Як розмірковувати про поведінкову причину й наслідок

Індійські майстри Наланди подають два основні пояснення карми: одного дотримуються філософські системи вайбгашіки, саутрантіки-сватантріки й мадг’ямаки-прасанґіки, а другого – саутрантіки, чіттаматри та мадг’ямаки-йоґачари-сватантріки. Традиція ламріма, не даючи визначення поняття карми, викладає її подробиці за тією з двох систем, яка дає найповніше пояснення; здебільшого це система чіттаматри. У цій системі всі кармічні імпульси вважають ментальним фактором спонукання [як цитує Асанґа в "Антології особливих тем знання", 256-4-7 і далі].

Обидві системи стверджують, що кармічні імпульси можуть бути конструктивними (dge-ba, санскр. kuśala, доброчесними), деструктивними (mi-dge-ba, санскр. akuśala, недоброчесними) або такими, які Будда не відніс до жодного із цих двох типів (lung ma-bstan, санскр. avyākṛta). До останніх належать як ті, що перешкоджають звільненню, так і ті, що йому не перешкоджають.

У кожній із цих трьох категорій є спонукальні кармічні імпульси (sems-pa’i las) і спонукані кармічні імпульси (bsam-pa’i las). Спонукальні кармічні імпульси – це імпульси ума (yid-kyi las, ментальна карма). Це ментальний фактор спонукання (sems-pa, санскр. cetanā), який підштовхує ментальну свідомість і супровідні ментальні фактори виконувати свої функції: обмірковувати й вирішувати, чи здійснювати кармічну дію тіла або мовлення. Спонукані цими спонукальними кармічними імпульсами ума імпульси є або кармічними імпульсами тіла (lus-kyi las, фізична карма), або кармічними імпульсами мовлення (ngag-gi las, вербальна карма).

За системами вайбгашіки, саутрантіки-сватантріки й мадг’ямаки-прасанґіки [як цитують Цонкапа у "Великому коментарі до (Наґарджуни) «Корінних (строф про серединний шлях, що мають назву) "Розпізнавальне усвідомлення"»" (rTsa-she tik-chen rigs-pa’i rgya-mtsho) (сарнатське видання), 299–300, і Васубандгу у "Скарбниці особливих тем знання", IV.1–8], кармічні імпульси тіла й мовлення – це рухи тіла або вимовляння звуків і складів слів, які слугують способом здійснити дії, обрані під впливом спонукальної кармічної дії ума. Отже, не кожне спонукання, рух тіла чи вимовляння звуків і складів є кармічним. Наприклад, не кармічними є спонукання, які змушують тілесну свідомість діяти, або ментальну свідомість думати про обід. Не є кармічними й рухи тіла, коли ми сідаємо, або вимовляння складів слова "вітаю".

Усі кармічні дії – це шляхи, якими проходить кармічний імпульс (las-lam, шлях карми). У випадку дії ума таким шляхом є перебіг думок, здійснюваний ментальною свідомістю та супровідними ментальними факторами; кармічне спонукання, що приводить їх у рух, до цього шляху не належить. У випадку дії тіла або мовлення сам шлях є спонуканим кармічним імпульсом у тому сенсі, що він містить рух тіла або вимовляння складів слів як спосіб здійснення дії [як цитує Васубандгу у "Скарбниці особливих тем знання" (Chos mngon-pa’i mdzod, санскр. Abhidharmakośa), IV.78].

Ментальний фактор кармічного спонукання, який приводить у рух ментальну свідомість і супровідні ментальні фактори під час деструктивної кармічної дії ума, спричинений турбуючою емоцією або ставленням. "Спричинений" (kun-slong, санскр. samutthāna) тут означає просто "викликаний до виникнення". Потім турбуюча емоція або ставлення супроводжує кармічну дію ума як один із ментальних факторів, що їх підштовхує кармічне спонукання. Хоча і спонукання, і деструктивна емоція чи ставлення є ментальними факторами, не існує спільної основи (gzhi-mthun, спільного знаменника) або прикладу явища, яке було б водночас і тим, і іншим. У разі деструктивного шляху або дії тіла чи мовлення турбуюча емоція або ставлення є одним із ментальних факторів, що супроводжують тілесну свідомість, які спонукають руку вдарити істоту ножем або мовлення – збрехати.

Залежно від того, конструктивні вони чи деструктивні, кармічні дії тіла, мовлення й ума, а також кармічні імпульси, що їх спричиняють або містяться в них, функціонують як позитивна кармічна сила (bsod-nams, санскр. puṇya) або негативна кармічна сила (sdig-pa, санскр. pāpa). У момент смерті позитивна кармічна сила дозріває так, що ментальна свідомість отримує спонукання прийняти безперешкодні невизначені елементи тіла одного з трьох кращих станів перенародження як фізичну основу, що підтримуватиме її в наступному житті. У цьому або майбутньому житті позитивна кармічна сила дозріває як ментальний фактор відчуття щастя, що супроводжує ментальну або чуттєву свідомість. У випадку негативної кармічної сили елементи тіла належать одному з трьох гірших станів перенародження, а відчуття дозріває як нещастя.

Не існує "миттєвої карми". Між проявленою кармічною дією та виникненням її проявленого дозрілого результату завжди минає певний час. Зв’язок між ними підтримує континуум прихованих кармічних зерен (sa-bon, санскр. bīja). Це неконґруентні впливові змінні (ldan-min ’du-byed, санскр. rūpa-citta-viprayukta-saṃskāra), які встановлюються (gdags-pa, санскр. prapti; приписуються) на основі континууму ментальної свідомості. Оскільки вони не є ані формою фізичного явища, ані способом усвідомлення чогось, то не мають із цією ментальною свідомістю п’яти спільних ознак, як-от об’єкта фокусування. З одного погляду, весь континуум проявлених і прихованих періодів функціонує як конструктивна позитивна кармічна сила або деструктивна негативна кармічна сила. Однак з іншого погляду, самі кармічні зерна є явищами невизначеного типу, які перешкоджають звільненню. Вони функціонують як причини-джерела (nyer-len-gyi rgyu, санскр. upādānahetu) кожної наступної своєї появи й завдяки цьому підтримують континуум, що з’єднує проявлені періоди.

