Важливість любові, співчуття та бодгічітти

"Бодгічітта" – це санскритське слово, яке досить складно перекласти. "Чітта", другий корінь слова, означає "ум". Однак у буддизмі ум означає не лише розум, але й серце. У буддизмі на відміну від західного способу мислення не проводиться межа між цими двома поняттями. Тому ми не просто прагнемо розвивати наш інтелект (раціональну сторону ума) за допомогою концентрації, аналізу тощо – ми також розвиваємо серце, тобто всю нашу емоційну сферу, щоб досягти бодгі. "Бодгі" – перша частина слова "бодгічітта".

Слово "бодгі" означає найвищий рівень розвитку та очищення. Під очищенням тут мається на увазі, що ми позбуваємося всіх перешкод і блоків (як ментальних, так і емоційних), а також позбуваємося плутанини, нерозуміння, недостатньої концентрації. Також це передбачає очищення емоційної сфери, тобто усунення наших турбуючих емоцій. Турбуючі емоції – це гнів, жадібність, прив'язаність, егоїзм, зарозумілість, заздрісність, наївність... Цей список можна продовжувати і продовжувати. Такі емоції створюють справжні життєві труднощі, тому ми умом і серцем прагнемо позбутися цих "шкідників".

Інший аспект слова "бодгі" означає "зростання". Це вказує на те, що всі ми маємо "робочу основу", інструменти для зростання. Ми маємо тіло та здатність спілкуватися. За допомогою тіла ми маємо здатність діяти, робити щось. Також всі ми маємо ум (здатність розуміти), серце (здатність відчувати емоції, співчувати іншим) та інтелект (здатність розрізняти корисне від шкідливого).

Ми маємо всі ці фактори й позитивні якості, і лише від нас залежить, як ми ними скористуємося. Ми можемо використовувати їх, щоб нашими діями, словами та думками створювати проблеми собі та іншим. Або ж ми можемо використовувати їх, щоби приносити користь і більше щастя собі та іншим. Якщо ми діємо, спілкуємося і мислимо під впливом плутанини й турбуючих емоцій, то, звичайно, це буде створювати проблеми. Коли ми діємо під впливом гніву, ми часто вчиняємо речі, про які потім шкодуємо, згодні? Коли ми діємо егоїстично, це часто призводить до серйозних проблем. Ніхто не любить егоїстів.

З іншого боку, якщо ми діємо, спілкуємося і мислимо на основі позитивних якостей (таких як любов, співчуття, увага до інших), то бачимо, що це приносить нам більше щастя, більше вдоволення життям: ми подобаємося іншим, і це приносить всім більше користі. Наприклад, ми можемо дуже чітко побачити це у наших стосунках з друзями. Якщо ми постійно критикуємо й сердимося на них, ніхто не захоче дружити з нами. Але якщо ми добрі й дбайливо ставимося до друзів, вони з радістю проводитимуть з нами час. Ми бачимо це навіть у нашому ставленні до домашніх тварин: навіть їм не подобається, коли на них весь час кричать і сварять – їм подобається, коли до них ставляться з добротою. Отже, ми можемо розвивати цю "робочу основу", працюючи над удосконаленням своїх позитивних якостей.

Бодгічітта – це стан нашого ума і серця, спрямований на досягнення бодгі. Ми прагнемо досягти стану, в якому всі наші недоліки й шкідливі якості будуть повністю усунені назавжди, а всі наші позитивні якості розвинуться до максимально можливого рівня. Це дійсно неймовірний стан ума і серця, який ми можемо розвинути.

