Перший рівень етичної самодисципліни

Карма є однією з істинних причин страждань, але що саме означає "карма"? Санскритське слово походить від кореня kr, що означає "діяти". Якщо додати до нього закінчення -ma, то отримаємо "те, що діє" або "те, що спонукає діяти". Так само слово "Дгарма" походить від dhr, що означає "захищати". Із закінченням -ma воно стає "тим, що захищає нас", тобто "тим, що захищає нас від страждань". Таким чином, карма – це те, що спонукає нас діяти й спричиняє страждання, а Дгарма – це те, що захищає нас від страждань.

Отже, карма – це не безпосередньо самі наші дії. Але, оскільки це слово було перекладено на тибетську як las, що в розмовній мові означає "дії", більшість тибетських вчителів використовують слово actions ("дії"), коли говорять про карму англійською. Це дуже заплутує, адже, якби істинною причиною страждань були наші дії, то все, що нам потрібно було б зробити, щоб звільнитися, – це просто припинити діяти! Та це нісенітниця.

Насправді карма стосується компульсивності, навʼязливості, яка спонукає нас діяти, говорити й думати у способи, змішані з плутаниною: плутаниною щодо того, як існуємо ми, як існують інші, і що є реальністю. Оскільки ми заплутані щодо того, хто ми і що відбувається у світі, ми діємо дуже компульсивно. Наші компульсивні дії можуть бути як негативними – наприклад, коли ми постійно сваримося чи жорстоко ставимося до інших, або ж позитивними – як-от коли ми маємо схильність до перфекціонізму.

Розгляньмо ситуацію з перфекціонізмом. Ми можемо невротично або компульсивно бажати бути досконалими, думаючи: "Я повинен бути хорошим", – або: "Скрізь має бути чистота і порядок". Хоча бути добрим і слідкувати за чистотою й порядком – позитивно, таке нав'язливе мислення однаково спричиняє багато страждань. Отже, в контексті карми, ми говоримо не про те, щоб припинити діяти позитивно, а про те, щоби позбутися невротичної нав'язливості, яка стоїть за нашими діями, бо саме вона є причиною страждань. Причиною перфекціонізму є плутанина щодо того, як ми існуємо. Ми думаємо про себе як про суцільне "я, я, я" і вважаємо, що це "я" має бути хорошим і досконалим. Чому? Щоб мама чи тато погладили "мене" по голові й назвали гарною дівчинкою чи гарним хлопчиком? Як сказав один з моїх вчителів: "І що тоді нам робити? Виляти хвостом, як собака?"

Коли ми працюємо над звільненням від карми – нав'язливості, яка є однією з істинних причин страждань, – ми робимо це крок за кроком у відповідності до ламріму, поетапного шляху до просвітлення. "Поетапний шлях", однак, – це не щось, чим нам треба "йти". Радше, це стосується станів ума, рівнів розуміння та внутрішнього розвитку, що, подібно до стежки, крок за кроком ведуть нас до дедалі вищих цілей. З кожним кроком ми розвиваємо й розширюємо нашу мотивацію й нашу мету, і кожен наступний крок передбачає усунення карми на більш глибокому рівні за допомогою етичної самодисципліни.

Якщо дуже коротко, то існує три рівні мотивації. Класичне викладення ламріму передбачає віру в існування перенародження, і тому кожен рівень мотивації повʼязаний з цією темою. Навіть якщо ми не приймаємо ідею перенародження й цікавимося лише покращенням цього життя, ми все одно можемо працювати над подоланням карми відповідно до структури поетапного шляху. Але давайте подивимось, як тема карми розглядається в контексті так званої "Справжньої Дгарми".

• З початковим рівнем мотивації ми працюємо над тим, щоб позбутися гірших перенароджень і продовжувати отримувати кращі. І ми прагнемо мати не просто краще перенародження, а саме дорогоцінне людське життя, яке є найбільш сприятливим для роботи над собою і розвитку себе для вищих цілей. Оскільки наша нав'язлива деструктивна поведінка призводить до гірших перенароджень, на початковому етапі ми прагнемо позбутися відповідної кармічної компульсивності.