Спонукані кармічні імпульси тіла й мовлення є формами фізичних явищ. Вони мають як виявляючу форму (rnam-par rig-byed-kyi gzugs, санскр. vijñapti-rūpa), так і невиявляючу форму (rnam-par rig-byed ma-yin-pa’i gzugs, санскр. avijñāpti-rūpa). Виявляюча форма – це рух тіла або висловлювання, які слугують способом здійснення кармічних дій. Вона триває лише доти, доки відбувається кармічна дія, і виявляє, що супровідні мотиваційні ментальні фактори є деструктивними або конструктивними. Невиявляючі форми – це тонкі форми фізичних явищ; вони нічого не виявляють. Вони виникають разом із дією, а після завершення кармічної дії продовжуються в континуумі ментальної свідомості, доки не будуть утрачені одним із кількох способів.

Невиявляючі форми не складаються із сукупності частинок (rdul-phran, санскр. paramāṇu), хоча походять від фізичних елементів, що виникають або є наявними одночасно з їх утворенням. Це різновид фізичного явища, але такі форми не мають ані обрисів, ані кольору. Вони "зібрані в ментальних континуумах" (sems-rgyud-la bsdus-pa) істот, але не "поєднані з їхньою свідомістю" (rnam-shes-kyis zin-pa). Іншими словами, ми не можемо відчувати їх так, як відчуваємо тіло або стани ума. Вони виникають у наших ментальних континуумах лише завдяки сильному мотиваційному наміру й завжди мають бути або конструктивними, або деструктивними – ніколи невизначеними. Їхня тяглість триває від моменту виникнення в ментальному континуумі доти, доки вони не будуть утрачені внаслідок певної дії. Вони залишаються присутніми навіть під час медитативних досягнень глибоких станів поглиненого зосередження, а також незалежно від того, чи ми відволікаємося, спимо, перебуваємо без свідомості тощо. Їх наявність визнають у вайбгашиці й мадг’ямаці, але не в інших буддійських філософських системах [як цитує Васубандгу у "Скарбниці особливих тем знання", I.11].

До невиявляючих форм належать усі обітниці. Ми також набуваємо їх, коли наказуємо комусь іншому здійснити деструктивну або конструктивну дію тіла чи мовлення; коли будуємо або фінансуємо щось, що допомагає іншим чи завдає їм шкоди; коли радіємо конструктивним учинкам інших тощо. Як кармічні імпульси, вони накопичують позитивну або негативну кармічну силу в нашому ментальному континуумі, коли інші виконують наказану нами дію або користуються тим, що ми збудували чи профінансували, і так далі.

Коротко кажучи, щоразу, коли ми здійснюємо конструктивну або деструктивну імпульсивну дію, то накопичуємо відповідно позитивну кармічну силу для щастя або негативну кармічну силу для страждання й нещастя. Коли складаються належні обставини, вони породжують ці відчуття. Отже, усе наше щастя і страждання виникає внаслідок попередньої імпульсивної поведінки. Вони не з’являються без жодної причини й не створюються всемогутньою силою, яка панує над нашою долею. Як сказав Будда:

Ви самі собі найкращі друзі й найлютіші вороги.

Адже незалежно від ситуацій чи істот, які створюють обставини, саме ми породжуємо все своє щастя або проблеми тим, як думаємо, говоримо й поводимося.

Як саме розглядати загальні аспекти

Щодо законів поведінкової причини й наслідку слід розглянути чотири загальні чинники:

1. Результати наших дій несхитні;
2. Результати наших учинків значно примножуються;
3. Якщо ми не здійснили певної дії, то не відчуємо її результат;
4. Якщо ми здійснили дію, вона не пропаде безрезультатно.

[1] Хай би що ми думали, що говорили й робили, та хай би яким був наш мотиваційний стан ума, конструктивні дії неодмінно приводять до щастя, а деструктивні – до страждання і проблем. Будь-яке щастя, яким ми насолоджуємося, починаючи з найменшого подиху прохолодного вітерцю, є лише результатом наших попередніх позитивних дій і ніколи не могло б виникнути з негативної поведінки. Так само будь-яке страждання, навіть звичайний головний біль, могло постати лише з чогось негативного, що ми зробили. Із насіння гострого перцю виростає тільки гострий перець, а з виноградної кісточки – лише солодкий плід. Як сказав Будда в одному з "Текстів настанов про правила дисципліни" (’Dul-ba lung, санскр. Vinaya-āgama):

Хай би яку дію ви вчинили, її результати будуть відповідними.

У "Кошику правил дисципліни" Будди (Dul-ba’i sde-snod, санскр. Vinayapiṭaka, Кошик вінаї) є чотири розділи "Текстів настанов про правила дисципліни" (’Dul-ba lung sde-bzhi):

• "Основа текстів настанов про правила дисципліни" (’Dul-ba lung gzhi, санскр. Vinaya Vastu);

• "Пратімокша-сутра" (So-sor thar-pa’i mdo, санскр. Prātimokṣa Sūtra) і "Розрізнення в правилах дисципліни" (’Dul-ba rnam-’byed, санскр. Vinaya Vibhaṅga), які зараховують як один розділ;

• "Основа другорядних аспектів правил дисципліни" (’Dul-ba phran-tshegs-kyi gzhi, санскр. Vinaya Kṣudraka Vastu);

• "Пізніший класичний текст про правила дисципліни" (’Dul-ba gzhung dam-pa, санскр. Vinayottara Grantha).