І цей стан оснований на дуже позитивних емоціях. Яких? По суті, ми прагнемо до цього стану не просто тому, що він найвищий, і ми хочемо досягти найвищого стану. Ми також прагнемо до цього не тому, що це найщасливіший можливий стан, а ми хочемо бути якнайщасливішими. Радше ми думаємо про всіх інших, про всіх незліченних істот у світі: людей, тварин тощо. І ми розуміємо, що всі ми однакові в тому сенсі, що всі хочемо бути щасливими і не хочемо бути нещасними. Це стосується навіть тварин, чи не так? Кожна істота намагається по-своєму принести щастя собі та своїм близьким. Але, на жаль, більшість з нас не знає, що саме насправді приносить щастя. Ми можемо пробувати різні речі, але часто це приносить більше проблем, ніж щастя. Скажімо, ми купуємо комусь приємний подарунок, а він не подобається. Це дуже простий приклад. Важко зробити всіх щасливими, чи не так? Та хай там як, треба намагатися.

Найважливіше – це наш намір. Ми прагнемо допомогти іншим, думачи: "Як було б чудово, якби кожен міг звільнитися від своїх проблем і причин, що їх породжують". У цьому вся суть співчуття. Співчуття – це прагнення, щоб інші були вільні від страждань і причин страждань.

"Як було б чудово, якби всі були щасливі й мали причини для щастя" – це визначення любові в буддизмі. Любов не ґрунтується на бажанні отримати щось від інших, на кшталт: "Я буду любити тебе, якщо ти любитимеш мене". Любов не ґрунтується на поведінці людей, як-от: "Я буду любити тебе, якщо ти будеш хорошим хлопчиком чи хорошою дівчинкою. А якщо ти будеш неслухняним, то я тебе більше не любитиму". Суть не в тому, як поводяться інші. Суть в тому, що було б чудово, якби всі були щасливі. Це і є любов.

Було б чудово, якби ми могли зробити щось значуще, щоби принести всім щастя й допомогти позбутися нещастя та проблем. Зараз ми дуже обмежені: через свою плутанину й турбуючі емоції ми часто лінуємося, маємо проблеми з пошуком роботи, з пошуком партнера й інші життєві труднощі. Але якби ми могли досягти такого стану, в якому б назавжди позбулися всіх цих недоліків і труднощів, і якби могли розкрити весь свій позитивний потенціал, тоді б ми справді могли якнайкраще приносити користь усім іншим.

Отже, метою бодгічітти є досягнення в майбутньому стану, який ми називаємо "просвітленням". Ми прагнемо цього з наміром повністю присвятити себе досягненню цього стану, і докласти всіх можливих зусиль, щоб якнайкраще приносити користь іншим. Ми прагнемо допомагати іншим на шляху до просвітлення, наскільки це можливо, і допомагати повною мірою – коли досягнемо просвітлення.

Ніхто з нас не може стати всемогутнім богом – це неможливо. Якби це було можливо, то ніхто б більше не страждав. Проте ми можемо спробувати зробити все, що в наших силах. Однак ми допомагаємо іншим, лише коли вони сприйнятливі й відкриті до допомоги. І хоча ми можемо чітко пояснювати певні речі іншим, вони повинні зрозуміти це самі; ми не можемо зрозуміти це за них, згодні? Ми можемо дати гарну пораду, але інші повинні прислухатися до неї.

Ось до чого ми прагнемо – бути в найкращому стані, щоб допомагати іншим. Водночас ми реалістично розуміємо, що те, наскільки наша допомога буде корисною для інших, залежить від них. Однак, якщо ми досягнемо стану, в якому в нас більше не буде жодної плутанини, тоді ми досконало розумітимемо, який спосіб допомоги іншим буде найефективнішим; ми будемо розуміти всі фактори і причини, через які хтось зараз перебуває в тому чи іншому стані.

На всіх нас впливає дуже багато речей: наша сім'я, друзі, суспільство, в якому ми живемо, і час, в який ми живемо: бо іноді в світі трапляються війни та економічні кризи, а іноді навпаки – епохи процвітання. Усе це впливає на нас. У буддизмі говориться про попередні й майбутні життя. З цієї точки зору на всіх нас також впливають попередні життя. Тож, якщо ми справді хочемо допомогти комусь або дати гарну пораду, то повинні знати й розуміти цю людину: розуміти все, що впливає на її поведінку; розуміти, що вона відчуває і чому. Для цього ми маємо дійсно цікавитися її життям, бути уважними і чуйними.

