Інші причини нестабільності та стабілізація бодгічітти

Стабілізація нашої мети бодгічітти любов'ю і співчуттям і подолання знеохочення

Нехай медитую на любові й співчутті й стабілізую свою мету бодгічітти. 

Як я вже казав, як ми можемо любити інших і бажати їм щастя, якщо наш стан ума не щасливий? Навіть з егоїстичного погляду – як ми можемо очікувати, що інші будуть нас любити, якщо ми їх не любимо?

Тож нам потрібно стабілізувати бодгічітту. Стабілізувати її допомагає дуже сильна любов, тобто бажання, щоб інші були щасливими й мали причини щастя, а також співчуття, тобто бажання, щоб інші були вільними від страждань і причин страждань. Ми медитуємо, щоб розвинути обидва стани на одному рівні, як і з великим співчуттям. Обидва спрямовані на всіх обмежених істот.

Також є виняткова рішучість, яка полягає не просто в бажанні принести всім щастя, допомогти їм позбутися страждань і привести їх до просвітлення, а в непохитному рішенні неодмінно це зробити. Ми беремо на себе повну відповідальність і рішуче беремося зробити все це самостійно (за потреби). Це стабілізує нашу мету бодгічітти.

Також важливо постійно підтверджувати й зміцнювати мету бодгічітти, тому що дуже легко зневіритися. Є приклад учня Будди Шаріпутри: хтось на кшталт Мари прийшов до Шаріпутри й попросив віддати йому свою праву руку. Тож він відрізав свою праву руку і підніс її лівою рукою, що в індійській культурі вважається брудним і нечемним. Людина відмовилася, бо він підніс її лівою рукою. Це зневірило Шаріпутру в бодгічітті та в спробах допомагати іншим. Щоб уникнути такої зневіри, нам потрібно постійно підтверджувати свою мотивацію – любов і співчуття.

Ще один чудовий приклад – історія з життя Діґнаґи. Діґнаґа був великим буддійським майстром, який складав твори про логіку. Він усамітнився в печері, щоб написати свій твір "Зібрання джерел дійсного пізнання" (санскр. Pramana-samuccaya). І поки його не було в печері, хтозна-з якої причини – він виходив за їжею абощо – хтось зайшов і знищив те, що він написав. Це сталося двічі. Тому йому довелося писати те саме знову і знову.

Те саме сталося і з Марпою. Поки він був в Індії, він переклав чимало текстів. Коли він переправлявся через річку Ганг на шляху до Тибету, човен із текстами перекинувся, і він втратив усі свої переклади. Тоді йому довелося повернутися до Індії і зробити все заново. Отже, коли наші файли випадково видаляються тощо, нам не слід знеохочуватись.

Ось що сталося з Діґнаґою далі: він залишив записку людині, яка знищила його тексти, зі словами: "Прошу, якщо тобі не подобається те, що я пишу, і ти хочеш подебатувати зі мною, приходь на дебати зі мною особисто". Тож цей чоловік прийшов на дебати. Але він був із тих людей, які просто не визнають логіки: хай би які логічні аргументи наводив Діґнаґа, той їх не сприймав. Натомість, маючи здатність дихати вогнем, він просто спопелив печеру Діґнаґи, знищивши все всередині. Діґнаґа впав у глибокий відчай і підкинув у повітря кам’яну дощечку, на якій писав. Він вигукнув: "Якщо вона впаде на землю, я зречуся бодгічітти!". Та щойно він підкинув дощечку, Манджушрі підхопив її в повітрі, не давши впасти. Він мовив: "Діґнаґо, ти припускаєшся великої помилки. Ніколи не зрікайся бодгічітти й не припиняй писати свої тексти задля блага інших". Саме так Діґнаґа створив цей великий текст.

Кажуть, що в Тибеті зберігається дощечка, на якій Діґнаґа писав цей текст. Вона зберігалася в місці на околицях Лхаси, і щороку взимку монахи з головних монастирів Ґелуґ приїжджали туди на два місяці, щоб вивчати цей текст, "Зібрання джерел дійсного пізнання", і обговорювати його.

Тому дуже важливо не знеохочуватися, коли, наприклад, ми втрачаємо якісь свої файли. Або коли витрачаємо багато часу на те, щоб виконати чиєсь прохання, бо ми дійсно хочемо допомогти цій людині, а в кінці вона каже: "Я цього не хочу. Мені не подобається те, що ти зробив". Головне – це бажання допомогти іншим. Чи дійсно те, що ми робимо, допомагає іншим, дуже залежить від їхньої карми. Навіть Будда не міг допомогти всім, хоча й  мав бажання і намір допомогти всім істотам.