У "Сутрі про мудрих і дурнів" (mDo mdzangs-blun, санскр. Damamūko-nāma Sūtra), XXXVII, розповідається про Яшабгадріку (sNyan-pa bzang-ldan) – надзвичайно потворного карлика із золотим голосом, який став монахом і наповнив своє життя сенсом. Одного разу цар Прасенаджіт зі Шравасті прибув із військом до парку Джетавана Анатхапіндади (rGyal-byed-kyi tshal kun-dga’ ra-ba, санскр. Jetavanārāma), шукаючи Анґулімалу – сумнозвісного вбивцю, який нанизав на чотки по великому пальцю кожної зі своїх 999 жертв. Цар не знав, що Будда Шак’ямуні виправив і приборкав цього страхітливого злочинця, який уже став архатом. Він знав лише, що Анґулімала живе в цьому парку разом із Буддою.

Цар люто увірвався туди з усім військом, але щойно ступив за мури, почув прекрасний голос, що начитував писання. Спів був такий захопливий, що навіть коні й слони завмерли, слухаючи його. Цар теж був глибоко зворушений. Забувши про свою місію, він запитав Будду, чи може побачити монаха з таким чарівливим голосом. Будда відповів, що краще цього не робити, але цар наполіг і, побачивши спотвореного Яшабгадріку, був приголомшений. Він запитав Будду про причину такої невідповідності між голосом і зовнішністю монаха, і Будда розповів таку історію.

Після того як Третій Будда, Каш’япа, пішов із життя, один цар наказав збудувати ступу на його честь. Серед робітників був монах, який щодня лаявся й гірко нарікав на величезний обсяг праці: навіщо будувати таку велетенську потвору, хіба не вистачило б меншої? Через це він народився низькорослим і потворним Яшабгадрікою. Однак коли будівництво завершилося, монах пожалкував про свої нарікання й підніс золотий дзвін, щоб увінчати пам’ятник. Саме це стало причиною його мелодійного голосу.

Іншим разом один із міністрів царя Прасенаджіта, на ім’я Мріґара (Blon-po Ri-dvags ’dzin), мав матір Саґаму (Ma Sa-ga-ma), у якої було тридцять два сини. Усі хлопці були дуже спортивними й любили боротися. Цар із задоволенням спостерігав за їхніми змаганнями й виявляв до них велику прихильність. Інший міністр заздрив увазі, яку отримували юнаки, і одного дня подарував кожному кришталеву палицю, хитро сховавши всередині ніж. Хлопці радісно взяли палиці й, розмахуючи ними над головами, влаштували при дворі жартівливу битву. Цар лише усміхався. Однак підступний міністр сказав, що це не гра, а змова юнаків з метою вбити царя. На доказ він розбив одну з кришталевих палиць і показав заховане гостре лезо. Цар Прасенаджіт був настільки приголомшений, що наказав негайно відтяти юнакам голови й відіслати їхній матері на таці. Причина була в попередньому житті: хлопці були викрадачами худоби, які вкрали й зарізали бика. Цар був тим биком, а їхня мати – дружиною господаря заїжджого двору, яка подала тридцяти двом розбійникам страву з яловичини.

Припустімо, ми робимо щось негативне, але з позитивною мотивацією. Деструктивна дія все одно призведе до проблем. Будь-яке пережите щастя може бути лише результатом благої мотивації, тобто позитивної думки. Воно не могло виникнути із негативного імпульсу (sdig-pa’i las, санскр. pāpa-karma). Наприклад, у попередньому житті Будда Шак’ямуні був капітаном корабля, одним із веслярів на якому був Мін’яґ Думдум (Mi-nyag dum-dum). Одного разу вони перевозили п’ятсот купців, і капітан дізнався, що цей весляр планує їх убити й пограбувати. Щоб урятувати п’ятсот життів і не допустити, аби весляр накликав на себе жахливі наслідки масового вбивства, капітан вирішив убити Мін’яґа Думдума й прийняти на себе будь-яке страждання, яке могло постати внаслідок його власної негативної дії.

Завдяки благородній і безкорисливій мотивації цей бодгісаттва внаслідок того випадку завершив накопичення позитивної кармічної сили протягом першого незліченного (grangs-med, санскр. asaṃkhya, незліченного) еону, що допомогло йому досягти стану будди. Однак убивство за своєю природою все одно було негативним. Щоб показати, що страждання і проблеми виникають із деструктивних дій, Будда одного разу проявив видимість скалки в нозі – хоча вже усунув усі затьмарення, накопичені попередніми кармічними діями, здобув звільнення, тобто остаточне визволення від усіх проблем, і зазвичай під час ходьби його стопи навіть не торкалися землі. Пояснивши учням, що причиною цієї скалки було давнє вбивство, здійснене ним як капітаном, він зі співчуттям показав: деструктивна дія неодмінно може мати лише результат у вигляді страждання.

[2] Малі дії можуть мати великі результати, так само, як крапля отрути може забрати життя, а крихітна пігулка – вилікувати хворобу. Одного разу Будда відвідав одну родину. Господиня дому, віддана практикиня, піднесла йому кунжутний коржик. Тоді Будда напророкував їй: "У наступному житті ти народишся в такому-то місці й завдяки цьому підношенню станеш архатом-пратьєкабуддою". Її чоловік, який не вірив Будді, з відразою сказав: "Навіщо ти вигадуєш такі історії заради шматка коржа?" Будда спокійно відповів: "У мене немає жодної причини брехати". Потім він описав величезне дерево бодгі, під гілками якого вистачило б тіні для п’ятисот возів. Пояснивши, як таке могутнє дерево виросло з крихітної насінини, не більшої за кунжутну, він наочно показав, наскільки можуть примножуватися результати наших учинків.

