Огляд деструктивних кармічних імпульсів

Кожен шлях деструктивного кармічного імпульсу – через браму тіла, мовлення чи ума – має містити чотири фактори, щоб дія була повною (yan-lag bzhi). Ці фактори такі:

• Основа (gzhi), або об’єкт, на який чи за участю якого спрямована дія;

• Мотиваційна ментальна структура (kun-slong);

• Спосіб здійснення дії (sbyor-ba);

• Досягнення завершення цієї дії (mthar-thug).

Крім того, мотиваційна ментальна структура має охоплювати:

• розпізнавання (’du-shes, санскр. saṃjñā) основи дії;

• намір (’dun-pa, санскр. chandas) – бажання вчинити дію, щоб досягти певної мети;

• певну турбуючу емоцію або стан ума.

Якщо бракує будь-якого з цих складників, деструктивна дія буде неповною (yongs-su mi-rdzogs-pa’i mi-dge-ba). Тому її негативна кармічна сила, кармічне насіння й результати не будуть такими виразними або потужними.

Згідно з Васубандгу, у "Скарбниці особливих тем знання", IV.10, можна розрізнити два рівні мотиваційної ментальної структури:

• "Причинний мотиваційний ум" (rgyu’i kun-slong-gi blo) супроводжує одну з трьох деструктивних дій ума, коли ми обмірковуємо й вирішуємо вчинити одну із семи деструктивних дій тіла або мовлення;

• "Супровідний мотиваційний ум" (dus kun-slong-gi blo) супроводжує деструктивну дію тіла або мовлення, яку ми вирішили вчинити внаслідок однієї з трьох деструктивних дій ума.

Розгляньмо шлях деструктивного кармічного імпульсу вдарити певну людину в обличчя. Якщо ми не знайшли людину, до якої відчули ментальне спонукання вдарити її; або знайшли її, та помилково вдарили когось іншого; або вдарили того, кого хотіли, але ненавмисно чи випадково; або зробили це з вагомої причини, а не через турбуючий стан ума; або насправді не вдарили, хоч були засмучені й хотіли це зробити; або почали бити, та стрималися чи вдарили так легко, що не завдали болю, – у всіх цих випадках наша деструктивна дія не буде повною. Накопичена негативна кармічна сила відповідатиме кількості наявних факторів.

Тому нам варто навчитися розпізнавати всі фактори, які містять описані далі десять повних деструктивних дій. Тоді, коли виникатиме ментальне спонукання їх учинити, ми зможемо не доводити ці дії до повноти й так поступово зменшувати накопичення негативної кармічної сили, кармічного насіння, а отже й зменшувати подальші страждання та проблеми.

Три деструктивні дії тіла (lus-kyi mi-dge-ba gsum):

1. Позбавлення життя (srog-gcod-pa, санскр. prāṇātighāta, убивство);
2. Привласнення того, чого нам не дали (ma-byin par-len-pa, санскр. adattā-dāna, крадіжка);
3. Неналежна сексуальна поведінка (log-par g.yem-pa, санскр. mithyā-cāra).

Кожну з них можна проаналізувати за наведеними вище факторами й описати обставини, за яких деструктивна дія буде повною, а її болісні наслідки – найтяжчими.

Позбавлення життя

Коли ми обриваємо чиєсь життя, тобто вбиваємо, основою дії має бути конкретна жива істота, відмінна від нас самих: людина або інша істота, уже народжена чи ще в утробі. Самогубство (bdag-srog gcod-pa), безперечно, є деструктивною дією, проте воно не таке тяжке й не спричиняє нам стільки проблем, як убивство когось іншого. Причина полягає у складності з досягненням завершення дії. Оскільки ми помираємо в момент її завершення, кармічне насіння й негативна кармічна сила вбивства мають накопичитися в ментальному континуумі вже після того, як він набув майбутнього перенародження або перейшов у бардо. За життя ми встигнемо завершити, наприклад, лише деструктивну дію встромляння ножа у власне тіло, але не дію позбавлення життя.

Ми повинні мати безпомилкове розпізнавання того, кого маємо намір убити. Позбавити когось життя помилково – менш тяжка дія, ніж навмисне вбивство. Крім того, у нас має бути однозначний намір припинити існування цієї істоти. Випадкове вбивство не має таких самих наслідків, як заздалегідь сплановане. Тому випадково наступити на мураху менш тяжко, ніж навмисно вбити муху чи комара. Не варто недооцінювати деструктивність убивства комах.

Як сказав Його Святість Далай-лама XIV: "Вам може здаватися дрібницею прибити муху. Однак якщо щоразу, коли вас щось дратує, ви реагуєте бійкою і вбивством, це формує дуже небезпечну звичку ума. Невдовзі вам буде важко визначити межу, де слід зупинитися, щоб не вчиняти вбивства як спосіб розв’язання своїх проблем".

Позбавлення когось життя має бути вмотивоване й супроводжуватися однією з трьох отруйних станів ума. Через ворожість ми можемо вбити ворога, комаху чи змію. Через жагуче бажання або прив’язаність – зарізати вівцю заради м’яса, полювати чи рибалити заради розваги й відпочинку. Через наївність – позбавити життя тварину або навіть людину, вважаючи, що кривава жертва місцевому божеству чи божественній істоті принесе нам користь.