На шляху бодгісаттви дуже легко знеохотитися. Ось чому потрібно стабілізувати нашу мету бодгічітти, постійно підтверджуючи свою мотивацію. Я пам'ятаю одну пораду. Гадаю, це сказав Ґеше Нґаванґ Дарґ'є: коли ми просимо ламу помолитися за нас, ми не просимо про таку молитву: "Будь ласка, нехай мій учень знайде роботу" або отримає те чи інше мирське благо. Ми просимо ламу молитися, щоб ми змогли розвинути бодгічітту. Це найкраще прохання.

Стабілізація нашої мети шляхом накопичення позитивної сили

Тож нехай я полишу десять руйнівних дій, завжди буду стабільним і маю віру в істину.

Це пов'язано з тим, що нам потрібно накопичити величезну кількість позитивної сили, фактично допомагаючи іншим, якщо хочемо бути стабільними у нашій меті бодгічітти, щоб допомагати всім істотам. Щоб це зробити, нам потрібно утримуватися від негативних, руйнівних вчинків. Отже, щоб переконатися, що наша мета бодгічітти залишається стабільною і що ми маємо все більше і більше позитивної сили, ми позбавляємося від десяти руйнівних дій.

Без надмірних подробиць, ці дії такі:

• Три руйнівні дії тіла

• Забирати життя;
• Забирати те, що нам не належить;
• Вдаватись до неналежної сексуальної поведінки.

• Чотири руйнівні дії мови

• Брехня
• Мовлення, що сіє розбрат – говорити погані речі про інших, щоб вони ставали ворожими одне до одного
• Різке мовлення – говорити речі, які ображають почуття інших
• Безглузді балачки – марнування власного часу та часу інших людей пустими балачками та переривання інших своїми безглуздими розмовами, коли вони роблять щось позитивне.

• Три руйнівні способи мислення

• Пожадливе мислення – "жадібність" означає дуже сильне бажання того, що мають інші, викликане заздрістю. Це не тільки бажання отримати щось подібне до того, що має інша людина; це бажання отримати щось навіть краще. Отже, тут також присутня конкуренція. Руйнівна дія полягає в тому, що ми постійно думаємо про це: ми постійно думаємо про те, як отримати якусь річ або якусь якість, і плануємо, як це зробити.
• Зловмисне мислення – думати й планувати, як нашкодити або помститися комусь.
• Спотворене вороже мислення – не просто мати думки, що суперечать істині та дійсності, наприклад: "Немає сенсу слідувати духовним шляхом. Немає сенсу намагатися допомагати іншим" тощо, але й переконувати інших в цьому. Іншими словами, дуже агресивно сперечатися й принижувати інших. Тому я називаю це спотвореним ворожим мисленням.

Усі ці руйнівні дії ума стосуються саме способів мислення. Йдеться про дії – про те, як ми сидимо й плануємо: "Як мені отримати кращу машину, ніж у цієї людини", або "Ця людина мене образила. Що б такого сказати наступного, щоб напевно її образити?" Або "Ця людина йде на вчення Дгарми, а я хочу, щоб вона була вдома зі мною. Що б такого сказати, аби вона зрозуміла, що те, що вона робить – повне безглуздя, і що їй краще лишитися зі мною?" Ми просто сидимо, розмірковуючи над вчинками іншої людини, думаючи, як це жахливо, і розпалюємо в собі такий гнів, що якби ця людина повернулася, ми б були готові її віддухопелити за те, що вона покинула нас заради Дгарми.

Отже, це десять видів руйнівних дій, яких ми маємо позбутися, щоб накопичувати дедалі більше позитивної сили. Ця позитивна сила допоможе нам не тільки здобути звільнення, але й досягти просвітлення.

Щоб утриматися від руйнівних дій, нам потрібно завжди бути непохитними у своїй вірі в істину, – а саме у вірі в те, що закони кармічної причини й наслідку є істинними. Відтак ми зможемо дотримуватися етичної дисципліни.

Як не відсторонити людей гнівом і зарозумілістю

Нехай подолаю гнів і гордість і буду скромним у поведінці.