Я думаю, що це можна досить легко зрозуміти, спостерігаючи за нашими стосунками одне з одним. Скажімо, якщо у нас є друг, і ми не цікавимося ним, говоримо лише про себе і так далі, то насправді ми дуже мало знатимемо про нього. Або, наприклад, коли ми сидимо поруч із другом і переписуємося з іншими людьми в телефоні, то ми навіть не звертаємо уваги на нього: ми навіть не помічаємо, що, можливо, наш друг роздратований і йому некомфортно, тому що ми не звертаємо на нього увагу. Тож, якщо ми справді хочемо допомогти іншим, треба приділяти їм увагу, цікавитися їхнім життям. Тоді ми зможемо поводити себе адекватно: так само, як ми хотіли б, щоб інші поводили себе з нами, дбали про нас і приділяти нам увагу.

Усе вищесказане базується на розумінні рівності себе та інших. Усі інші, так само, як і ми, мають почуття. Усі інші хочуть, щоб їх сприймали серйозно – так само, як і ми. Коли ми ігноруємо інших або погано ставимося до них, їм неприємно від цього, так само, як і нам неприємно, коли хтось погано ставиться до нас. Усі хочуть подобатися іншим – так само, як і ми хочемо всім подобатися. Ніхто не хоче бути покинутим або проігнорованим – так само, як і ми не хотіли б цього. І всі ми взаємопов'язані, всі ми живемо разом.

Іноді для ілюстрації цього використовують один кумедний приклад. Уявіть, що ви їдете в ліфті з десятьма іншими людьми, і ліфт застрягає. Зʼясовується, що ви застрягли в ліфті з іншими людьми на цілий день. Як ви будете уживатися з ними? Якщо ви будете думати тільки про себе і не думати про інших, у цьому маленькому просторі буде багато конфліктів і суперечок, і ви проведете цей час вкрай неприємно. Але якщо ви усвідомите, що всі люди застрягли разом і перебувають в однаковій ситуації, тому треба бути уважними одне до одного і поміркувати, як співпрацювати, щоб вижити і вийти з цього скрутного становища. Тоді, хоча, звичайно, ситуація може залишатися неприємною для вас, та ви зможете впоратися з нею.

Якщо масштабувати цей приклад і уявити, що ми всі застрягли на цій планеті, як у дуже великому ліфті, то якщо ми не будемо співпрацювати, кожен буде страждати, тому що всі перебувають в однаковій ситуації. І те, як ми ставимося до інших – чи то лише десять людей у ліфті, чи всі люди на планеті, – впливатиме на всіх інших. Тому є сенс намагатися співпрацювати з іншими. І замість того, щоб думати лише з погляду: "Як я можу вийти з цієї жахливої ситуації, коли я застряг у ліфті?" – краще думати: "Як всі ми можемо вийти з цієї жахливої ситуації?" Отже, в житті все так само, як у ліфті.

Як я можу думати лише про свої власні проблеми? Адже, по суті, в мені немає нічого особливого. Я просто один з тих, хто застряг у ліфті. Насправді це не моя особиста проблема: це проблема кожного з нас. Про які проблеми ми говоримо? Про гнів, егоїзм, жадібність, невідання – такого штибу проблеми. Це проблеми людства загалом, а не чиїсь власні особисті проблеми.

Саме тому, коли ми говоримо про бодгічітту, ми говоримо про всеохопний ум і всеохопне серце. Ми думаємо про всіх істот, не обираючи собі улюбленців і не відвертаючись від когось. Тож це неймовірно широкий стан ума. Коли ми говоримо про розширення нашого ума, то такий стан є найбільш широким. Ми думаємо про всіх істот, а не лише про людей на цій планеті: про все життя на планеті, про все життя у всесвіті. Якщо подумати, наприклад, про руйнування навколишнього середовища – це впливає не лише на людей, які в ньому живуть; це, безумовно, впливає й на всіх тварин, згодні?

