Трансформація через тренування ума

Будда вчив, як долати проблеми в житті на дуже практичному рівні. Власне, все, чого він навчав, було спрямоване на цю мету. У всіх нас є чимало проблем різних рівнів і типів. Деякі з них дуже серйозні; вони завдають нам багато фізичного і/або душевного болю. Інші проблеми не такі серйозні, але все одно завдають нам болю. Наприклад, ми насолоджуємося різними речами в житті, але ми розчаровані, адже вони не задовольняють нас раз і назавжди. Ніщо не триває вічно, все постійно змінюється. Ніщо в нашому житті ніколи не буває стабільним, все проходить через злети і падіння. Іноді справи йдуть добре, іноді ні; а що дійсно нестабільно, так це наші почуття. Іноді ми відчуваємо себе щасливими, іноді нещасними; іноді здається, що ми взагалі нічого не відчуваємо, і не маємо жодного уявлення про те, як почуватимемося наступної миті. Здається, це не залежить навіть від людей, з якими ми разом, або від того, що ми робимо – наш настрій просто раптово змінюється.

Ми всі маємо емоційні проблеми, які спричиняють різні проблеми в житті. А дійсно засмучує ось що: це, здається, постійно повторюється. Здається, що ми самі створюємо все більше і більше проблем, хоча іноді здається, що проблеми виникають через інших. Але якщо ми придивимося уважніше і чесніше, то побачимо, що джерелом багатьох наших проблем є ми самі і, зокрема, наше егоцентричне ставлення до того, що відбувається в житті.

Будда все це побачив. Він побачив це у власному житті і в житті інших людей. Він побачив, що всі істоти в однаковому становищі. На грубому рівні, ми всі маємо труднощі зі звичайними подіями життя – народженням, дорослішанням, хворобами, старінням і смертю, а також з нашими почуттями, які безконтрольно постійно змінюються то на краще, то на гірше. Але він сказав, що проблеми, які ми маємо, виникають з причин; вони не просто приходять нізвідки. Вони не походять від якоїсь зовнішньої сили, яка посилає їх нам – незалежно від того, чи ми називаємо цю зовнішню силу "Богом", чи ми робимо її більш безособовою і називаємо долею або вдачею. Насправді джерело наших проблем не в цьому.

Справжнє джерело наших проблем у нас самих. Та коли ми говоримо, що воно всередині нас, це не означає, що ми за своєю природою погані чи винні. Будда не говорив, що ми народжуємося поганими, гріховними; Будда радше казав, що джерелом наших проблем є наша плутанина у сприйнятті реальності. Це не означає, що ми недолугі, просто в нашому повсякденному досвіді нам здається, що речі існують у неможливий спосіб, який зовсім не відповідає дійсності. Особливо це стосується того, як ми сприймаємо себе та інших, що, звісно, формує наше ставлення до них і до нас самих. Через наш егоцентризм і турботу про себе нам здається, що ми – найважливіші істоти, що все завжди має бути так, як ми хочемо, а те, що відчувають інші, не має жодного значення. Ніби те, що відчувають інші, не рахується або навіть не існує. Я думаю, що ми можемо зрозуміти це з огляду на те, наскільки багато з того, що ми переживаємо, базується на наших проєкціях і нереалістичних очікуваннях, а не на реальних ситуаціях, з якими ми стикаємося.

Проте Будда сказав, що можна покласти край цій ситуації: припинити ці проблеми так, щоб вони більше ніколи не повторювалися. Це не означає, що ми приречені страждати від цих проблем вічно. Це не означає, що єдиним рішенням буде прийняти наркотики чи напитися, щоб перестати страждати і принаймні відчути, що ми втекли від наших проблем на деякий час. І це не означає, що нам потрібно просто зануритися в глибокий медитативний стан без думок і турбот – і це вирішить наші проблеми. Такі рішення є лише тимчасовими, і вони не позбавляють нас від проблем. Якщо ми хочемо позбутися наших проблем, ми повинні позбутися причини цих проблем. Ми повинні позбутися нашої плутанини. Нам потрібно замінити плутанину правильним розумінням. Ми всі однакові в прагненні бути щасливим і небажанні бути нещасним, і ніхто не має більшого права на щастя, ніж інші. Ба більше, я – лише одна людина, а всіх інших – незліченна кількість. Якщо ми побачимо цю реальність і відповідно змінимо своє ставлення, то повільно, по волі, в міру того, як наше розуміння буде ставати все глибшим, наші емоційні стани також будуть змінюватися на краще.

Оскільки більшу частину свого життя ми живемо у фантастичному світі проєкцій, наша заплутаність формує наше ставлення до всього, що ми переживаємо. Якщо ми ставимося до всього, що з нами відбувається, егоцентрично, це створює ще більше нещастя і проблем для нас і для інших. Але зі зміною ставлення наш досвід сприйняття життєвих подій кардинально змінюється.

Наприклад, замість того, щоб сприймати затримку рейсу в аеропорту як особисту катастрофу, ми можемо побачити, що реальність така, що тепер ми і всі інші пасажири мають більше часу в зоні очікування. Тоді ми можемо змінити своє ставлення до ситуації. Замість перейматися тим, як інші переживають затримку, ми можемо розглядати її як можливість завести розмову з іншим пасажиром і, якщо ми доброзичливі й спокійні, допомогти комусь заспокоїтися і не засмучуватися. Так само як за допомогою фізичних вправ ми можемо тренувати своє тіло, щоб стати сильнішими і витривалішими, так за допомогою медитації ми можемо тренувати свій ум і його установки, щоб стати сильнішими і позитивнішими і, позбувшись емоційних розладів, мати більше витривалості для потенційно турбуючих ситуацій.

