Чи є звичайне життя задовільним?
Найважливіше у слідуванні шляхом ламріму – це ставитися до нього дуже серйозно. Ставитися до чогось серйозно не означає бути похмурим і не радіти цьому, або ж не жартувати над цим іноді в процесі навчання. Нічого подібного. Це означає, що якщо ми збираємося йти цим духовним шляхом, то з великою повагою ставимося не тільки до шляху і тих, хто ним пройшов, але й до самих себе.
Тож ми не ставимося до шляху легковажно, а радше думаємо в напрямку: "Якщо я збираюся працювати над собою і йти цим шляхом, то хочу робити це правильно і в найкращий спосіб". Це ставлення грунтується на розумінні важливості, і важливість не спирається на повторення слів "святий, святий лама" або "священне, священне", або сприйняття на кшталт цього.
Це не є тренуванням виключно відданості. Скоріше, ми дивимося на своє життя і на життя людей навколо нас, всіх, кого ми знаємо, і навіть тих, кого не знаємо: бідних людей, яких бачимо на вулицях, і вуличних собак. Ми думаємо про людей, які просто вічно працюють, вічно стикаються з нескінченними проблемами й зрештою помирають. Коли ми знайомимося ближче з будь-ким, кого знаємо, то бачимо, що незалежно від того, наскільки він чи вона заможний чи, наскільки щасливий на перший погляд – в кожного з них своя власна "марка" сансари, своє власне страждання. Проблеми різні, але є деякі, що притаманні всім – наприклад, проблеми зі здоров’ям, які виникають з віком, і все таке інше. Все це жахливо.
Невже це і все, що є в житті? Якщо життя полягає саме в цьому, то це дійсно жахливо, чи не так? Однак, якби можна було щось із цим зробити, якби можна було вийти з цього стану існування, це було б справді чудово. Ба більше, якби кожна людина мала таку можливість, це було б ще прекрасніше. Нам потрібно з'ясувати, чи є спосіб вийти з такого стану. Не просто бути задоволеними своїм місцем в отарі, де врешті-решт прийде й наша черга йти на забій. Треба подумати, чи є вихід, і якщо є, то чи дійсно він можливий?
По-перше, ми ставимося по-справжньому до того, що бачимо і що відбувається. "Мене влаштовує жити і сприймати так, чи я хочу спробувати вийти з цього?". Це перший з трьох шляхів, про які ми говоримо, шлях зречення. Ми говоримо про шлях, але ж що це означає? Ми говоримо не про бруківку на дорозі, якою йдемо, а про стан ума та про спосіб взаємодії і комунікації, який випливає з цього стану, і який буде служити шляхом до досягнення мети. Тут наша перша мета – вийти з усього цього.
Як я вже казав, нам треба поставитися до цього серйозно: "Якщо мені вдасться йти в цьому напрямку, то це надасть сенс моєму життю. Я спрямовую своє життя до певної мети, а не просто ходжу по колу в очікуванні смерті, намагаючись отримати бодай якісь щасливі переживання, які спочатку приємні, але не приносять справжнього вдоволення". Якби вони приносили справжнє задоволення, нам не потрібно було б повертатися до них знов і знов. Крім того, будь–яка буденна радість минає; ми не знаємо, що відчуватимемо далі, або що буде наступної миті. Такий життєплин не здатний задовільнити нас насправді, не здатний принести відчуття безпеки.
Усі іграшки, які ми зібрали за життя, матеріальні речі і так далі, що вони всі нам дадуть в момент смерті? Не дуже багато. Гроші, зрештою, це просто папірці з написаними на них числами. Ми бачимо як після смерті багатьох людей важливі й значущі для них речі миттєво стають сміттям, яке викидають. То який був сенс збирати всі ці речі? Звичайно, було приємно їх мати, але хіба в цьому полягає сенс життя? Так, нам потрібне гарне оточення і сприятливі ситуації, але коли ми задовольняємо базові потреби, нам не потрібно більше. Як кажуть тибетці, ми можемо наїстися лише досита – є межа тому, скільки ми можемо в себе запхати.