Тож ми турбуємося про величезну кількість живих істот. Також наше мислення охоплює не лише короткочасне вирішення проблем: ми мислимо у дуже довгостроковій перспективі. І коли ми говоримо про реалізацію нашого власного потенціалу, то говоримо не про те, щоб трохи розвинути наші здібності – ми прагнемо розкрити весь наш потенціал повною мірою.

Як я вже казав, це ґрунтується на повазі до себе. Ми усвідомлюємо, що маємо робочу основу для того, щоб насправді досягти цього стану, і так само її мають усі інші. Тому ми з повагою ставимося до себе й до інших. Усі ми – люди, усі ми хочемо бути щасливими, ніхто не хоче бути нещасним. І все це стосується того, що нам робити зі своїм життям, чому його присвятити.

Буддизм може запропонувати дуже багато різних методів для розвитку корисних станів ума. У буддизмі не говориться просто: "Любіть усіх", – і нічого більше. Звичайно, дуже добре сказати, що ми маємо любити всіх, але як саме нам це зробити? Для цього існує медитація. Медитація означає формування корисної звички. Наприклад, якщо ми хочемо займатися спортом або грати на музичному інструменті, ми повинні тренуватися. Ми тренуємося знову і знову, поки не станемо вправними. І завдяки практиці ми вчимося, тому через деякий час нам навіть не потрібно думати, що ми робимо: ми з легкістю можемо займатися тим чи іншим видом спорту або грати на музичному інструменті.

Так само за допомогою медитації ми тренуємо певні стани ума. Ми намагаємося розвинути певне почуття чи стан ума, працюючи над його досягненням. Це подібно до спортивних тренувань: спочатку ми робимо кілька вправ для розминки, а потім вже безпосередньо займаємося спортом. Так само ми робимо вправи для розминки нашого ума.

Для того, щоб зародити той чи інший позитивний стан ума, нам спочатку потрібно заспокоїтися. Якщо наші думки розсіяні або почуття збентежені чи заплутані, ми заспокоюємо наш ум і емоції. Зазвичай ми робимо це, просто спокійно зосереджуючись на диханні. Наше дихання завжди з нами, і якщо ми зосереджуємося на його рівномірному ритмі, то можемо заспокоїтися. Також дихання допомагає нам повернутися до тіла, якщо наші думки "витають у хмарах". Це базова вправа "для розігріву".

Також перед медитацією ми думаємо про нашу мотивацію: "Чому я хочу медитувати?" Це також частина розминки. Так само, коли ми займаємося спортом або вчимося грати музику, дуже важливо проаналізувати і зрозуміти: "Чому я це роблю?" Навіть якщо ми робимо це просто тому, що нам подобається і ми отримуємо задоволення, варто нагадувати собі про це, бо тренування – це важка робота. Отже, ми підтверджуємо нашу мотивацію, нагадуючи собі, чому ми хочемо розвинути певну позитивну звичку за допомогою медитації. Причина полягає в тому, що це допоможе нам краще справлятися з життєвими проблемами: наприклад, ми будемо менше гніватися. Бо якщо ми весь час гніваємося, від цього нікому не може бути користі. Або якщо ми засмучені, то нікому не зможемо допомогти.

Тож ми робимо вправи для розминки, а далі переходимо до самої медитації, в якій використовуємо певну послідовність міркувань, щоб зародити бажаний стан ума. Дуже важливо, щоб медитація була пов'язана з нашим власним життям. І ми сприймаємо це не просто як абстрактну теорію – ми думаємо про певні вправи, які можуть допомогти нам у повсякденному житті.