Іноді ми можемо зрозуміти, в чому полягають наші проблеми. Ми розуміємо, що переживаємо певні емоційні розлади, тому що наш ум обмежений і напружений, ми думаємо лише про себе. Проте, здається, це не змінює наших емоцій. Здається, наше розуміння не може вплинути на те, що ми відчуваємо. Але проблема в тому, що наше розуміння не є достатньо глибоким. Мало того, що воно недостатньо глибоке, воно до того ж ще й не достатньо "вкорінене", щоб змінити наше ставлення.

Розгляньмо як приклад фізичне здоров'я. Припустимо, що ми постійно відчуваємо фізичну слабкість, втому тощо, тому ми починаємо ходити в спортзал або фітнес-клуб і регулярно тренуватися. Але наше фізичне самопочуття не змінюється миттєво, тільки-но ми починаємо програму тренувань. Проходить досить багато часу, зазвичай кілька місяців, перш ніж ми починаємо відчувати ефект. Однак чим довше ми займаємося фізичними вправами, чим більше вони стають регулярною рутинною частиною нашого життя, тим більше вони дійсно змінюють наше самопочуття: ми починаємо відчувати себе чудово. Ми краще ставимося до себе, і це допомагає нам почуватися краще у спілкуванні з іншими людьми.

Щось подібне відбувається, коли ми здобуваємо певне розуміння процесів у нашому умі, емоціях і установках. Чим довше ми маємо певне розуміння і чим більше ми нагадуємо собі про нього, тим глибшим стає це розуміння. Зрештою, хоча емоційні зміни й не будуть миттєвими, ми почнемо набувати більшої емоційної рівноваги та стабільності в міру того, як трансформуватимемо наші ставлення.

Регулярне відвідування спортзалу вимагає не тільки самодисципліни, але й пам’ятання – тобто потрібно пам’ятати, що треба йти в зал і не забувати про це. В основі лежить те, що ми називаємо "турботливим ставленням" – ми дбаємо про себе, піклуємося про те, як ми виглядаємо, як ми себе почуваємо тощо. Ми ставимося до себе серйозно і поважаємо, в певному сенсі, наше "право" бути щасливими і почуватися добре. Те ж стосується і розуміння себе, розуміння того, як влаштоване наше емоційне життя. Це теж залежить від турботи про себе і відчуття, що ми дійсно маємо право на краще емоційне здоров'я.

Таке турботливе ставлення до себе дуже відрізняється від егоїстичного ставлення самоплекання. З самоплеканням ми думаємо лише про себе та ігноруємо благополуччя інших. Нам байдуже, як наше ставлення і поведінка впливають на людей, з якими ми взаємодіємо або просто зустрічаємося. З іншого боку, при небайдужому ставленні ми усвідомлюємо, що наші нещастя й проблеми в житті походять від нашого егоцентризму і егоїстичного ставлення, і, оскільки ми хочемо бути щасливими, ми дбаємо про себе до такої міри, що хочемо щось зробити з цією ситуацією. Ми будемо працювати над собою, щоб змінити своє ставлення і поведінку, і в майбутньому будемо намагатися застосовувати на практиці те, чого ми навчаємося.

Звичайно, в подібній роботі над собою існує багато рівнів мотивації. Що мається на увазі під мотивацією? Йдеться про мету, заради якої ми працюємо над собою, а також про емоційну силу, яка спонукає нас досягти цієї мети. У буддійських вченнях описують кілька послідовних рівнів мотивації, над якими ми працюємо в міру просування на шляху. Можна працювати над собою, щоб просто поліпшити незадовільні обставини цього життя, тому що зараз ми незадоволені тим, що відбувається. Ми хочемо, щоб життєва ситуація не залишалася незадовільною, а також щоб вона не ставала ще гіршою. І було б просто чудово, якби вона покращилася! Ми дійсно незадоволені – ми ситі по зав’язку, і хочемо з цим вже щось зробити.

На більш просунутому рівні ми також можемо думати не лише про це життя, але й про майбутні життя. Ми не хочемо, щоб у майбутньому житті все стало гірше. Нами рухає та ж емоційна сила, що і в бажанні покращити ситуацію в цьому житті, просто ми дивимося на більш тривалий період часу. Між цими двома етапами може бути навіть проміжний крок – турбота про те, щоб проблеми в нашій родині або труднощі, пов'язані з різними ситуаціями, не передавалися нашим нащадкам.

Крім занепокоєння майбутнім життям, нами може керувати бажання повністю вирватися з цього циклу перероджень, сповненого невдоволеності й розчарувань. Або ж, спонукувані співчуттям, ми можемо дбати про те, щоб допомогти кожному подолати всі рівні проблем. Такі зусилля будуть кроками на нашому шляху до стану будди.