Щоб мати змогу дійсно допомагати іншим на основі бодгічітти, нам потрібно уникати того, що відштовхує людей. Якщо ми постійно гніваємося або розлючуємося, люди боятимуться бути з нами; вони боятимуться, що ми влаштуємо сцену зірвемося на них. Так само, якщо ми дуже гордовиті й зарозумілі, люди не захочуть мати з нами справу. Якщо ми через свій гнів постійно ображаємо інших і погано з ними поводимося, з якого дива їм хотіти нашого товариства?

До того ж як ми зможемо допомагати іншим, якщо завжди діємо під впливом гніву та гордості? Важливо подолати ці стани, якщо ми хочемо допомагати іншим – про страждання, які ці негативні стани ума завдають нам самим і казати годі. І, як ми вже обговорювали, бути скромними у поведінці, що, власне, полягає у прояві поваги до інших та доброму ставленні до них. Те саме стосується й постійних скарг – хто захоче бути з нами? Це ж неприємно, чи не так? Наприклад, коли ми старіємо, у нас природно з’являються болі й ми не можемо робити те, що робили раніше. Однак, якщо залишаємося смиренними щодо цього і не скаржимося постійно, ми не розлякаємо людей.

Тут також доречно згадати питання тренування чутливості. Наприклад, якщо ми надміру чутливі й наші почуття дуже легко образити будь-яким словом, знову ж таки, ніхто не захоче бути з нами. Люди боятимуться, що ми засмутимося, розплачемося, влаштуємо сцену тощо. Тож коли ми справді мислимо з погляду бодгічітти, бажання допомогти іншим, важливо усвідомлювати, як наша поведінка та ставлення можуть відштовхувати інших і робити їх закритими до нашого бажання допомогти їм.

Така чутливість стосується також і нашого зовнішнього вигляду. Ми намагаємося не бути брудними чи неохайними, щоб не викликати відрази у тих, хто нас оточує чи з ким ми спілкуємося. Є й інші настанови – вони тут не викладені, але є частиною другорядних обітниць бодгісаттви – які кажуть, що доки звичай не є руйнівним чи негативним, ми маємо дотримуватися його. Ми дотримуємося звичаїв того суспільства, в якому перебуваємо. Отже, якщо жінки в Індії не ходять у мініспідницях, то й ми теж; інакше ніхто не захоче до нас наближатися. Ті ж, хто захочуть – прийдуть зовсім не за вченнями Дгарми.

Уникнення непрактичних порад або нечесності

Відтак, нехай я полишу нечесні способи життя і зароблятиму на прожиток способом, що у злагоді з Дгармою.

Іноді це перекладають як "неправильний спосіб життя". Це поняття має два аспекти.

Перший – це використання нечесних засобів заробітку. Був один цікавий випадок: я перекладав для великого лами, Уґ’єна Цетена Рінпоче, який іноді приїжджає сюди, до Берліна. Він колишній настоятель Нижнього тантричного коледжу і один з головних вчителів мого вчителя Ґеше Нґаванґа Дарґ'є. Я перекладав для нього в Австралії, і хтось запитав його про те, як позбутися неправильних способів життя. Він пояснив: "Я живу в сільській місцевості Австралії, де єдиною галуззю промисловості є розведення овець на м'ясо. Що я можу зробити? Іншої роботи немає. Чи є це неправильним способом життя? Чи є це нечесним заробітком?"

Уґ’єн Цетен Рінпоче пояснив, що головне – не обманювати інших. Не можна сказати, що розведення овець – цілком негативна справа. Якщо ми їх забиваємо – це інша річ. Однак, якщо ми просто їх розводимо, то головне – бути добрими до овець, зробити їхнє життя якомога комфортнішим і не обманювати людей, які купують овець, неправдивою рекламою тощо. Звичайно, найкраще спробувати знайти інші засоби заробітку, але якщо це абсолютно неможливо, то головне – мати добру мотивацію і бути чесним. Саме це, за його словами, і є суть уникнення так званих неправильних способів заробітку – саме тому я перекладаю цей термін як нечесний спосіб життя.

Я вважаю такий його погляд надзвичайно широким і відкритим. Крім того, це був вмілий засіб – не пропонувати найекстремальніші альтернативи, яких люди не можуть дотримуватися, і які лише змусять їх почуватися винними. У такому разі всі вони б подумали, що те, що вони роблять – неправильно, а отже всі повинні кудись переїхати. Звичайно, це засмутило б усіх вівчарів і, ймовірно, зробило б їх дуже не сприйнятливими до Дгарми. Тож, як вмілий засіб, слід почати зі слів: "Головне – не бути нечесним".