Припустимо, хтось із наших друзів зробив нам щось неприємне: сказав щось жорстоке, не подзвонив або проігнорував. Або хтось насміявся над нами. Такі неприємні речі трапляються з усіма. Коли таке відбувається, ми почуваємося дуже погано. Люди, що нас образили, починають сильно дратувати нас, особливо якщо ми вважали їх своїми друзями.

Ми аналізуємо цю ситуацію під час медитації, після того, як трохи заспокоїли ум, зосереджуючись на диханні. Ми згадуємо, що наші друзі або одногрупники – такі ж люди, як і ми: вони хочуть бути щасливими і не хочуть бути нещасними. Мабуть, їх щось дуже засмутило, що змусило погано поставитися до нас. Або вони просто мають хибне уявлення про нас, не змогли оцінити наші хороші якості, і тому насміялися над нами. Якщо ми розгніваємося або засмутимося, це зовсім не допоможе. Натомість ми бажаємо, щоб вони звільнилися від того, що їх засмучує, бо тоді вони краще ставитимуться і до нас. У такому випадку і ми, і вони станемо щасливішими.

Тож замість гніватися на них, ми намагаємося відчути любов і співчуття: "Було б чудово, якби вони були вільні від того, що їх засмучує. Нехай вони будуть щасливі. Якби вони були щасливі, то не поводилися б у такий неприємний спосіб". Таким чином ми розвиваємо до них почуття любові, а не гніву. Це допомагає нам бути більш терплячими до їхньої ситуації. Якщо ми діємо більш спокійно, з любов'ю і прощенням, це також допомагає іншим заспокоїтися, і з ситуацією стає набагато легше впоратися.

Одного разу Будда запитав свого учня: "Якщо хтось намагається дати тобі щось, а ти не приймаєш, кому це належить?" Звичайно, якщо ми щось не приймаємо, то воно належить людині, яка намагається дати це нам. Тому, якщо хтось намагається віддати нам негативну енергію, негативні почуття, критику тощо, важливо не приймати це на свій рахунок. Іншими словами, треба розуміти, що інша людина просто засмучена. Звичайно, якщо хтось критикує нас, може бути корисно проаналізувати себе – перевірити, чи не вказують інші на щось, над чим варто попрацювати. Тому ми не ігноруємо критику. Однак важливо й не бути схожими на футбольного воротаря, що завжди готовий зловити будь-який "м'яч" з емоційного сміття й неприємних слів, який хтось жбурляє в нас.

Іноді ми поводимося так, наче прагнемо зловити все сміття, яке люди кидають у нас: неприємні слова, брудні погляди і таке інше, згодні? Хоча це може бути досить складно, проте треба намагатися не сприймати всі ці речі, що трапляються з нами, дуже особисто – наче хтось намагається образити саме нас. Радше варто розглядати це, як проблему іншої людини. Замість одразу сприймати її як жахливу людину, ми розуміємо: "Цю людину щось засмучує. У неї є якась проблема".

Можна використати таку аналогію. Уявіть, що ви доглядаєте за дво- чи трирічною дитиною, яка дуже перевтомилася і не хоче спати. Ми кажемо їй: "Ну все, час спати", – а дитина каже: "Я тебе ненавиджу!" Ми ж не будемо сприймати це на свій рахунок, правда? Дитина перевтомилася, і тому ми не сприймаємо ці неприємні слова близько до серця. Навпаки, ми спробуємо заспокоїти дитину і проявити до неї більше любові й терпіння.

Під час медитації ми намагаємося подивитися на людину, яка створює нам проблеми, з більш конструктивної точки зору. Ми практикуємо любов і терпіння до цієї людини, яка перебуває в складній ситуації. Ми намагаємося розвинути до неї більш позитивне ставлення, щоб, коли ми стикаємося з подібною ситуацією в реальному житті, мати можливість краще впоратися з цим. Стисло кажучи, ми повинні докладати зусиль, щоб досягти неймовірного стану бодгічітти. Розвиваючи бодгічітту, ми беремо на себе відповідальність допомагати іншим якнайкраще, наскільки це можливо. Ми працюємо над собою за допомогою медитації та інших методів, щоби позбутися всіх своїх недоліків і реалізувати весь свій позитивний потенціал. Бо якщо ми намагаємося допомогти всім іншим стати щасливими, то, звісно, ми самі будемо дуже щасливими. Натомість якщо ми будемо прагнути лише власного щастя і будемо намагатися досягти його за рахунок інших або ігноруючи інших, тоді всі будуть страждати.