Розвиваємо три шляховказівні стани ума
Щоб дійсно вкласти всю свою енергію задля руху цим шляхом, ми повинні поставитися до нього серйозно. Для розвитку належного стану, який дозволить нам розвивати ці три види шляховказівного ума ламріму, які є стадіями просвітлення, звичайно, велике значення має підготовка. Ще більш важливим, ніж підготовка, є те, що ми робимо на самому початку, а саме: встановлюємо мотивацію. Під час встановлення мотивації в умі можна виділити мотивуюче почуття або емоцію, а також ціль або мету, до якої ця мотивація веде. Однак, щоби сприймати все це серйозно, дуже важливо мати переконання, що цієї мети можливо досягти.
Звичайно, ми повинні розуміти, що власне означає ця мета, — недостатньо мати за мету просто красиве слово "просвітлення", не маючи чіткого уявлення про те, чим воно є. Якщо ми ясно розуміємо, що таке просвітлення, тоді можемо розвинути другий шляховказівний стан ума – бодгічітту, який спрямований на досягнення цієї мети.
Наприклад, якщо ми хочемо вирушити в подорож, але не маємо чіткого уявлення про те, куди саме їдемо, то наші шанси на те, що потрапимо куди треба, дуже малі, чи не так? Можливо, ми навіть не рухаємося в правильному напрямку. Щоби прагнути до мети, ми повинні дуже добре розуміти не тільки саму мету, але й знати і бути переконаними в тому, що її можна досягти. Інакше, навіщо вирушати в подорож? Крім того, ми повинні бути переконані не тільки в тому, що теоретично можливо досягти цієї мети, але і в тому, що ми особисто здатні на це. Хоча багато хто з нас долучається до буддизму та буддійських практик, ми часто не дуже глибоко замислюємося над тим, чи справді можливо досягти просвітлення. Бо якщо це неможливо, то навіщо ми це робимо? Навіщо ми щоразу сідаємо медитувати і знущаємось над своїми колінами?
Для того, щоб з’явилося переконання, що досягти просвітлення можливо, нам потрібен цей третій шляховказівний стан ума – розуміння порожнечі або реальності. Звичайно, є певний порядок, в якому ми розвиваємо ці три вказівні шляхи ума – спочатку зречення, потім бодгічітта, потім розуміння порожнечі. Якщо ми збираємося писати тексти й вести людей шляхом розвитку, ми можемо говорити і практикувати їх лише окремо. Однак, як тільки ми отримаємо загальне уявлення про всі тристани, нам треба зібрати їх разом, повернутися до самого початку, і потроху крок за кроком пробувати практикувати всі три одночасно.
Ми починаємо з підтвердження нашої мотивації, яка, як я вже казав, містить мотиваційну мету і емоцію, що спонукає нас на досягнення цієї мети. Тут доречні всі три основоположні вказівні шляхи ума. Нам потрібно відмовитися від страждань, які переживаємо ми й усі інші, а це означає, що ми готові відмовитися не тільки тому, що це огидно й жахливо, але ще й тому, що це дуже нудно. Це просто ходіння по колу. Ми переходимо від однієї проблеми до іншої, з одних нездорових стосунків в інші, від одного спалаху гніву до іншого. Це просто продовжується і продовжується, повторюється і повторюється. Як же це нудно!
Коли ми маємо намір розвернутися від цього і готові відвернутися й відмовитися від цього, а також сповнені рішучості бути вільними від цього, це і є зречення. Тоді ми звертаємось до питань: "Чого я хочу досягти? Яка мета? Яка ціль?" І тут ми не просто самостійно хочемо відмовитися від такого сприйняття, мета насправді полягає в тому, щоб досягти просвітлення, щоби допомоги всім іншим знайти вихід з цієї ситуації – це і є бодгічітта.
