Мені було два з половиною роки, коли мене розпізнали як Ценшапа Серконґа Рінпоче, перевтіленням мого минулого життя. Мене забрали в монастир Табо, що неподалік від мого місця народження. Від мого села в Спіті, місця, де я народився, до монастиря всього 5 кілометрів – не так далеко.
Пам’ятаю, як у віці приблизно чотирьох років у мій дім прийшли помічники з мого минулого життя й кілька монахів. Потім учні з минулого життя поголили мені голову й відвезли мене в монастир. Мені було дуже цікаво: “Що відбувається?” І зовсім не було страшно. Тоді я затаїв свої відчуття, але відчував: "Щось змінюється." Я відчував саме це. Я не відчував ані чогось позитивного, ані чогось негативного. “Щось відбувається. Я не знаю, що відбувається.” Вони посадили мене на трон і провели всі необхідні ритуали, пуджі і таке інше. Я сидів там майже півтори години, дивлячись на майже сотню людей, що дивилися на мене, щось проспівували, а я й гадки не мав, що це було. Це було дуже дивне відчуття.
У віці п’яти-шести років мене відвезли в Дгарамсалу на зустріч із Його Святістю. Це було весело. Я й досі дещо пам’ятаю про цю зустріч. Я підніс мандалу Його Святості. Але ось що тоді трапилось. У резиденції Його Святості був кольоровий телевізор. Я знав, що таке телевізор, і полюбляв його дивитись. Дома у Спіті у нас був всього лиш один телевізор, і ми могли дивитись його лише одну годину по неділях і лише одну програму. Це було індійське телешоу, якась індуїстська воєнна історія, щось за мотивами Рамаяни.
Тож я був у захваті. Мені було набагато цікавіше дивитись телевізор, аніж на Його Святість. Я зиркав туди-сюди то на телевізор, то на Його Святість. У мене є фото, де Його Святість дивиться на мене, а я дивлюсь деінде: я дивлюсь у телевізор. На цьому фото навіть видно телевізор. Це було дійсно смішно. Це було так соромно.
Через навчання я поволі дізнався, що я переймаю відповідальність за когось, кого в моєму минулому житті звали Ценшап Серконґ Рінпоче. Тож так і продовжується моє життя. І саме так мене розпізнали як Ценшапа Серконґа Рінпоче.