Це також повертає нас до питання про те, як не викликати в інших людей повного неприйняття нас. Якщо ми хочемо допомагати іншим жити згідно зі вченнями Дгарми, нам потрібно пропонувати їм шлях, яким вони справді зможуть слідувати. Якщо ми пропонуємо їм щось, чого вони майже не можуть дотримуватися, вони навіть не будуть намагатися. Вони просто подумають, що ми повністю відірвані від реальності ідеалісти. Це дуже важлива порада, про яку слід пам'ятати, особливо коли ми ще початківці в Дгармі. Як початківці ми схильні бути самовпевненими й давати людям праведні поради так, ніби ми святі, пояснюючи найвищі правила етичної поведінки, яких вони повинні дотримуватися. Знову ж таки, все зводиться до того, щоб бути скромними й практичними.

Нечесні способи отримувати щось від інших

Іще один аспект неналежних або нечесних способів заробітку розкривається в п'яти нечесних способах:

• Лестощі. Зазвичай наводять приклад монахів або монахинь, які просять пожертви, але також можна навести приклад виманювання пожертв для монастирів. Ви кажете: "О, ви така чудова і добра людина", аби лише виманити гроші.

• Тиск. Наполегливість і постійне докучання іншим: "Чому ви не даєте? Чому не жертвуєте?"

• Вимагання. Отримання чогось силою, погрозами або через маніпулювання почуттям провини: "А минулого разу ви пожертвували. Подивіться на всіх цих монахів, які голодують".

• Хабарництво. "Якщо ви дасте певну суму, ми подаруємо вам тостер" або щось подібне. Ви даєте щось невелике, щоб отримати щось велике натомість.

• Удавана святість. Удавання з себе святої духовної особи, щоб вразити інших своєю бездоганністю й отримати з них зиск.

Кажуть, що якщо ми живемо на доходи чи пожертви, отримані будь-яким із цих способів, будь-які осягнення, які ми отримали від практики Дгарми, погіршаться.

Цікаво, що в буддійському викладенні про недоречні або нечесні способи заробітку ніде не згадані й не перелічені вбивство, виготовлення зброї, полювання тощо. Хоча це можна вважати прикладами неправильного способу прожитку, вони не мають відношення до головної теми обговорення. Головне – не бути нечесним. Отже, якщо ми щось вирощуємо або виробляємо – чи то ми фермери, чи скульптори абощо – головне не продавати це нечесними способами: не тиснути на покупців, не вдавати з себе бозна-кого, не використовувати неправдиву рекламу, лестощі тощо. "Якщо хочете бути дійсно розумним, ви купите мій продукт" або "Якщо ви хочете привабити всіх жінок чи чоловіків, ви купите мій продукт" – більшість реклами побудована саме так. І, як я вже казав, вибори на Заході часто ґрунтуються на принципі: "Я такий чудовий, а той інший – такий поганий, тож голосуйте за мене!".

Три типи віри в карму

Усе це базується на вірі у факти щодо причинно-наслідкового зв'язку в поведінки, іншими словами, кармічного причинно-наслідкового зв'язку. Віра у факти – це віра в те, що існує і є дійсно пізнаваним, або визнання істинності факту щодо цього. Віра у факти буває трьох видів:

• Ясна віра у факт. Ми визнаємо істинність факту кармічної причини й наслідку, і це очищає наші ум і серце від турбуючих емоцій, як почуття провини, жадібність тощо. Ці турбуючі емоції змушують нас вчиняти одну з десяти руйнівних дій або вдаватися до недоречних способів заробітку. Роздуми про причину і наслідок очищають нас від такої жадібності як: "я мушу заробляти все більше і більше, навіть якщо це означає нечесний заробіток".

• Віра у факт, основана на розсудливих міркуваннях. Якщо ми віримо в істинність причинно-наслідкових зв'язків поведінки, чи має сенс обманювати інших, щоб заробити більше грошей, якщо нашою мотивацією є бажання допомогти їм? Очевидно, що це не має жодного сенсу.

• Віра у факт із прагненням. На основі віри у факт поведінкових причин і наслідків у нас виникає прагнення завжди діяти конструктивно й уникати неналежних способів прожитку.