Щоб досягти одного з більш просунутих рівнів мотивації, потрібно дуже багато практикувати. Однак на якому б рівні ми зараз не перебували, у буддійських вченнях є багато методів, які можуть бути нам корисними. Наприклад, навіть якщо ми дбаємо лише про поточне життя, нами може керувати не лише бажання впоратися з власними проблемами, а й співчуття, турбота про інших. Інакше кажучи, ми прагнемо позбутися проблем не тільки тому, що вони завдають нам занепокоєння і біль, а й тому, що вони заважають нам якнайкраще допомагати іншим. Ось навіщо потрібне тренування ума як метод роботи над собою.

Припустимо, ми страждаємо на алкоголізм. З одного боку, можна прагнути подолати алкогольну залежність, оскільки вона сильно шкодить нашому здоров'ю і життю загалом: щоранку ми погано почуваємося через похмілля тощо. Але, можливо, ще більше нас надихне турбота про свою сім'ю і думки про те, що алкоголізм насправді заважає нам бути, наприклад, хорошими батьками, або про те, як часто в нетверезому стані ми поводимося нерозумно і скільки шкоди ця звичка завдає нашій сім'ї, друзям і так далі. Розуміння, що ми потрібні близьким і що алкогольна залежність заважає нам забезпечувати потреби своєї сім'ї, додає сил, щоб намагатися подолати цю звичку.

Отже, навіть якщо ми практикуємо ці буддійські методи лише щоб покращити своє життя, мотивація любові та співчуття до інших є дуже важливою. Це підкреслюється у вченнях з тренування ума для піклування про інших: хоча ми можемо застосовувати багато з цих методів просто для того, щоб почуватися краще, безумовно, набагато краще застосовувати ці методи для того, щоб бути більш корисними для інших.

Протягом життя ми стикаємося з різними важкими ситуаціями. Вони можуть бути важкими, бо завдають болю: як фізичного, так і психологічного. Наприклад, важкими можна вважати ситуації, які викликають у нас сильні турбуючі емоції: з одного боку, це може бути гнів, а з іншого – і сильна прив'язаність. Усім відомо, як важко, коли ум сповнюється гнівом, ворожістю або сильною прив'язаністю й жагучим бажанням.

Деякі ситуації особливо складні: у буддизмі вони перераховані в списку так званих восьми "минущих явищ життя". Іноді їх перекладають просто як "вісім мирських турбот" або "вісім мирських дгарм", але в ньому йдеться про тимчасові, мінливі явища життя. Їх наводять у чотирьох парах:

• Похвала і критика: якщо ми отримуємо похвалу, ми радіємо і прив'язуємося до неї; а коли нас критикують, ми засмучуємося і злимося.
• Хороші й погані новини: коли ми отримуємо хороші новини, ми дуже радіємо і, звичайно, прив'язуємося до цього стану. Ми хочемо, щоб він тривав, але цього ніколи не відбувається. Коли ми чуємо погані новини, ми дуже засмучуємося, це нас пригнічує і злить.
• Здобутки і втрати – коли ми щось отримуємо, наприклад, хтось щось нам дарує, ми дуже радіємо і думаємо: "Ой, як чудово". Потім, коли ми щось втрачаємо, або хтось щось у нас забирає, щось ламається абощо, ми засмучуємося. Здобутки і втрати також можуть бути пов'язані з людьми, які приходять і уходять з нашого життя. Ми отримуємо друга або втрачаємо кохану людину. Також, очевидно, це може стосуватися й фінансової сфери.
• Справи йдуть добре або погано – ми радіємо і прив'язуємося, або ж відчуваємо пригніченість і гнів.

Ми засмучуємося через ці вісім минущих явищ через наш егоцентризм. Ми думаємо лише про себе і про те, що відбувається з нами, і відчуваємо або: "який я чудовий", або: "який я нещасний".

Будда навчав багатьох різних методів подолання турбуючих емоцій, які зазвичай виникають у відповідь на вісім минущих явищ у житті. Кожен з цих методів вчить нас дивитися на те, що ми переживаємо, з більш вигідної перспективи – з позиції турботи про інших. Один з методів – розглядати ситуацію через призму тимчасової протидії. Він не позбавить нас від турбуючих емоцій назавжди, адже не діє на достатньо глибокому рівні, проте все ще є дуже корисним.

Любов як протидія гніву

Наприклад, у нас проблема: якась людина поводиться з нами дуже погано і грубо, а ми завжди на неї гніваємося. Якщо в цій ситуації ми думаємо тільки про себе, ми стаємо одержимі думкою: "Мені не подобається, як він ставиться до мене". Тут можна застосувати тимчасову протидію – стан, протилежний гніву, тобто любов. Але йдеться не про те, щоб просто сказати: "Не гнівайся на цю людину - стався до неї з любов'ю". Зрозуміло, більшість із нас не може так легко керувати своїми почуттями. Однак ми можемо використовувати розуміння, щоб змінити свій емоційний стан і ставлення на основі турботи про інших.

Ця людина поводиться з нами жахливо, але чому? Її щось турбує. Я впевнений, у житті кожного з нас є люди, які, наприклад, постійно скаржаться. Коли б ми їх не зустріли, всі їхні розмови зводяться виключно до скарг на те чи інше. Вони завжди говорять тільки про себе, і їхня присутність псує настрій. Якщо подумати, людина поводиться так тому, що дуже нещасна. Продуктивний спосіб змінити своє ставлення такий: "Якби ця людина була щасливою, вона б припинила постійно скаржитися і так мене мучити". У буддизмі любов визначають як бажання, щоб інша людина була щасливою і мала причини щастя. Якщо замість бажати, щоб людина просто пішла геть і дала нам спокій, ми побажаємо їй, щоб вона була щасливою й усі її занепокоєння зникли, то будемо менше засмучуватися. Практикувати в медитації таку зміну ставлення – це і є "тренування ума".