Є чимало прикладів, коли, здавалося б, дріб’язкові дії мали жахливі наслідки. Наприклад, хтось казав монахові, що його голос гидкий, як у собаки, жаби чи мавпи, а потім самі по п’ятсот разів народжувалися цими тваринами. Можна згадати історію Капіли, сина Ману: прагнучи стати непереможним у дебатах, він обізвав вісімнадцятьох монахів різними тваринами, а згодом народився вісімнадцятиголовим морським чудовиськом.

Так само й малі позитивні дії можуть мати великі наслідки. Коли Васубандгу писав "Скарбницю особливих тем знання", він тримав у клітці голуба, який часто чув, як майстер читає свій текст уголос. Відбиток, який звучання цих слів залишив у ментальному континуумі птаха, став причиною того, що голуб перенародився хлопчиком Стхіраматі (Blo-gros brtan-pa). Щойно хлопчик виріс і навчився говорити, то попросив відвести його до вчителя Васубандгу. Він швидко став близьким учнем майстра, а згодом написав відомий коментар до тексту, який так часто слухав у попередньому житті.

Подібним прикладом був Наґабодгі (Klu-byang). У попередньому житті він теж був птахом і, почувши вчення Наґарджуни, перенародився його видатним учнем.

У моєму монастирі був монах, якому дуже легко давалися теми достовірного пізнання, далекосяжного розпізнавального усвідомлення й серединний шлях, але важко – зазвичай простіші теми абгідгарми та правил дисципліни. Один високий лама з ясновидними здібностями розвиненого усвідомлення пояснив, що в попередньому житті цей монах був скорпіоном, який заповз у ворота монастиря й відвідав майданчики для дебатів із перших трьох предметів. Перш ніж він устиг дістатися місць, де обговорювали останні дві теми, його схопив і з’їв яструб, тому жодних схильностей до них він не накопичив. Саме тому ми не проганяємо мух та інших комах, коли вони сідають на статуї Будди або тханки. Контакт з об’єктом надійного напрямку може залишити благий відбиток у їхньому ментальному континуумі й допомогти в майбутніх життях.

Система монашої освіти в монастирях Ґелуґ охоплює п’ять основних предметів, що спираються на п’ять великих індійських текстів:

• Достовірне пізнання, прамана (tshad-ma), – це вивчення доказів достовірності таких ключових положень, як Три Найвищі Коштовності, перенародження і всезнання. Воно ґрунтується на "Коментарі до “Зібрання достовірного пізнання” Діґнаґи" (Tshad-ma rnam-’grel, санскр. Pramāṇavarttika) Дгармакірті.

• Далекосяжне розпізнавальне усвідомлення, праджняпараміта (phar-phyin), – це вивчення стадій і шляхів ума (sa-lam), необхідних для осягнення пустотності, звільнення та просвітлення. Воно ґрунтується на "Філіграні осягнень" (mNgon-rtogs-rgyan, санскр. Abhisamayālaṃkāra) Майтреї.

• Серединний шлях, мадг’ямака (dbu-ma), – це вивчення пустотності з погляду мадг’ямаки-прасанґіки. Вивчення мадг’ямаки ґрунтується на "Сходженні на серединний шлях" (dBu-ma-la ’jug-pa, санскр. Madhyamakāvatāra) Чандракірті.

• Абгідгарма, або особливі теми знання, охоплює фізичні й ментальні складники обмежених істот, стани перенародження, карму, турбуючі емоції та ставлення, шляхи до звільнення тощо. Вона ґрунтується на "Скарбниці особливих тем знання" Васубандгу.

• Правила дисципліни, віная (’dul-ba), стосуються монаших обітниць. Цей предмет ґрунтується на "Сутрі вінаї" (’Dul-ba’i mdo, санскр. Vinayasūtra) Ґунапрабги.

Ми вже бачили, як навіть найменше підношення з чистою мотивацією може мати величезні результати. Цар Дгарми Ашока в попередньому житті, коли був малим хлопчиком, підніс Будді Віпаш’їну (rNam-par gzigs) жменю піску, уявляючи її золотом. Унаслідок цього він перенародився могутнім царем, який широко поширив Дгарму.

За часів Другого Будди, Канакамуні (gSer-thub), жило старе подружжя, настільки бідне, що на двох у них був лише один шматок зношеної бавовняної тканини, в який можна було вдягтися. Коли хтось один виходив із дому, він або вона вдягали це лахміття, а другий залишався вдома. Одного дня жінка пішла до міста й побачила, як багато людей роблять офіри Будді. Вона відчула сильне прагнення зробити те саме, але мала лише подерту тканину на собі. Жінка звернулася до одного з учнів Будди й запитала, чи можна піднести цю тканину, і він відповів ствердно. Вони домовилися, що наступного дня вона залишить її на камені біля дороги й утече в джунглі. Наступного дня Будда прийняв це скромне, але щире підношення, промовив над ним багато молитов, а потім залишив тканину на камені, щоб стара могла забрати її назад. Унаслідок цього подружжя отримало за життя розкішне вбрання, гідне царя і цариці, й, окрім цього, стара жінка в наступному житті народилася цілком одягненою. Коли її висвятили в монахині під ім’ям Пандарі (dGe-slong-ma dKar-mo), лляна тканина, у якій вона народилася, перетворилася на шафранові шати.