Щоб щиро прагнути цього, нам треба бути переконаними, що цього реально досягти. Для цього нам потрібне розуміння порожнечі: розуміння того, що всі ці уявлення, проєкції та інші речі, які є причиною всіх наших проблем, ніяк не стосуються і не співвідносяться з реальністю. Наприклад, уявлення про те, що десь є принц чи принцеса на білому коні, що буде абсолютно ідеальним партнером, доповнюючи нас в усіх відношеннях, і єдине, що їх буде цікавити у житті – це ми. Цей абсолютно ідеальний партнер буде прихильний до мене завжди, приділяючи мені кожну мить свого часу та уваги.
Або ми не знайшли партнера, і тому постійно намагаємося знайти когось подібного, або якщо ми вже знайшли партнера, то завжди очікуємо, що він буде саме таким, і нас дуже дратує, коли він поводиться інакше. Це фантазія. Вона не відповідає нічому реальному. Це нічим не відрізняється від віри в Святого Миколайчика чи Великоднього кролика. Це гарна казка для дітей, але, вибачте, такого не існує.
Ми віримо, що така людина існує, саме через нашу неусвідомленість, наше невідання – ми просто не знаємо, що такої людини не існує. Оскільки така людина насправді не відповідає нічому реальному, немає жодних підстав вірити в те, що вона існує. Таке уявлення не витримує жодної критики, воно не витримує жодних перевірок, тож наша заплутана і хибна віра – це те, чого можна позбутися.
Що ж, це дуже поверхневий погляд на питання порожнечі, але це вдалий початок. Треба з чогось починати, тож, маючи вже таке розуміння, ми можемо почати думати: "Ну, можливо, я здатен позбутися плутанини, яка спричиняє всі мої проблеми. Можливо, я не розумію на дуже глибокому рівні, як це впливає на те, що я продовжую перенароджуватись з одного життя в інше і ходити по цьому колу... Але зачекайте хвилинку, чи дійсно я вірю в перенародження?"
Це непросте питання. Наскільки серйозно ми ставимося до вчення про ці мотиваційні цілі, коли перед початком практики або вчення підтверджуємо свою мотивацію і пробуємо викликати три основоположні шляховказівні стани ума? Від чого ми відмовляємося? Це не лише проблеми цього життя. Цонкапа чітко прояснює, що перший етап зречення – це медитація для кращого перенародження. Але якщо ми не віримо в перенародження і не розуміємо його, то що ж нам тепер робити?
Далі в текстах по ламріму йдеться про те, що нам потрібно прагнути взагалі позбутися неконтрольовано повторюваних перенароджень. Але тоді як ми можемо прагнути до цього, якщо не дуже впевнені у існуванні перенародження?
Ми йдемо ще трохи далі і прагнемо допомогти всім іншим вийти з циклу безконтрольно повторюваних перенароджень – ось чому ми хочемо досягти просвітлення, чи не так? Отже, до чого ми прагнемо насправді? Чи не було б трохи легше сказати: "Я просто хочу позбутися всіх своїх психологічних та емоційних проблем у цьому житті і бути в змозі реально допомагати всім іншим вже зараз? Чи не можемо ми просто зробити це безвикрутасів з перенародженням? Тому що я в цьому не впевнений. Мені з цим дискомфортно. Гаразд, зречення, бодгічітта, розуміння порожнечі, давайте просто застосуємо їх в рамках лише цього одного обмеженого в часі життя".
Навіть якщо в нас є переконання, що ми в змозі досягти такої мети в цьому житті, треба чесно відповісти собі, чи комфортно нам з цим? Якщо всюди в класичних текстах говориться про перенародження, то чи доречно просто сказати: "Ну, мені не подобається цей шматок, тож давайте його викинемо? Якщо я можу викинути цю частину, бо вона мені не дуже подобається, як щодо деяких інших частин вчення?" Чи викидаємо ми їх також? До якого висновку ми приходимо?
Висновок такий: якщо ми серйозно ставимося до всього цього і до самих себе, топовинні серйозно ставитися і до того, що говорив Будда. Він говорив про перенародження; насправді, це, здається, з'являється майже скрізь у вченнях. Тому нам треба дослідити це питання: можливоє сенс спробувати це зрозуміти, можливо, це важливо. Я вважаю, що це дуже великий і важливий крок, який нам потрібно зробити, тому що є багато речей у вченнях, які не дуже добре вписуються в наш західний менталітет та сприйняття себе і світу. Це речі, щодо яких треба прийняти рішення і подумати чи не треба дослідити їх і спробувати зрозуміти, що дійсно відбувається навколо, а не просто прийняти поверхневий рівень ставлення і сприйняття.