Подолання нав'язливого сексуального потягу

Так само, якщо ми відчуваємо до когось дуже сильний потяг, ми застосовуємо тимчасові протидії з залучанням нашої уяви. Замість егоцентрично сприймати людину лише з точки зору її зовнішнього вигляду, як об’єкт, який я можу використати для свого задоволення, ми можемо уявити, як виглядають її нутрощі – шлунок, кишківник, мозок і таке інше. Коли ми дивимося на його чи її обличчя, особливо корисно уявити структуру черепа. Звичайно ж, те, що ми уявляємо, дійсно знаходиться під шкірою цієї людини.

Ще один ефективний метод – уявити людину немовлям, а потім уявити, як вона виглядатиме у похилому віці. В такий спосіб ми можемо послабити нашу прив'язаність, особливо сексуальний потяг, усвідомлюючи, що те, що ми бачимо, – це лише поверхнева з’ява, і вона, безумовно, не триватиме довго. Або якби у людини було якесь жахливе шкірне захворювання, вугри тощо, чи вважали б ми її такою привабливою? Чим більш ясно ми розуміємо, що насправді всередині цієї людини є кишківник і скелет, тим більше змінюється наше ставлення, а емоційне збудження вщухає. Наш стан стає більш врівноваженим.

Потім можна застосувати методи для розвитку дбайливого ставлення до цієї людини. Можна помітити, що у випадку з сильним сексуальним бажанням зазвичай ми відчуваємо сильну прихильність і потяг саме до тіла людини. Ми випускаємо з уваги, що перед нами людина, яка хоче бути щасливою, не хоче бути нещасною і якій не подобається, що до неї ставляться виключно як до сексуального об'єкта. У нього чи в неї є свої страхи, занепокоєння, а також емоційні та сімейні проблеми. Таке розуміння протидіє сприйняттю людини тільки як сексуального об'єкта. Ми бачимо перед собою реальну людину і починаємо щиро дбати про її щастя і благополуччя.

Уникнення відрази чи байдужості до жебраків або людей з інвалідністю

Також дуже ефективно застосовувати відповідну тимчасову протидію, зустрічаючи людей, яких ми вважаємо потворними або відразливими. Особливо це корисно, коли ми бачимо жебраків і дуже бідних людей із найнижчим соціальним статусом у Мексиці або в Індії, де вони зустрічаються набагато частіше, ніж в інших країнах. Цей метод можна використовувати і щодо людей із серйозними фізичними вадами – сліпих, глухих, паралізованих, – поруч із якими ми почуваємося ніяково.

Пам'ятаю, в Берліні якось була виставка, присвячена людям з інвалідністю. В одній секції була серія відеоінтерв'ю з людьми, хворими на параліч. Їхні кінцівки неконтрольовано смикалися, рот був перекошений, а мова була невиразною. Ці люди говорили про своє сексуальне життя і розповідали, що насправді вони мають такі ж самі емоції, такі ж самі сексуальні потреби і бажання стосунків, як і всі інші. Потім вони описували типи любовних стосунків, які вони мають. Всі школярі міста мали відвідати цю виставку, що, на мою думку, чудово: відвідувачі мали змогу побачити, що ці люди – справжні люди, такі ж, як і всі інші. Це дуже корисний спосіб подолати нашу егоцентричну відразу, байдужість чи просто дискомфорт і зніяковілість при спілкуванні з такими людьми.

Інший метод – коли ви бачите старшу людину, яка жебракує на вулиці, уявіть, це ваші мама або тато, бездомні і просять милостиню. Або якщо ви бачите дитину, яка втікла з дому і також просить милостиню на вулиці, подумайте, що це ваш син чи донька, які опинилися в такій ситуації. Ця зміна ставлення – того, як ми ставимося до людини – повністю змінює нашу емоційну реакцію.

Мушу зізнатися, що сам я ніколи цього не робив, але знаю одного західного вчителя дзену в Нью-Йорку, який відправляє на вулицю своїх учнів, якщо вони хочуть випробувати, що таке життя бездомного. Вони йдуть абсолютно без грошей, без кредитних карток тощо і тиждень живуть безхатченками, збираючи милостиню, просто щоб відчути, як це. 

Це дуже дієві "ліки" для подолання нашої байдужості до інших у складних ситуаціях. Я думаю про те, як часто, коли ми зустрічаємо таких людей, ми навіть не хочемо дивитися в їхню сторону. Нам стає ніяково. Уявіть собі, що ви опинилися по той бік. Ви боретеся за виживання, і ніхто не хоче навіть дивитися на вас чи визнавати ваше існування, або ж вас відганяють, як комара. Хай там як, це деякі зі способів застосування протидії, але вони є тимчасовими і не зачіпають кореня проблеми.