Тож ніколи не варто применшувати значення жодної дії, хоч би якою незначною вона здавалася. Завдяки численним малим учинкам ми накопичуємо дедалі більшу кармічну силу, щоб досягти духовних цілей. У "Особливих віршах, згрупованих за темами" (Ched-du brjod-pa’i tshoms, санскр. Udānavarga, Тибетська "Дгаммапада"), XVII.5–6, Будда сказав:

Здійснивши малу деструктивну дію, не думайте: "У майбутньому її результати мене не торкнуться". Як великі відра наповнюються одна за одною краплями води, так і ментальні континууми незрілих істот поступово наповнюються негативною кармічною силою. Здійснивши малу конструктивну дію, не думайте: "У майбутньому її результати мене не торкнуться". Як великі відра наповнюються одна за одною краплями води, так і ментальні континууми стійких істот поступово наповнюються позитивною кармічною силою.

У "Сутрі про мудрих і дурнів", XVI, розповідається про домогосподаря Шріджаті (Khyim-bdag sPal-skyes). На його прикладі проілюстровано багато принципів дії законів поведінкової причинності. Отже, за часів Будди Шак’ямуні жив домогосподар на ім’я Шріджаті, якому було вісімдесят років. Він мав велику родину, але був дуже нещасним. Усі рідні були проти нього, кепкували з усього, що він говорив або робив, і постійно його дражнили. Зрештою, одного дня він не витримав і покинув їх та пішов до Шаріпутри просити про висвячення. За допомогою ясновидіння, здобутого через розвинене усвідомлення, Шаріпутра дослідив попередні життя Шріджаті, шукаючи бодай якусь конструктивну дію, що могла б стати коренем для вступу до монашого життя. Не знайшовши нічого, він відіслав старого.

Шріджаті розридався. Будда почув його плач, підійшов до нього особисто і сказав: "Подолавши все й усього досягнувши, я бачу набагато далі за Шаріпутру. У тебе є багато зерен позитивної кармічної сили". Будда пояснив, що колись, багато-багато еонів тому, Шріджаті був мухою, яка сіла на ослячий послід, що у потоці дощової води тричі обплив навколо ступи. "На основі сили цього зерна як основи ти можеш висвятитися й досягнеш успіху".

Будда прийняв старого до своєї спільноти й доручив його наставництво Маудґальяяні. Шріджаті оселився в монастирі й навчався разом із молодими новаками. Хлопці безперестанку кепкували з нього та дражнили. Як і в більшості країн, бути старим нелегко. Тибетське прислів’я каже: "На старого коня, старого собаку й стару людину дивляться зверхньо". Шріджаті дуже занепав духом. "Усі проти мене, – думав він, – спершу вдома, а тепер і тут, у монастирі".

Він пішов до річки Ґанґа, щоб покласти край своїм стражданням. Шріджаті довго молився: "Я не виявляю неповаги до Дгарми, – казав він, – але що мені робити, нещасному старому?" Коли він уже збирався кинутись у воду, поруч опинився Маудґальяяна й схопив його. Старий зніяковів і пояснив, що довело його до такого вчинку. Маудґальяяна сказав не чинити нерозумно й дозволити відвести його назад до монастиря. Він звелів Шріджаті триматися за його шати й завдяки надфізичним здібностям злетів у повітря.

Поки вони летіли над місцевістю, старий побачив розкладений труп жінки, в якого змія вповзала й виповзала з очниць і носа. "Що це?" – запитав він. "Зараз не час пояснювати", – відповів Маудґальяяна. Потім він побачив жінку, яка гріла на вогні казан із водою, а коли вода закипіла, стрибнула всередину. На запитання Шріджаті Маудґальяяна знову відповів, що пояснить усе пізніше. Далі старий побачив дерево, по якому повзали черви й комахи, яке кричало від болю. Він бачив і багато інших дивних речей.

Потім Маудґальяяна переніс його через океан. Нарешті вони приземлилися на іншому березі, де на піску лежав скелет величезного кита, і обоє сіли на одне з його ребер. Спершу Маудґальяяна пояснив Шріджаті побачене з трупом і змією. За життя ця жінка була надзвичайно захоплена власною вродою й постійно милувалася собою в дзеркалі. Чоловік узяв її в морську подорож, під час якої вона потонула. Тіло винесло на берег, а через прив’язаність жінка перенародилася змією, що вповзає й виповзає з отворів трупа її попереднього життя.

Щодо жінки, яка кип’ятила воду, а потім сама в ній варилась: колись жила дуже побожна пані, яка робила підношення медитаторові в сусідній печері. Вона передавала їжу через служницю, але та щоразу з’їдала більшу частину, а віддавала лише трохи. Одного дня пані відвідала печеру й помітила, що медитатор змарнів, а служниця значно погладшала. Коли господиня звинуватила її в обмані, дівчина заперечила, що їла підношення, і сказала: "Та краще б я з’їла саму себе!" Унаслідок цього вона перенародилася жінкою з казаном.

Далі Маудґальяяна розповів старому про дерево. Колись жив монах, який завідував монастирськими запасами. Замість належно роздавати провізію лише монахам, він почав продавати монастирські дрова всім, хто добре платив. Унаслідок цього він перенародився істотою у формі дерева, а ті, хто незаконно отримував від нього дрова, – червами й комахами, які мучили й поїдали його.