Дгарма-Лайт чи Cправжня Дгарма
На моєму сайті є стаття, в якій описується різниця між підходом Дгарма-Лайт і Справжньою Дгармою, як різниця між Кока-Колою Лайт і справжньою Кока-Колою.
[Див.: Дгарма-лайт чи Справжня Дгарма]
Дгарма-Лайт – це коли ми думаємо: "Давайте викинемо перенародження і все що з ним пов’язано, адже це нісенітниці. Давайте просто практикувати Дгарму в контексті цього життя". По суті, якщо ми чесні з собою, все, чого ми дійсно прагнемо – це зробити нашу сансару трохи зручнішою. Це Дгарма-Лайт.
Існує дві версії Дгарми-Лайт. Одна версія наступна: "Перенародження і тому подібні вигадки про ади і так далі – це просто забобони для людей з Азії, це не дуже добре для нас. Там є кофеїн, цукор і інші шкідливі складові. Дгарма-Лайт – це найкращий вибір".
Інша версія Дгарми-Лайт, яка, на мою думку, є більш прийнятною, така: "Гаразд, я визнаю, що перенародження і всі подібні речі є дуже важливими в Дгармі. Я також визнаю, що насправді не дуже добре все це розумію. Я усвідомлюю, що мені доведеться багато чого дослідити і прояснити особливо щодо перенародження, як-от, що саме перенароджується , а також вчення про порожнечу "я", і всі інші речі, пов'язані з цим. Якщо я не зрозумію всього цього, то навіть якщо визнаю, що існує така річ, як перенародження, не зможу серйозно вірити в це. Отже, я дійсно повинен зрозуміти, що в буддизмі мають на увазі під перенародженням. Це точно не якась душа, яка перелітає з одного тіла в інше – зовсім ні,. Отже, Дгарма-Лайт правитиме мені за сходинку, лише один із етапів на цьому шляху. Іншими словами, я ставлюся до себе серйозно, і на цьому етапі мого розвитку єдине, в чому я можу бути дійсно щирим, – це прагнення практикувати в контексті цього життя; це єдинеу що я дійсно можу вкласти свою енергію і почуття від щирого серця".
Можна продовжити цей ланцюжок міркувань в такому ж руслі: "Звільнитися від перенароджень і допомогти всім звільнитися від перенароджень – зараз для мене це просто слова. Я не відчуваю і не можу відчувати цього, тому не хочу прикидатися. Я поки не розумію цього, тому на даному етапі я буду практикувати в контексті того, що мені до снаги емоційно та інтелектуально, тому що хочу бути щирим у тому, що роблю. Я ставлюся до цього серйозно, але повністю усвідомлюю, що така практика є лише проміжним, а не остаточним етапом".
Виходячи з цього: "Я дійсно спробую зрозуміти деякі з цих складніших аспектів, починаючи з перенародження, тому що дорогоцінне людське життя, безначальні життя, і той факт, що ми помремо, а потім перенародимось, – це дійсно дуже, дуже значуще; цим просякнуті всі дгармічні тексти. В контексті безначальних життів, бачення дорогоцінного людського життя, як рідкісної можливості, не має ніякого сенсу без перенародження. Усе спирається на перенародження. Я справді намагатимусь це зрозуміти".
"Навіть якщо вивчив ці три основи шляху, мені потрібно повернутися на початок й розібратися з такими сутнісними питаннями як перенародження, адже насправді, як багато я зрозумів? Я дійсно серйозно ставлюся до того, що цей духовний шлях є поступовим. Я розглядаю й беру до уваги наступні кроки, які хочу зробити і які мені потрібно зробити на цьому шляху. Таким чином, зараз я можу практикувати саме Дгарму-Лайт, але з огляду наі весь подальший шлях". Це цілком нормально. З таким ставленням практика Дгарми-Лайт є доречною; це доречний напій.