Другий метод тренування ума полягає в застосуванні протидії, яка не просто є тимчасовим засобом, а сягає кореня проблеми й усуває її. Йдеться про застосування стану ума, який є взаємозаперечним заплутаності, повною протилежністю хибному, помилковому сприйняттю. Йдеться про розуміння пустоти (порожнечі), а саме, що помилкове уявлення про те, як існує людина чи ситуація, зовсім не відповідає дійсності. Інакше кажучи, в основі нашої прив'язаності чи гніву лежить наша плутанина щодо того, як існують речі.

Зараз ми не будемо детально обговорювати пустотність, тож обмежимося найпростішим прикладом. Припустімо, ми йдемо в будинок для літніх людей, щоб провідати хвору бабусю, дідуся або одного з літніх батьків. Ми йдемо коридором і проходимо повз зморшкувату літню жінку в інвалідному кріслі, яка щось бурмоче, у неї тече слина, і вона постійно схиляється до рушника на своїх колінах. Побачивши цю людину, нам стає дуже дискомфортно. Ми схильні думати, що вона завжди була такою. Якщо ж стара жінка тягнеться до нас, намагаючись схопити нашу руку або просто доторкнутися до нас, нам стає зовсім зле. Ми думаємо тільки про себе.

Тут, звичайно, можна було б застосувати тимчасову протидію, пам'ятаючи, що це людина. У неї було життя, сім'я, професія, колись вона була молодою, вона не завжди так виглядала. Вона тягнеться до вас, бо хоче людського контакту. Це допоможе, але є глибший метод – усвідомлення того, що спосіб, у який, як нам здається, вона існує, неможливий. Адже нам здається, що вона завжди була такою, якою ми бачимо її зараз, тобто старою і немічною, немов вона ніколи не була іншою. Ніхто не може існувати таким чином, немов застигла в часі фотографія. Потім ми зосереджуємося на думці: "Таке неможливе явище не може існувати". Це ефективніший спосіб позбутися хибного сприйняття, завдяки якому наше ставлення до цієї жінки стане більш реалістичним і співчутливим.

Інший метод – це метод, який використовується в медитації просунутого рівня під назвою "магамудра", а саме "бачення глибинного усвідомлення, в якому емоція, що турбує, сама по собі звільняється". Цей метод використовує основні механізми, за допомогою яких наш ум сприймає реальність – тобто те, як працює наш ум.

Розгляньмо приклад. Припустимо, ми відчуваємо сильний потяг і жагуче бажання до когось. Якщо розслабити напругу, яка виникає в цьому емоційному стані, ми виявимо те, що називається "індивідуалізуюче глибоке усвідомлення". Іншими словами, фундаментальний спосіб усвідомлення людини – це те, що ми визначаємо цю людину як особистість, відмінну від будь-кого іншого. Це все, що насправді відбувається в базовій структурі ума. Далі ми проєктуємо на це ставлення: "Ця людина справді особлива". Ми перебільшуємо певні якості, а потім відчуваємо потяг і бажання, або прив'язаність.

Жагуче бажання – це бажання отримати об’єкт, коли у нас його немає; а прив'язаність – бажання не відпускати об'єкт, коли він у нас є. Очевидно, що і те, і інше – повністю егоцентричні ставлення. Якщо ми розслабимо напружену енергію перебільшення і чіпляння в цьому стані ума, залишиться лише фундаментальний спосіб сприйняття об'єкта, тобто просто його розпізнавання. Ось і все.

Це досить просунутий, але дуже ефективний метод, якщо ми дійсно можемо його використовувати. Втім він вимагає певної зрілості, щоб не піддаватися емоціям. Нам потрібно вміти побачити, що відбувається за емоційним реагуванням на щось, а потім заспокоїтись. Емоція просто вивільняється сама по собі, коли ми бачимо фундаментальну когнітивну структуру, яка лежить в основі.

Наступний метод – зміна ситуацій, які, на нашу думку, не сприяють практиці, на сприятливі – основний метод, викладений у традиційних текстах з тренування ума, зокрема у "Вісьмох віршах тренування ума" Ланґрі Танґпи. Вірш великого індійського майстра Шантідеви з книги "Сходження на шлях Бодгісаттви" вказує на такий підхід. Він пише:

(VI.10) Якщо все можна виправити, то навіщо засмучуватися? А якщо нічого виправити не можна, то навіщо через це псувати собі настрій?

Якщо можна щось зробити, щоб змінити ситуацію, навіщо засмучуватися через це? Просто змініть її. А якщо нічого змінити не можна, то навіщо засмучуватись? Це не допоможе. Отже, якщо обставини здаються нам дуже несприятливими й складними, наприклад, хтось нас критикує або справи йдуть недобре, і ми не можемо нічого змінити, навіщо засмучуватися через це? Просто змініть своє ставлення до обставин.

Існує багато різних способів перетворити несприятливу ситуацію на сприятливу. Деякі з цих способів пов'язані зі зміною ставлення до інших, коли вони створюють нам проблеми;  інші ж – з тим, як ми сприймаємо себе в цих складних ситуаціях. Спочатку розглянемо ті, що стосуються нашого ставлення до інших.