Сидячи на китовому ребрі, вони вели таку цікаву розмову, а зрештою дійшли до самого морського велетня. "Це кістки з твого власного попереднього життя", – сказав Маудґальяяна приголомшеному старому. Він пояснив, що перед народженням китом Шріджаті був царем Дгарми. Одного дня цар грав у шахи, коли міністр привів злочинця й запитав, що з ним робити. Цар був так захоплений грою, що, не підводячи очей і не з’ясовуючи подробиць, лише відповів: "Вчиніть із ним за законом". Писані закони країни були дуже суворими. Виконуючи наказ володаря, міністр вивів бідолашного злочинця й одразу стратив. Пізніше, закінчивши партію, цар запитав міністра, навіщо той його відволікав. Посадовець розповів про злочинця й гордо доповів, що виконав наказ і стратив його. Жахнувшись власної недбалості, цар сповнився каяття. "Через це каяття, яке ти відчув як цар, – пояснив Маудґальяяна, – ти народився не закутою істотою в безрадісному світі, а цим китом".

Далі Маудґальяяна розповів зачарованому старому, як у подобі морського чудовиська той роззявив величезну пащу, коли повз нього пропливав корабель. Пасажири так перелякалися, що всі вголос промовили: "Ми звертаємося до Трьох Рідкісних і Найвищих Коштовностей за надійним напрямком". Почувши ці слова, морський велетень зімкнув щелепи й занурився під воду, що врятувало людей на борту. "Коли ти зрештою помер цим китом, – підсумував він, – твої кістки винесло на цей берег".

Шріджаті багато розмірковував над усіма цими прикладами законів поведінкової причинності. Усвідомивши, що неусвідомлення стало причиною всіх деструктивних дій, які призвели до різних ситуацій страждання, він досяг стану архата, сидячи на ребрах чудовиська, яким колись був. Коли настав час повертатися через океан до монастиря, він уже міг летіти сам і не мусив триматися за шати Маудґальяяни. Згодом під час учення Будда вказав на старого монаха перед величезним натовпом і попросив його встати та розповісти про пережите. Шріджаті повідомив усім, як завдяки доброті й майстерності Маудґальяяни позбувся всіх емоційних затьмарень і став архатом. Натовп був вражений.

Ми також можемо багато чого навчитися з цих історій. Добре розглянувши перші два положення – несхитність результатів наших дій і значне примноження наслідків учинків, – треба прийняти тверде рішення здійснювати якомога більше конструктивних дій і уникати якомога більшої кількості деструктивних; долучатися навіть до найдрібніших позитивних учинків і утримуватися від найменших негативних.

[3] На війні або під час великої аварії гине багато людей, але деякі залишаються неушкодженими. Це не відбувається без причини, а чітко свідчить про наступний загальний закон поведінкової причини й наслідку: якщо ми не здійснили певної дії, то не зустрінемося з її результатами.

Коли народився старійшина Канакаватса (gSer-be’u), дивовижним чином виникли сім золотих слонів. Увесь їхній послід був із чистого золота, і протягом усього життя вони ходили за ним усюди. Часом його це навіть бентежило, але хай би що Канакаватса робив, слони не зникали. Причина полягала в тому, що в попередньому житті він відремонтував глиняну статую слона, на якому їздив Другий Будда, Канакамуні, і вкрив її золотою фарбою.

Цар Аджаташатру зажадав цих сімох золотих слонів і сім разів намагався викрасти їх у власника. Проте щоразу, коли він викрадав їх, слони провалювалися під землю й дивовижним чином знову з’являлися біля старійшини. Так відбувалося тому, що в минулому цар не здійснив жодних дій, які дали б йому право володіти таким невичерпним джерелом багатства.

Канакаватса був одним із шістнадцяти стійких старійшин (gnas-brtan bcu-drug, санскр. ṣoḍaśa-sthavira, шістнадцять архатів) – групи учнів Будди, які стали архатами й були відряджені в різні сторони світу навчати та зберігати Дгарму. Іншими п’ятнадцятьма були Анґаджа (Yan-lag ’byung), Аджіта (Ma-pham-pa), Ванавасін (Nags-na gnas), Каліка (Dus-ldan), Ваджріпутра (rDo-rje-mo’i bu), Бгадра (bZang-po), Канакабгарадгваджа (Bha-ra dha-dza gser-can mchog), Бакула (Ba-ku-la), Рагула, Піндолабгарадгваджа (Bha-ra dha-dza bsod-snyoms len), Наґасена (Klu’i-sde), Ґопака (sPed-byed), Абгеда (Mi-phyed-pa), Магапантхака (Lam-chen, "Великий шлях") і Чудапантхака (Lam-chung, "Мала стежка").

Цариця Ш’яма (bTsun-mo sNgo-bsangs-ma), дружина царя Удаї (rGyal-po Shar-pa) з Варанасі (Ba-ra na-si, Бенарес), досягла стану неповернення, а її п’ятсот придворних дам осягнули пустотність. Хоча вони мали надфізичну здатність ширяти в повітрі, коли палац цариці охопила пожежа, жодна не змогла відлетіти подалі. Причина була в тому, що в попередньому житті всі вони брали участь у підпалі хатини родини з брахманської жрецької касти. Сказавши: "Якщо людина сама не нестиме результатів власних дій і кармічних сил, то хто їх нестиме?" – цариця разом із придворними впала назад у полум’я й загинула, наче метелик, що кинувся у вогонь лампи.

Однак одна непримітна горбата служниця на ім’я Сукубджа (Bran-mo sGur-mchog) не брала участі в тому давньому підпалі. Хоча вона не мала надприродних здібностей, їй вдалося втекти з палацу, що палав, проповзши водостічним жолобом. Оскільки вона не створила причини негативної кармічної сили, то не зустрілася з її катастрофічними наслідками.

[4] Якщо ми здійснили дію, вона не пропаде, не давши результату. У "Сутрі про сотні кармічних діянь" (mDo-sde las brgya-pa, санскр. Karma-śataka Sūtra) Будда сказав:

Кармічні дії втілених істот не пропадають, навіть якщо минуть сотні еонів. Коли настануть відповідні умови й час, кожна неодмінно принесе свій плід.