Ви ще молоді, ви студенти, і це ідеальний час, щоб навчитися поважати свій потенціал і свої здібності, а також усвідомити, що у вас є всі робочі інструменти, за допомогою яких ви можете розвиватися. Причому ви можете розвиватися в позитивному напрямку, а не в негативному напрямку або без напрямку взагалі. У нашу епоху інформації та соціальних мереж ми бачимо, що ми не самі в цьому світі, ми всі взаємопов'язані. Ми можемо розвиватися у більш конструктивному напрямку і позитивно впливати на всіх інших.

Ось що я хотів сказати щодо бодгічітти. Тепер у нас є час для запитань.

Чи не могли б ви розповісти більше про любов з буддійського погляду, особливо у стосунках між чоловіками та жінками?

Щодо любові з буддійської точки зору, то, як я вже згадував під час нашої дискусії, любов – це бажання, щоб хтось був щасливий і мав причини для щастя. Це передбачає цілковите прийняття іншої людини: як її сильних, так і слабких сторін. Наше бажання, щоб інші були щасливі, не залежить від того, як вони ставляться до нас або як поводяться. Ми хочемо, щоб вони були щасливі, незважаючи ні на що; навіть якщо це означає дати людині трохи особистого простору.

Часто любов змішується з жаданням. Жадання – це коли в нас чогось немає, і ми хочемо це отримати. Любов також може бути змішана з прив'язаністю: коли ми щось маємо, але не хочемо це відпускати; або з жадібністю: коли в нас є друг або кохана людина, але ми хочемо від неї все більше і більше. Усе це базується на тому, що ми бачимо тільки хороші якості людини і перебільшуємо їх, при цьому ігноруючи всі її недоліки. Хороші якості людини можуть полягати в тому, що ми просто їй подобаємося, що нам добре поряд із нею, що вона гарно виглядає, сексуальна абощо. Таким чином ми фокусуємося лише на маленькій частині людини, яку робимо важливішою за все інше. Тому це не дуже реалістичне ставлення. Таке ставлення також дуже залежить від того, як ця людина поводиться з нами: якщо вона добра до нас – ми любимо її; якщо ні – ми більше її не любимо. Це не дуже надійний тип любові.

Надійний тип любові з погляду буддизму – це той, де ми визнаємо як позитивні, так і негативні сторони людини. Тому що у всіх є сильні й слабкі сторони – ніхто не є ідеальним чи досконалим. Розумієте, проблема в тому, що багато хто з нас досі вірить у казки. У казках існують прекрасні принци та принцеси на білому коні, які є абсолютно ідеальними. Ми постійно шукаємо принца чи принцесу і проєкціюємо образ принца чи принцеси на різних людей, в яких закохуємося. Але, на жаль, це лише казки. Такого принца чи принцеси насправді не існує, так само, як і Діда Мороза.

Це може бути досить важко прийняти й неприємно усвідомлювати. Тому звична для нас реакція – не здаватися і наполегливо продовжувати шукати: "Можливо, цей чоловік не був принцом, але наступний буде саме таким". Поки ми продовжуємо шукати принца чи принцесу на білому коні й проєкціювати цей образ на інших, в наших любовних стосунках завжди будуть проблеми, тому що ніхто не може бути цим ідеальним партнером. І коли інша людина не буде поводитися як принц чи принцеса, ми будемо гніватися. Це значить, що ми не приймаємо реальність: що інші такі ж люди, як і ми, а отже, вони мають сильні й слабкі сторони. Відтак, справжня надійна любов ґрунтується на прийнятті того, якою людина є насправді.