Сприймаємо проблемних людей як дорогоцінність, що виконує бажання

Один із способів змінити наше ставлення до проблемних людей – розглядати їх "як дорогоцінність, що виконує бажання". Наприклад, ми можемо думати: "Ця людина кидає мені виклик; вона пропонує мені можливість зростати, і до того ж перевірити, наскільки розвинулась моя практика. Це чудово". Або: "Ця людина, що запросила мене на обід, постійно скаржиться, спілкування з нею пригнічує – і це чудово! Як добре, що ця людина запросила мене, адже тепер у мене є шанс по-справжньому практикувати терпіння і розуміння". Отже, така людина – як дорогоцінність, що виконує бажання. "Як чудово, що моя сусідка попросила мене посидіти з дитиною, яка напевно буде плакати і кричати весь вечір. Це просто прекрасно".

Шантідева дуже гарно сказав про це:

(VI.107) Тому я буду радіти ворогові, що з'явився в моєму домі, немов це скарб, який не довелося здобувати працею, – бо він стає моїм помічником у поведінці бодгісаттви.

Бодгісаттві, людині, яка присвятила себе досягненню просвітлення на благо всіх істот, найбільшу радість приносить, коли хтось просить про допомогу. Якщо ніхто ні про що не просить, бодгісаттвам стає дуже сумно, бо вони відчувають себе дуже непотрібними. У мене є сайт, і я отримую багато електронних листів із запитаннями чи проханнями щось зробити. Від кількості цих листів можна дуже легко впасти в розпач. Але я був би дуже радий, якби я дійсно міг практикувати так: чим більше надходить, тим більше можливостей я маю допомогти людям. Якщо ми повторюємо буддійську молитву: "Нехай я принесу користь усім істотам", а потім все більше істот приходять до нас по допомогу, то хіба наші молитви не справджуються?

Шантідева пише:

(VII.64) Хоча люди й роблять дії заради щастя, чи стануть вони щасливими – неясно; але як бодгісаттви, чиї дії насправді приносять щастя, можуть бути щасливими, не роблячи цих дій?

Сприймаємо проблемних людей як наших хворих дітей

Інша зміна ставлення полягає в тому, щоб сприймати людину, яка завдає нам багато клопоту і з якою неприємно бути разом, як нашу хвору дитину. Коли наша дитина хворіє, капризує і плаче, вона може доставити нам чимало клопоту. Але ми, в основному, все ще маємо велику любов до неї, тому що ми розуміємо, що вона хвора. Можливо, її потрібно вкладати спати. І якщо наша втомлена дитина каже: "Я ненавиджу тебе і не хочу спати", ми не сприймаємо це серйозно, тому що вона хвора. Так само ми змінюємо наше ставлення до неприємної людини, ставлячись до неї як до хворої дитини, а не як до набридливого шкідника. Відтак, ми турбуємося лише про неї, а не про себе.

Сприймаємо  проблемних людей як наших вчителів

Третій спосіб – сприймати їх як наших вчителів. Існує відома історія про Атішу, який, коли поїхав до Тибету, взяв із собою індійського кухаря. Цей індійський кухар ніколи не виконував вказівок і завжди сперечався. Тибетці казали Атіші: "Чому б тобі не відправити його назад до Індії? Ми можемо готувати для тебе", Атіша ж відповів: "О, ні! Він не просто мій кухар, він мій вчитель терпіння". Отже, якщо в нашому житті є, наприклад, надокучливий родич, з яким, хоч-не-хоч, а доводиться мати справу, дуже корисно розглядати цю людину як нашого вчителя терпіння.

Насправді люди можуть навчити нас багато чому. Наприклад чужа погана поведінка може навчити нас не поводитися так само. Навіть наш собака може бути нашим учителем. Ви коли-небудь помічали, якщо ви берете собаку з собою гуляти, він може просто лягти на землю, розслабитися і навіть заснути де завгодно. Ми ж думаємо: "У мене має бути спеціальне ліжко, спеціальна білизна, матрац має бути м'яким", або навпаки "Матрац має бути жорстким" абощо. Собака ж не скаржиться. Він може лежати де завгодно. Це чудове вчення. Це способи, за допомогою яких можна змінити наше сприйняття проблемних людей, що створюють нам неприємності: сприймати їх як дорогоцінність, що виконує бажання, як хвору дитину або як учителя.

Віддаємо перемогу іншим

Існують також методи по-іншому подивитися на себе і змінити своє ставлення до себе в певних ситуаціях. Перший – "віддати перемогу іншим і прийняти поразку". З егоїстичним ставленням ми схильні завжди думати про себе так: "Я мушу перемогти, я мушу домогтися свого, а інша людина повинна поступитися". Якщо ж ми приймаємо поразку, суперечка закінчується. Простий приклад: ви з другом або партнером вирішуєте, в який ресторан піти. Якщо ваш друг хоче піти в один заклад, а ви наполягаєте на іншому, то ви просто будете довго сперечатися і втрачати час. Але, зрештою, яка різниця? Якщо ви просто погодитеся і скажете: "Добре, підемо у твій ресторан", – суперечка закінчиться. Іншими словами, суперечка закінчена, якщо ми цінуємо іншу людину більше, ніж себе, і віддаємо їй перемогу.

Ми не говоримо про серйозні ситуації, коли інша людина пропонує щось дуже негативне і деструктивне, але коли щось не має суттєвого значення, віддайте перемогу іншій людині. Звичайно, якщо ви завжди поступаєтесь, а інша людина використовує вас – це не добре. Тому, очевидно, ви повинні бути свідомими, коли використовувати цей метод. Але є багато ситуацій, в яких це дійсно найкращий спосіб розв’язати проблему.