Позитивні й негативні кармічні сили в наших ментальних континуумах ніколи не старіють і не зношуються. Коли складаються умови, вони, без сумніву, дозрівають. Згадаймо домогосподаря Шріджаті: кармічну силу, що дозріла як корінь його вступу до монашого життя, він накопичив багато еонів тому, коли був мухою й облетів ступу на ослячому посліді.

Цар Шатаваганабгадра (rGyal-po bDe-spyod bzang-po), також відомий як цар Удаяна, був покровителем Наґарджуни й адресатом його "Листа до друга" (bShes-spring, санскр. Suhṛllekha). Він мав сина, для якого мати-цариця одного разу пошила царські шати. Однак хлопчик сказав, що не вдягне їх, доки не стане царем. Мати відповіла, що тоді він ніколи їх не вдягне, бо не зможе зійти на престол. Наґарджуна благословив його батька-царя жити так само довго, як сам майстер, а той досяг контролю над тривалістю власного життя.

Принц не відступився й вирішив убити Наґарджуну. Та скільки не намагався, йому не вдавалося. Зрештою, він підійшов до Наґарджуни й благав дозволити себе вбити. З особливих причин Наґарджуна погодився. Переглянувши все, що робив у попередніх життях, він сказав хлопцеві, що єдина негативна кармічна сила, яка ще могла стати коренем його вбивства, походить із часу, коли він був монахом і косив траву. Тоді він свідомо відтяв голову мурашці. Якщо хлопець візьме травинку й проведе нею по його шиї, убивство здійсниться. Принц виконав настанову, і щойно торкнувся травинкою шиї Наґарджуни, його голова відразу впала.

Перед обезголовленням Наґарджуна благословив свою голову й тіло, щоб вони не розкладалися. Принц сховав їх якомога далі одне від одного. Вони поволі наближаються. Коли зійдуться, то з’єднаються, Наґарджуна знову оживе й поширюватиме погляд мадг’ямаки. Це станеться згідно з пророцтвом із "Тантри Калачакри" (mChog-gi dang-po’i sangs-rgyas-las phyung-ba rgyud-kyi rgyal-po dpal dus-kyi ’khor-lo zhes-bya-ba, санскр. Paramādibuddha-uddhṛta-śrī-kālacakra-nāma-tantra-rājā).

За описом світової системи в джерелах цієї ануттарайоґа-тантри, Шамбала (bDe-’byung) – це країна в північній частині нашого Острова Рожевих Яблук. Її мешканці – люди, але зазвичай і вони, і їхня країна невидимі для нас. Цар Шамбали Сучандра (Zla-ba bzang-po) прибув до Індії й отримав "Тантру Калачакри", коли Будда дарував її біля ступи Шрі Данья Катака (dPal ’bras-spungs, Всебічно Досконалий Насип Рису). Цар приніс ці вчення до Шамбали й започаткував лінію сімох царів Дгарми та двадцяти п’ятьох правителів Калкі (rigs-ldan, санскр. kulika, держателів каст). Хоча згодом ці вчення поширилися до Індії, а потім до Тибету, їх головним осередком і досі залишається Шамбала.

Нині триває правління двадцять першого правителя Калкі. Під час майбутнього правління Рудрачакріна (Drag-po ’khor-can), двадцять п’ятого держателя, в Індії відбудеться велика війна з групою диких людей. Цей цар прийде до Індії й переможе їхні орди, після чого настане золотий вік. Тоді вчення Калачакри (Dus-’khor) широко розквітне, і саме в цей час Наґарджуна знову оживе.

Маудґальяяна славився своїми надфізичними здібностями, але одного разу зграя розбишак побила його й закидала багнюкою. Шаріпутра запитав, чому він не скористався жодною силою, щоб відвернути напад. Маудґальяяна відповів, що сила дозрівання його попередньої карми настільки його приголомшила, що він навіть не подумав застосувати будь-який прояв, не кажучи вже про демонстрацію здатності до еманацій. У попередньому житті він жорстоко говорив із матір’ю й уживав лайку, яка її глибоко кривдила. Негативна кармічна сила, накопичена через це, не пропала.

Отже, так само, як насінина неодмінно проросте, якщо тільки її не прилетить і не з’їсть ворона, так і ми неодмінно переживемо результати деструктивних дій, якщо не очистимося від негативних кармічних сил, тобто чесно визнаємо свої помилки й застосуємо чотири протиотрути. Так само, як не випалена й не пошкоджена сонцем насінина в належний час дасть міцний паросток, коли зустріне сприятливі обставини, так і ми повною мірою та в належний час переживемо результати конструктивних дій, якщо не зруйнуємо позитивні кармічні сили гнівом.

Негативні кармічні сили разом із їхніми коренями, тобто схильностями, що походять із деструктивних дій і ведуть до них, можна цілковито усунути, якщо дуже потужно застосувати сили протидії. Однак із позитивними кармічними силами інакше. Корені конструктивної сили (dge-rtsa, корені доброчесності), що приносять щастя, неможливо повністю відсікти. Сильний гнів може лише серйозно пошкодити їх здатність дати результат; тоді їх дозрівання (rnam-smin, санскр. vipāka) відбудеться пізніше й буде значно слабшим.

Тож нам слід добре розглянути ці два останні закони поведінкової причини й наслідку: якщо ми не здійснили певної дії, то не зустрінемося з її результатами; якщо здійснили, вона не пропаде, не давши плоду. Розмірковуючи про методи очищення від негативних кармічних сил і про те, як не пошкоджувати позитивні сили гнівом, ми маємо дійти твердого висновку, що житимемо, керуючись розсудливістю. Відповідно до законів поведінкової причини й наслідку ми практикуватимемо те, що належить практикувати, і уникатимемо того, чого належить уникати.