• З середнім рівнем мотивації ми прагнемо взагалі позбутися перенароджень. Можливо, ви чули про термін сансара, що означає колообіг неконтрольованих перенароджень, сповнених страждань і проблем, незалежно від конкретного типу перенародження. Кармічна компульсивність – як руйнівна, так і конструктивна – є однією з рушійних сил, що навертають нас до сансаричних перенароджень. Тому на середньому рівні ми прагнемо звільнитися від цієї компульсивності.

• З просунутим рівнем мотивації ми хочемо досягти стану, в якому зможемо якнайкраще допомогти всім іншим звільнитися від сансари. Це означає, що ми працюємо над тим, щоби стати буддою – всевідаючою істотою, яка розуміє карму кожного і відповідно знає, як найкраще кожному допомогти. Таким чином, тема карми повʼязана з усіма трьома рівнями ламріму.

Будда говорив про істинні страждання – істинні життєві проблеми. На початковому рівні ми працюємо над подоланням найпростіших проблем і труднощів, з якими стикаємося, а саме фізичних та ментальних страждань: нещастя, болю й інших жахливих речей, які з нами трапляються.

Гірші перенародження будуть сповнені справді жахливими стражданнями. Якщо уявити, що ми народилися рибкою, яка плаває в океані, а потім зненацька з'являється більша риба і розриває нас на шматки, або народилися маленьким жучком, аж раптом нас з'їдає більша комаха чи птах – це не дуже приємна перспектива. Нам не хотілося б переживати такий досвід. Подумайте про параною і страх тварин, які мають постійно озиратися: чи не прийшла більша тварина забрати їхню їжу? Подумайте про курок, які живуть, як називає це Його Святість Далай-лама, у "курячих в'язницях". Їх замикають у клітках, так що вони не можуть поворухнутися, і вирощують лише для того, щоб потім їх з'їли в Макдональдсі, а половину їхнього тіла викинули на смітник!

У буддизмі описуються й набагато гірші ситуації, але зараз ми не будемо заглиблюватись у це. Суть у тому, що ми дійсно хочемо уникнути всього цього й дійсно хочемо досягти щастя. Усі хочуть бути щасливими, і ніхто не хоче бути нещасним. Це основна аксіома буддизму. Наразі ми говоримо про звичайне щастя – про цей тип щастя ми поговоримо далі в контексті середнього рівня мотивації.

Яка ж істинна причина нещастя і жахливих страждань у гірших перенародженнях? Першопричиною є негативна карма, тобто компульсивне бажання діяти деструктивними способами, викликане і супроводжуване турбуючими емоціями. Це дуже важливо розуміти. Коли ми говоримо про деструктивну або негативну поведінку, ми говоримо не в контексті етичної системи, що ґрунтується на законах, встановлених Богом або прийнятих державною. У цих етичних системах бути моральною людиною означає підкорятися законам: або бути добрим громадянином, або добрим вірянином, або і перше, і друге. Ба більше, з такими законами пов’язані судження про винуватість чи невинність. Це не має нічого спільного з буддійською етикою.

Буддійська етична система натомість ґрунтується на правильному розумінні та розрізненні того, що є корисним, а що шкідливим. Причина наших деструктивних дій не в тому, що ми неслухняні чи погані, а в нашій заплутаності або, іншими словами, хибному уявленні щодо реальності. Наприклад, якщо ми поклали руку на гарячу плиту, це не тому, що ми порушили закон, що вказує: "Не клади руку на гарячу плиту". Ми поклали руку на плиту, бо не знали, що вона гаряча. У нас було хибне уявлення: ми не знали, що якщо покласти руку на плиту, то отримаєш опік. Ми не знали про цей причинно-наслідковий зв'язок.

Інший приклад: припустімо, я сказав вам щось безневинне, але це зачепило ваші почуття. Це не означає, що я поганий. Я чесно не знав, що це може зачепити ваші почуття. Я не знав, який ефект матимуть мої слова, тож я мав хибне уявлення.