Наведу приклад з власного досвіду. Я живу в одному з головних ресторанних районів Берліна, на жвавому розі. Я живу в багатоквартирному будинку, і на першому поверсі раніше була тиха таверна, але потім там відкрився дуже популярний іспанський ресторан. Цей ресторан працює з сьомої ранку до третьої ночі, без вихідних. У теплу пору року вони ставлять столики на вулиці з обох боків мого будинку. Люди сидять на вулиці, п'ють пиво або вино, голосно розмовляють і сміються до третьої години ночі. Коли вони тільки відкрили ресторан, зі столиками на вулиці прямо під вікнами моєї спальні, вночі я був не в змозі заснути через шум. Я був розчарований і роздратований, думаючи лише про себе, а не про те, що люди добре проводять час. Тож у мене були різні фантазії: я уявляв себе в середньовічному замку, що в мене є великий чан з киплячою смолою, який я виливаю прямо на людей. Але я не міг бути просто буркотливим дідом, який постійно телефонує з погрозами: "Скажіть людям, щоб вони заспокоїлися, або я викличу поліцію!". Це б не спрацювало.

Тож я вирішив, що єдиний спосіб розв’язати цю проблему – віддати перемогу іншим, а поразку прийняти. Їхнє задоволення від літнього вечора було важливішим, ніж моя можливість спати у своїй спальні. Єдина кімната в моїй квартирі, яка не виходить на вулицю – це кухня. У мене дуже велика кухня, де багато вільного місця. Тому я сплю там у теплу пору року. Вдень я тримаю свій матрац біля стіни, а вночі кладу його на підлогу і сплю там, на кухні. Там дуже тихо і, до того ж, це найпрохолодніша кімната.

Я дуже радий спати на кухні. Я віддав їншим перемогу, і мені байдуже, наскільки гучно вони проводять час, адже я їх не чую. Це також дуже доречно в передноворічні дні, тому що німці дуже люблять феєрверки. Це дуже гучно, але знову ж таки, якщо я змінюю своє ставлення до цього і дарую їм перемогу, сплячи на кухні, то проблеми немає.

Негаразди, які трапляються зі мною, спалюють мою негативну карму

Другий метод полягає в тому, щоб розглядати негаразди в житті як "спалювання негативної карми". Це не означає приймати все як покарання, але ми думаємо, що ці труднощі, які відбуваються, – це дозрівання негативної карми в легшій формі, і таким чином запобігає її визріванню в майбутньому у щось справді жахливіше. Простий приклад: ви потрапили в затор і довго не можете зрушити з місця. Ви думаєте: "Це спалює карму, яка могла б призвести до паралічу, коли я справді був би знерухомлений, наприклад, через інсульт". Отже, ми радіємо неприємностям, адже вони очищають наш шлях, щоб у майбутньому події розвивалися набагато краще.

Традиційні буддійські країни вірять у злих духів. Якщо ми визнаємо їхнє існування, то можемо піти ще далі і попросити злих духів: "Надішліть мені більше шкоди". Нещодавно я мав дуже приємний досвід цього. Два місяці, починаючи приблизно з середини липня, все йшло шкереберть: все ламалося, у мене на спині з'явилася інфекція з дивною пухлиною і близько двох місяців я не міг ходити в спортзал, тому що, коли інфекцію усунули, довелося видаляти пухлину. Потім у мене в комп'ютері завівся жахливий вірус, який зруйнував жорсткий диск, тому цілий місяць у мене не було комп'ютера. Після цього зламався принтер. У мене було два  відеопрогравачі, і вони теж зламалися. Я великий любитель астрології, і з незрозумілих причин зникла база даних з усіма гороскопами людей, які я збирав. Цю інформацію повернути не вдалося. Потім я розбив улюблену чашку, з якої завжди пив, і на додачу до всього, коли я поїхав до Франції на навчання Його Святості Далай-лами, авіакомпанія загубила мій багаж.

Це була остання крапля. Коли загубився багаж, я просто над цим посміявся – настільки це було безглуздо. Тоді я почав думати: "Беріть більше, духи шкідники! Що ще ви хочете зіпсувати?" – і відчув себе набагато краще. Замість зводити емоційні бар'єри, захищаючись від перешкод, я відкрито їх прийняв і навіть попросив, щоб перешкод стало більше.

За кілька років до цього в мене з'явилася інфекція в щелепі під зубом, у якого я раніше лікував кореневий канал. Мені довелося зробити стоматологічну операцію, щоб видалити частину щелепної кістки. Незабаром після тієї подорожі до Франції я відвідав стоматолога і дізнався чудову новину: інфекція повернулася в тканини шраму, і на мене чекає ще одна операція, щоб знову видалити частину щелепи. Мені вдалося трансформувати ці новини в хороші: "Чудово, це згорають перешкоди до того, щоб створити на моєму сайті нові розділи іншими мовами".

Згідно з буддійським вченням, чим більш доброчинною є річ, яку ми намагаємось здійснити, тим більше буде перешкод. Тому я дивився на всі ці події як на чудову ситуацію, яка спалювала перешкоди, і тому я попросив шкідливих духів: "Принесіть більше перешкод, кидайте їх у мене!". При цьому я зовсім не відчував себе нещасним протягом усього цього періоду, коли все ламалося і йшло не так, як треба. Отже, якщо ви дійсно можете застосувати цей метод тренування ума, він дійсно працює. Замість дивитися на ситуацію як на важку, жахливу і гнітючу, ви змінюєте своє ставлення і сприймаєте її як щось прекрасне.