Розрізнення й розгляд окремих аспектів

Мета роздумів над загальними законами поведінкової причини й наслідку – здобути обґрунтовану віру в ці факти. Не варто уподібнюватися кочівникові, який не вірить у літаки лише тому, що ніколи їх не бачив. Так само не слід заперечувати закони поведінкової причини й наслідку або ставитися до них без поваги тільки тому, що раніше ми їх не бачили й не знали. Коли кочівник уперше приїздить до міста й заходить у маленьку кімнату, двері зачиняються, кімната починає підійматися, а коли двері знову відчиняються, він опиняється в іншому місці. Або ж він бачить у коробці крихітну людину, яка розповідає новини, і не вірить власним очам. Коли кочівники вперше побачили в Лхасі людей на велосипедах, то подумали, що це привиди. Нам краще бути подібними на тих, хто багато читав і подорожував. Такі досвідчені люди з широкими поглядами не мають забобонів і ніколи не дивуються новому. Як сказав один кадампінський ґеше:

Не думайте забагато, та коли думаєте – думайте про закони поведінкової причини й наслідку.

Усі пізнавані явища можна поділити на:

• очевидні явища (mngon-gyur);
• приховані явища (lkog-gyur);
• надзвичайно приховані явища (shin-tu lkog-gyur).

Очевидні речі, як-от ваза або стовп, може пізнати за допомогою достовірного безпосереднього пізнання кожен, чиї органи чуття не викривлені.

Щось приховане, як-от залежне виникнення або пустотність, можна пізнати, спираючись на правильну лінію міркування, – через достовірне інференційне пізнання (логічні висновки), основане на силі явищ (dngos-stobs rjes-dpag, основане на силі доказів).

Однак надзвичайно приховані явища, як-от закони поведінкової причини й наслідку, можна достовірно пізнати лише за допомогою інференційного пізнання (через логічні висновки), основаного на довірі (yid-ches rjes-dpag), тобто покладаючись на людину, яка є достовірним джерелом інформації.

Як сказав Шантідева у "Сходженні на шлях Бодгісаттви" (IV.7):

А те, як діє чиясь карма (...), – поза межами будь-яких міркувань: лише Всевідаючий здатен зрозуміти.

Будда є достовірним джерелом інформації. Чому? Якщо сказане ним про такі глибокі й приховані теми, як пустотність і методи досягнення спокійних, врівноважених, усталених та винятково проникливих станів ума – шаматхи й віпаш’яни, – можна перевірити на власному досвіді, то ми можемо достовірно зробити висновок, що його слова про надзвичайно приховану тему поведінкової причини й наслідку теж правильні. Зрештою, якщо єдиною мотивацією Будди досягти всезнаючого стану просвітлення були любов і співчуття, прагнення приносити іншим користь і допомагати долати проблеми, то нелогічно припускати, що він брехав би або обманював усіх щодо такого вирішального питання, як поведінка та її наслідки.

Тому Цонкапа писав у "Хвалі взаємозалежному виникненню" (rTen-’brel bstod-pa), 30:

Саме завдяки цьому шляху взаємозалежного виникнення, через який твоє мовлення вважають незрівнянним, можна розвинути впевненість у достовірності й інших твоїх тверджень.

Прийнявши від будд надійний напрямок і переконавшись, що вони є достовірними джерелами інформації, а конкретніше – здобувши впевненість у правильності їхніх слів про поведінкову причину й наслідок, тепер ми маємо вивчити подробиці того, що слід робити або чого уникати для досягнення своїх цілей. Нам треба не лише усвідомити, яка поведінка є найбільш корисною й конструктивною, а й справді так поводитися.

Коротко кажучи, ми маємо вести етичне життя, спираючись на розсудливість, а не просто тому, що так сказав Будда. Адже:

• ми хочемо бути щасливими й не мати проблем;

• Будда пояснив, як цього досягти;

• Будда є достовірним джерелом інформації.

Будда чітко вказав: незалежно від відчуттів, що супроводжують наші дії, – ми можемо переживати поверхове задоволення, чинячи зґвалтування, або навпаки, дискомфорт труднощі й невдоволення, утримуючись від крадіжки в бідності, – тривалим результатом деструктивної поведінки будуть страждання і проблеми [як цитує Асанґа в "Антології особливих тем знання" (Chos mngon-pa kun-las btus-pa, санскр. Abhidharmasamuccaya), 257-4-5 – 5-3].

Тому ким би ми не були й якої бажаної мети не прагнули, щоб її досягти, треба думати, говорити й діяти етично та позитивно.

Як сказав Чандракірті у "Сходженні на серединний шлях", II.8:

[Корінною] причиною (досягнення) вищого перенародження або безсумнівного блага (звільнення чи просвітлення) звичайними істотами (які ще не розвинули жодних шляховказівних станів ума), (шраваками,) що розвинули (їх) завдяки (слуханню) просвітлювального мовлення, (пратьєкабуддами), затвердженими в природі (своїх шляховказівних станів ума, які ведуть до) власного очищеного стану, і духовними дітьми Переможного (бодгісаттвами) – є саме етична самодисципліна.

Отже, на цьому етапі духовного навчання, коли ми розвинули початковий рівень мотивації – прагнемо уникнути нещасливого перенародження й здобути вище, як людина або божественна істота, – нам треба навчитися добре розрізняти різні типи імпульсивної поведінки та їх результати. Розглянувши ці положення, ми зможемо розвинути розсудливе етичне судження й самі формувати власне майбутнє.