Це те, що я хотів обговорити сьогодні ввечері на нашій першій зустрічі. Тому що, як я вже казав, це налаштовує наше мислення подібним чином: "Гаразд, ось де мій рівень зараз. Може я новачок, або вже практикую деякий час і маю серйозне ставлення, я бачу свій нинішній контекст і напрямок руху". Адже, якщо ми хочемо спробувати зробити це частиною нашого повсякденного життя, то повинні бути щирими. Це мають бути наші справжні відчуття, що виникають на постійній основі.
Ми не основуємо наше мислення на вдаванні з себе прекрасної, високоморальної людини, що постійно хвалиться: "Я працюю над звільненням усіх живих істот". Ми перевіряємо, чи справді працюємо над тим, щоб звільнити кожного таргана у Всесвіті від безконтрольно повторюваних перенароджень. Чи справді це те, що ми відчуваємо в глибині свого серця. Ми ставимо собі питання: чи нас справді мотивує віра в те, що кожен тарган був нашою матір'ю в попередньому житті? Наскільки ми щирі в цьому? Чи хочемо ми звільнити їх усіх, тому що всі вони були нашими матерями в попередніх життях?
Якщо ми усвідомлюємо весь контекст того, що практикуємо, і щиро та чесно відповідаємо собі на питання: "На якому рівні я зараз?" – тоді, якщо ми застосовуємо все це в нашому повсякденному житті, це починає давати певний результат та ефект. Дуже важливо бути реалістом. Однією з найзагальніших характеристик сансари є її злети та падіння, і це триватиме доти, доки ми не досягнемо звільнення рівня архату, що станеться через значний час. Іноді ми будемо відчувати бажання практикувати, а іноді ні. Іноді все буде йти добре, іноді не дуже. Чого ми очікуємо від сансари?
Практика та шлях так не влаштовані, що з кожною мантрою, яку ми вимовляємо, сансара не стає все краще і краще. Це не лінійний процес. Якщо ми будемо реалістами, то навіть коли справи будуть йти не дуже добре, а цього можна очікувати, ми просто продовжимо рухатись шляхом та практикувати. Це не має значення, не в цьому суть. Нам треба плекати думки про те, що ми просто хочемо підтримувати наші зусилля, тоді практика буде набагато стабільніше. Нам вдасться зробити це тільки за рахунок того, що ми будемо справді щирими й чесними відносно нашого стану справ і того, де саме ми знаходимось на шляху.
Як завжди каже Його Святість Далай-лама, не судіть про свій прогрес на основі лише короткострокового періоду, але подивіться хоча б на проміжок у декілька років. Якщо помітна різниця в наших загальних тенденціях та схильностях за, скажімо, останні три чи п'ять років, і вона є позитивною, то щоденні коливання не будуть нас так турбувати, бо ми усвідомлюємо, що практика дає результат. Ніколи не чекайте на диво.
Можливо, у нас є трохи часу для кількох запитань.
Питання
Я новачок, але хочу запитати, що ви мали на увазі, коли сказали: "Не чекайте на диво"?
Диво – це коли ми вимовляємо магічні слова, магічну мантру чи застосовуємо магічну практику, і потім всі наші проблеми раптово зникають. Це віра в те, що ми могли б насправді позбутися всіх наших постійних проблем легко і без особливих зусиль. Або віра в те, що якась зовнішня сила врятує нас, і ми не повинні нічого робити самі. Це вже дива. Як правило, вони не трапляються. Це наріжне розуміння в буддизмі: нічого не стається без причини.
За часів Будди, чи існували всі ці вчення та аспекти шляху до просвітлення, які допомогли йому з його власним просвітленням?