Даруємо іншим щастя і забираємо їхні страждання (тонґлен)

Останній метод, про який я хотів би згадати, є, мабуть, найпросунутішим і найскладнішим з усіх. Це практика тонґлен: віддавання і прийняття. Коли ви переживаєте якусь складну ситуацію, наприклад, зубний біль, метод полягає в тому, щоб подумати: "Нехай зубний біль всіх людей покине їх і дозріє для мене. Якщо я візьму зубний біль усіх на себе, нехай ніхто більше ніколи не відчує зубного болю". Відкриваючи свій ум і серце для всіх і охоче приймаючи чужі страждання, ми долаємо скутість, страх і нещастя, коли думаємо лише про "бідолашне я". З тонґленом ми йдемо ще далі і думаємо: "Я розчиню весь їхній біль і страждання, а потім, з’єднавшись із природним щастям мого ума, пошлю це щастя всім істотам".

Потрібно бути дуже обережними, щоб не впасти в мучеництво, на кшталт: "Я постраждаю за вас", що, в певному сенсі, просто збільшує наше его. Мушу зізнатися, що я не дуже добре володію цим методом. Щоб робити це щиро, потрібна величезна відважність, але нещодавно я таки спробував його використати.

Я згадував, що мені довелося зробити другу операцію на щелепі, під час якої я був притомний, і це досить цікаво! Лікарі роблять надріз, розкриваючи всі ясна з одного боку рота, загортають їх донизу, а потім беруть щось схоже на електричну пилу і відпилюють частину щелепної кістки, кінчик кореня зуба і ділянки тканини навколо. У тому, як вони це роблять, є щось середньовічне. Під час першої операції мені було надзвичайно цікаво. Було не так уже й боляче, бо мені зробили дуже якісне знеболення, хоча в середині операції довелося зробити ще один укол. Однак до моменту другої операції інфекція була набагато серйознішою, а на зараженій ділянці новокаїн не діє, тому це було надзвичайно боляче.

Я спробував метод, який також використовується в магамудрі: відчуття – це просто відчуття, нічого особливого. Хоч ти лоскочеш руку, хоч щипаєш, хоч дряпаєш, хоч ріжеш – це просто фізичне відчуття, не більше, тому не варто робити з цього велику проблему. До певної міри це спрацювало, але потім я згадав про тонґлен. На той час у Тибеті відбувалося багато гонінь, і я почав розмірковувати про неймовірні тортури та біль, яких люди там зазнавали. Порівняно з цим мій біль був незначним: він тривав дві хвилини і на цьому закінчився.

Тож замість думати: "Бідолашний я, я так страждаю", я розширив своє ставлення, подумавши про всіх людей в Тибеті. Я подумав: "Кількість страждань, які вони переживають, набагато більша, ніж це маленьке страждання, яке маю я". Тоді моє страждання постало в перспективі, і я побачив його зовсім по-іншому. Я подумав:  "Нехай їхні страждання і біль повністю перейдуть у біль у моїй щелепі, і нехай завдяки тому, що я залишаюся спокійним і щасливим, я зможу передати їм свій спокій".

Хоча я, звичайно, не робив це на 100% правильно, це дуже, дуже допомогло впоратися з ситуацією. Якщо робити це правильно, ми дійсно прагнемо відчути чужий біль, і це посилює наш біль ще більше. Чесно кажучи, робити це щиро – це справді дуже просунутий рівень. Ви можете говорити про це, але слова нічого не значать. Насправді дуже хотіти, щоб це сталося, – це щось інше. Але якщо принаймні з’являється відчуття, що ми забираємо чуже страждання і страждаємо замість інших, можна робити цю практику хоча б на цьому рівні.

Але не варто плутати це зі справжнім тонґленом. Справжня практика набагато радикальніша, тому що стан ума, який ми розвиваємо і використовуємо, полягає в тому, що замість того, щоб боротися з болем, ми добровільно приймаємо його, з упевненістю в тому, що можемо з ним впоратися. Якщо ми робимо це на тлі масштабних страждань усіх істот, то, звичайно, у нас є впевненість у собі: що ми можемо прийняти і впоратися з власним болем, а не боротися з ним і не лякатися його. Отже, це не якийсь магічний метод. Якщо проаналізувати, як він працює, він абсолютно логічний.

Це деякі з методів тренування ума, лоджонґа, які можна використовувати для подолання самоплекання і розвитку схильності до турботи про інших. Незалежно від рівня нашої мотивації, така зміна ставлення є дуже корисною. Зміни, які відбуваються в нас завдяки цим методам, полягають у тому, що ми розвиваємо здатність думати і щиро відчувати: "Які б несприятливі, складні ситуації не траплялися, я не думатиму "бідолашний я" і не дозволятиму їм завдавати мені шкоди. Я не дозволю, щоб вони мене пригнічували". Замість цього ми розвиваємо загальну життєву позицію: "Що б не трапилося, я зможу обернути це собі на користь, завдяки цьому я зможу розвинути турботу про інших. Це не стане мені на заваді". Таке ставлення додає вам величезної сміливості.