Наші деструктивні дії викликані й супроводжуються певними турбуючими емоціями.

Що таке турбуюча емоція? Це емоція, при виникненні якої ми втрачаємо спокій ума й самоконтроль.

Це дуже корисне визначення. Коли ми нервуємо, втрачаємо спокій ума й діємо компульсивно, можна помітити, що це відбувається під впливом певної турбуючої емоції.

Які є основні турбуючі емоції? Перша група – це жагуче бажання, прив'язаність і жадібність. Через кожну з цих емоцій ми схильні перебільшувати позитивні якості обʼєкта й повністю ігнорувати або заперечувати його негативні аспекти. Оскільки це турбуючі стани ума, вони заважають нам насолоджуватися будь-чим.

• Жагуче бажання – це прагнення отримати те, чого ми не маємо.

• Прив'язаність – це небажання втрачати те, що ми маємо.

• Жадібність – це невдоволеність тим, що маємо, і бажання мати більше.

Далі йде злість, яка має багато відтінків: обурення, ворожість, осоружність, недоброзичливість, ненависть, мстивість і так далі. Усім видам злості притаманне перебільшення негативних якостей обʼєкта й ігнорування його позитивних аспектів. Через це в нас розвивається відраза – бажання позбутися або навіть знищити те, що нам не подобається.

Ще одна основна турбуюча емоція – це наївність, скажімо, щодо впливу нашої поведінки на нас самих або на інших. Наприклад, якщо ми схильні надмірно працювати як трудоголіки, в нас може бути наївна думка, що це не нашкодить нашому здоров'ю чи сім'ї. Це призводить до саморуйнування. Або якщо ми постійно спізнюємося й не дотримуємося домовленостей з іншими. Ми наївно думаємо, що це не зачепить почуттів людини й не змусить її почуватися погано. Це, знову ж таки, деструктивна поведінка.

Це найпоширеніші турбуючі емоції, які змушують нас втрачати спокій ума й самоконтроль. Вони супроводжують компульсивне спонукання до деструктивних дій. Також існує кілька додаткових турбуючих станів ума, що спонукають нас до компульсивних деструктивних дій:

• Відсутність поваги до доброчинних якостей і людей, які ці якості мають.

• Відсутність самоконтролю, який би стримував нас від негативних вчинків.

• Відсутність почуття власної гідності та самоповаги. Мати самоповагу дуже важливо. Наприклад, маючи самоповагу й почуття власної гідності, ми не будемо ув’зуватися за кимось і навколішках благати: "Ніколи не покидай мене!" Але коли ми діємо деструктивно, нам бракує цього почуття.

• Байдужість до того, як наші дії впливають на людей з нашого оточення. Наприклад, якщо німець під час відпустки поводиться як розбишака: постійно напивається, галасує, псує готельний номер тощо – це створює погану славу всім німецьким туристам. З таким деструктивним ставленням ми не піклуємося про те, як наші дії впливають на наших співвітчизників тощо.

Це група емоцій і станів ума, що супроводжують компульсивну деструктивну поведінку. Вони призводять до страждань і нещастя, а також до різних жахливих ситуацій, що відбуваються з нами. І це стосується не лише поточного життя. На початковому рівні ламріму ми усвідомлюємо, що ці емоції спричинятимуть ще більше проблем і нещастя, якщо ми отримаємо гірше перенародження, і тому, звичайно, хочемо цього уникнути.

Щоб уникнути гірших перенароджень, а також гірших обставин у цьому житті, нам потрібно утримуватися від негативних дій за допомогою етичної самодисципліни. Щоб розвинути етичну самодисципліну, нам потрібно усунути плутанину щодо причинно-наслідкового звʼязку в нашій поведінці. Ми розуміємо, що дозволяючи турбуючим емоціям керувати нами, ми починаємо діяти компульсивно і деструктивно, що створює нещастя й проблеми як нам самим, так і іншим.