На це питання важко дати таку відповідь, щоб її можна було легко розжувати й засвоїти. Я можу дати вам відповідь, але вона може вас не дуже задовольнити. В буддизмі говориться про ментальні континууми, які не мають початку. Щоб зрозуміти це, ми повинні зануритися в цілу дискусію про причину і наслідок. Як безперервність може мати абсолютний початок? Крім того, безперервність, яка змінюється від моменту до моменту, не може просто початися з нічого або мати абсолютний початок. Бо якщо ми скажемо, що хтось створив її, якась більша сила створила її, то чи мала ця велика сила початок? Якщо у цієї більшої сили немає початку, ми знову залишаємося без початку. Або якщо взяти ідею, що раніше нічого не було, чи мало це ніщо початок? Ні, це було завжди. Незалежно від того, яким чином ми намагаємося вирішити цю головоломку, немає жодного способу уникнути необхідності в кінцевому підсумку зіткнутися з проблемою відсутності початку. З цієї точки зору, не було першого Будди, і тому вчення і метод завжди були доступні.
Як я вже казав, це не дуже проста відповідь для розуміння чи прийняття, але яке питання – така і відповідь. таке питання. Будда не пішов до якогось іншого Будди тих часів, щоб навчитися в нього. У Будди були вчителі, звичайно, але здебільшого після навчання з ними він усвідомлював, що їхні вчення, були недостатньо глибокими, тому він сів і розібрався в усьому сам. Чи він просто все це вигадав? Це не є задовільною відповіддю з буддійської точки зору, хоча ми могли б подивитися на це так, як західні люди, і сказати: "Він все це винайшов, він був генієм".
З буддійської точки зору, ми б сказали: "У попередніх життях Будда навчався у вчителів, які були поруч в той час. Ці ідеї, це розуміння прийшли до нього на основі того, що він вивчав раніше, і саме тепер це нарешті набуло для нього сенсу".
Коли ми починаємо розглядати будь-яке питання в буддизмі, ми можемо знайти поверхневі відповіді. Але потім, коли ми починаємо досліджувати глибше, все починає ставати більш глибоким. Чи завжди були електричні лампочки? Чи людина, яка винайшла електричну лампочку, навчилася це робити в якомусь попередньому житті? Про це йде мова? Це те, про що ми говоримо?
Ми досліджуємо, а не просто приймаємо якесь пояснення. Ми намагаємося зрозуміти і побачити сенс. Як я вже казав, це питання може завести нас все глибше і глибше аж до самої суті питання пізнання і того, як саме ми щось пізнаємо. Чи походить воно від причини? Це засадниче питання.
Я навмисно відповідаю таким чином, тому що хочу продемонструвати, що ми ставимо питання і отримуємо відповідь, і ця відповідь може звучати дуже просто: "Так, Будда це зрозумів та усвідомив. Він був розумний, багато працював і все зрозумів". Однак ми ніколи не задовільняємося такими відповідями. Це те ж саме, як і в Дгармі-Лайт, коли ми думаємо: "Гаразд, тепер я розібрався з цією частиною і можу прийняти цю відповідь. Добре, я задоволений цим". Майте на увазі, що існують набагато глибші пояснення, які є набагато складнішими і містять набагато більше аспектів, пов'язаних з будь–яким питанням вчення.
Однак ми можемо думати більш конструктивно: "Коли я досягну іншого рівня розуміння, то зможу поставити це питання знову і розглянути його на більш глибокому рівні". Ось що я хочу сказати. Дуже важлива річ у Дгармі – ніколи не задовольнятися своїм рівнем розуміння, поки ми не досягнемо найвищого рівня реалізації. Ми завжди можемо зрозуміти це на глибшому рівні, ніж зараз, – завжди є глибший рівень. Якщо ми подивимось на найвидатніших буддійських вчителів серед тибетців – а вони можуть бути вже дуже старими – вони все ще ходять на вчення до ще видатніших майстрів. Вони все ще продовжують вчитися, все ще працюють над тим, щоб розвиватися, щоб йти глибше.
І останній приклад. Тріджанґ Рінпоче, покійний молодший наставник Його Святості Далай-лами, коли вже був в глибокій старості, часто говорив про "Велике викладення поступового шляху" Цонкапи наступне: "Я читав цю книгу сотні разів, і кожного разу, коли я її читаю, я отримую ще глибше розуміння". Він читав її кілька сотень разів за своє життя – так треба підходити до вивчення Дгарми.