Інший аспект, про який ми часто забуваємо, коли закохуємося, полягає в тому, що ми – не єдине, що є в житті іншої людини. Часто ми забуваємо про той факт, що крім нас, у неї є своє життя: друзі, сім'я, певні обов'язки. Життя інших людей складається з багатьох частин – ми не єдині в ньому. Тому дуже нерозумно ревнувати й засмучуватися, коли вони проводять час з іншими людьми, займаються іншими справами тощо. І коли в них поганий настрій або вони не хочуть бути з нами – це не тільки через нас. Ми не є причиною всього, що відбувається в житті іншої людини. Якщо у неї поганий настрій, це може бути через ситуацію в родині; або через інших її друзів; або через хворобу й погане самопочуття – причиною може бути будь-що. Чому ми думаємо, що ми єдині є причиною всього, що відбувається в житті іншої людини?

Так само, якщо ми в довготривалих стосунках з кимось, то в цих стосунках щодня буде багато всього відбуватися. Якщо нам не подзвонили або не відповіли на повідомлення, ми можемо перебільшувати важливість цієї події – ми не бачимо її в загальному контексті довготривалих стосунків. І через один такий випадок ми робимо висновок, що людина нас більше не любить. Але сприймати лише один маленький епізод ізольовано від стосунків загалом – дуже недалекоглядно.

У реальності в житті кожної людини постійно відбуваються злети й падіння: у неї змінюється настрій і так далі. Це стосується всіх нас. Тож цілком природно, що іноді кохана людина хоче бути з нами поряд, а іноді – ні. Іноді інша людина може бути в гарному настрої, а іноді – в поганому. Якщо вона в поганому настрої або дуже зайнята іншими справами й не може миттєво відповісти на наше повідомлення абощо – це не означає, що вона нас більше не любить; просто так влаштоване життя.

Це дуже важливо засвоїти і зрозуміти, якщо ми хочемо зробити наші любовні стосунки більш надійними; в іншому випадку нас чекає багато емоційних потрясінь.

Один великий індійський буддійський майстер навів дуже гарний приклад. Він казав, що наші стосунки з іншими подібні до листя, що опадає з дерев восени. Іноді листки опадають разом, а іноді розлітаються порізно. Просто так влаштоване життя. Так само з будь-якими стосунками: можливо, вони триватимуть усе наше життя, а можливо – ні.

Дуже корисно дивитися на іншу людину, як на дикого птаха, що прилетів до нашого вікна. Якщо до нас прилетів прекрасний дикий птах – це чудово. Ми щасливі й радіємо, що птах побуде з нами деякий час. Але, звичайно, птах вільний і рано чи пізно він полетить. Можливо, нам пощастить, і птах ще колись повернеться до нашого вікна. Але якщо ми спробуємо зловити птаха й посадити його в клітку, то він буде дуже нещасний і може навіть загинути.

Так само з людьми, які з'являються в нашому житті й яких ми любимо. Вони подібні до прекрасних диких птахів. Вони приходять у наше життя, приносячи багато радості та краси. Але вони вільні, як дикі птахи. Якщо ми спробуємо вхопитися за них, тримати їх, як свою власність, і постійно сварити на кшталт: "Чому ти мені не подзвонив? Чому ти не прийшов до мене? Чому ти не проводиш зі мною більше часу?" – це однаково, як намагатися посадити дикого птаха в клітку. Дикий птах з усіх сил буде намагатися полетіти від нас геть. Або якщо дикий птах залишиться з нами через почуття провини, то він буде дуже нещасним.

Це дуже корисна думка – ставитися до кожного, в кого ми закохуємося і хто стає частиною нашого життя, як до прекрасного дикого птаха. Чим більше ми розслаблені й чим менше чіпляємося за нього, тим більше дикий птах буде хотіти знову прилетіти до нашого вікна.