Дуже важливо розуміти, що зараз ми говоримо лише про перший рівень етичної поведінки, який полягає в тому, щоби просто практикувати самоконтроль. Однак цей самоконтроль не ґрунтується на бажанні бути слухняним громадянином чи добрим вірянином або просто хорошим хлопчиком чи дівчинкою. Радше, ми практикуємо самоконтроль, бо розуміємо, що якщо діяти компульсивно й безконтрольно, це призведе до великої кількості проблем і нещастя. Цей момент є дуже важливим для розуміння буддизму. Етика може ґрунтуватися й на послуху, але з повсякденного досвіду ми знаємо, що багато людей бунтують проти необхідності підкорятися законам і правилам, – особливо підлітки. Злочинці також думають, що вони можуть якось обійти закони, або, як-то кажуть, "вийти сухими з води", тобто вважати, що їх не спіймають. Буддійська етика натомість ґрунтується на розумінні, тому проблеми з бунтом не виникає.

Звичайно, не так просто зрозуміти зв'язок між деструктивною поведінкою та нещастям і стражданням. Можна не вірити, що такий звʼязок є, і сказати: "Ця етика безглузда!" Однак із певним життєвим досвідом ми можемо побачити, що якщо завжди діяти деструктивно, це не робить нас дуже щасливими. Ми не будемо подобатися іншим людям, і вони нас боятимуться. Вони боятимуться зустрічатися з нами, бо ми можемо розсердитися на них. Отже, з власного досвіду ми можемо на дуже базовому і поверхневому рівні зрозуміти, що негативна і деструктивна поведінка приносять нещастя – навіть якщо розмірковувати лише в контексті цього життя.

Це цікавий момент, тому що ми можемо діяти деструктивно й радіти цьому. До прикладу, уявіть, що ми намагаємося заснути, а над нашим обличчям дзижчить комар. Ми прихлопуємо його й радіємо: "О, так! Я вбив його!" Але якщо дослідити глибше, ми побачимо, що все ще перебуваємо в параноїдальному й дискомфортному стані ума. Оскільки ми звикли вирішувати проблему з такими дратівливими істотами через вбивство, ми очікуємо наступного комара. Ми не розглядаємо можливість знайти мирне рішення. Як варіант, якщо ми перебуваємо в місці, де дуже багато комарів, таким мирним рішенням може бути москітна сітка.

Таке визначення турбуючих емоцій і станів ума, що супроводжують деструктивну поведінку, є дуже корисним у цьому контексті. Саме це і означає слово "турбуючий" – той, що змушує нас втрачати спокій ума й самоконтроль. Це не можна назвати щасливим станом ума, чи не так? "Я параноїдально боюся, що може прилетіти ще один комар і зіпсувати мій сон!" Нам бракує спокою ума й самоконтролю, щоб розслабитися і заснути, адже ми боїмося. Ми поводимося невротично і компульсивно, ніби ось-ось підскочимо з ліжка й начепимо мисливський капелюх, як британці, які вирушали на сафарі в Африці. Тепер ми на сафарі у власній кімнаті, намагаємося побачити ще одного комара і вполювати його!

Отже, на першому рівні етичної самодисципліни ми працюємо над подоланням гірших перенароджень за допомогою самоконтролю: коли нам хочеться діяти деструктивно – ми намагаємося не робити цього.

Присвятімо кілька хвилин засвоєнню почутого. Ми розмірковуємо про це на основі власного досвіду у формі так званої "аналітичної медитації". Мені більше подобається називати це "медитацією розрізнення". "Розрізнювати" тут означає намагатися побачити в нашому житті певні аспекти, повʼязані з вченням. Ми розглядаємо різні ситуації зі свого життя й намагаємося усвідомити: "Коли я діяв у той чи інший деструктивний спосіб, моя поведінка була дуже компульсивною. За цим також стояла сильна прив'язаність або роздратування. І що я отримав у результаті? Я почувався дуже нещасним". Ми шукаємо підтвердження цієї тези на власному досвіді й дедалі більше переконуємося, що це справді так. Лише на основі переконаності у цьому як у "життєвому факті" ми дійсно почнемо змінювати свою поведінку.