Дія полягає у вбивстві іншої істоти будь-яким способом: отрутою, зброєю, власними руками, закляттями чорної магії тощо. Нам не обов’язково виконувати її особисто. Якщо ми наймаємо когось убити за нас, то накопичуємо таку саму потужну негативну кармічну силу, як і найнятий убивця. Те саме стосується наказу зарізати тварину, птицю або рибу для нашого столу чи відправлення військ у бій. Наприклад, якщо генерал посилає 1000 солдатів у битву й вони вбивають 1000 людей, генерал накопичує таку саму негативну кармічну силу, наче вбив усіх 1000 особисто.

Як сказав Васубандгу у "Скарбниці особливих тем знання" (IV.72b):

На війні (і в інших битвах) той, хто (розпалює війну або нею керує), матиме такі самі (болісні наслідки), як усі (учасники), бо їхні цілі були однаковими.

Сам по собі акт споживання м’яса – не те саме, що вбивство тварини або пряме прохання забити тварину для нас. Ця дія може накопичити негативну кармічну силу, що спричинить народження хижою твариною або поїдання нашого власного тіла іншими істотами, але не силу, через яку ми станемо вбивцею чи нас самих уб’ють.

Дія позбавлення життя завершується, коли жертва помирає раніше за нас. Це може статися безпосередньо під час убивства або згодом. Якщо ми помираємо раніше чи одночасно з жертвою, то, як у випадку самогубства, негативна кармічна сила буде неповною, адже їй доведеться накопичуватися в ментальному континуумі, який уже набув іншого перенародження.

Убивство завжди деструктивне – чи то в самообороні, чи заради захисту інших. Навіть якщо наша дія не пов’язана з турбуючими емоціями або установками, нам треба мати таку саму відвагу, як Будда в одному з попередніх життів, коли, будучи капітаном корабля, він убив весляра Міньяґа Думдума, який загрожував життю 500 пасажирів на кораблі. Нашою мотивацією має бути велике співчуття, і ми повинні бути цілковито готовими взяти на себе болісні наслідки свого вчинку, навіть якщо через нього потрапимо до одного з безрадісних світів.

Привласнення того, що нам не дали

Щоб привласнення того, чого нам не дали, було крадіжкою, основою дії має бути цінний предмет, що належить комусь іншому. Це може бути все, що ми не маємо права брати, використовувати або залишати собі, зокрема речі, які ми позичили й не повернули, а також податки, штрафи, дорожні збори, плату за вхід чи проїзд, які зобов’язані сплатити. Навіть знайшовши на землі річ, яку хтось явно загубив, ми намагаємося відшукати законного власника, а не просто залишаємо її собі. Якби ми загубили гаманець, а хтось знайшов і повернув його, хіба не відчули б полегшення й радості? Те саме відчуває кожен, хто щось загубив.

Коли ми маємо намір узяти чужу річ, то повинні безпомилково розуміти, що саме крадемо. Ми маємо цілковито наміритися забрати цей предмет, незалежно від того, чи плануємо відразу його позбутися, а також маємо діяти під впливом однієї з трьох турбуючих установок. Через ворожість ми можемо пограбувати знависнілого ворога. Через жагуче бажання – вкрасти річ, яка видається нам нездоланно привабливою. Через наївність – стверджувати, що як свята людина маємо право брати все, що заманеться, або що як віддані учні можемо красти для свого вчителя; або ж вперто й нерозсудливо вважати, що немає нічого поганого в обмані держави або в тому, щоб безкарно привласнити якомога більше.

Ми маємо справді щось зробити: поцупити товар у магазині, пограбувати людину, вдертися з крадіжкою до крамниці чи будинку, доручити пограбування комусь іншому, проїхати платною дорогою без оплати тощо. Крадіжка завершується, коли ми формуємо установку, що взята річ тепер наша.

Неналежна сексуальна поведінка

Неприйнятна сексуальна поведінка може мати чотири різновиди й стосуватися:

• Невідповідної людини;

• Невідповідного способу;

• Невідповідного місця;

• Невідповідного часу.

До людей, з якими нерозумно вступати в сексуальні стосунки, належать чужі партнери; якщо ж людина самотня – та, що не дає згоди, чи та, чиї батьки, опікуни тощо не дозволили б цього й засмутилися б, дізнавшись; а також кожен, хто має обітницю целібату. Сексуальна дія, що створить проблеми в майбутньому – з дитиною, людиною нашої статі, із собою, твариною тощо, – саморуйнівна, а тому нерозумна. Якщо ми самі маємо партнера, нерозумно вступати в сексуальні стосунки з кимось іншим.

Невідповідні способи, місця й час стосуються навіть сексу з власним партнером. До невідповідних способів належать екставагантні методи, пози чи пристрої, зумовлені надмірним бажанням і незадоволеністю, а також насильницькі дії, які завдають болю. Невідповідним місцем є кімната зі святинею, молитовна зала, простір біля ступи, перед духовним наставником, батьками, натовпом, статуєю чи тханкою Будди. Нерозумно також займатися сексом там, де ми або партнер можемо захворіти чи відчути біль, наприклад, на кам’янистій ділянці голої сирої землі. Якщо ми живемо лише в одній кімнаті, то на знак поваги перед близькістю завішуємо тханки шторою або накриваємо статуї тканиною. Так само, якби ми спали в одній кімнаті з високим духовним учителем, було б просто ввічливо й шанобливо поставити завісу чи перегородку між його ліжком і нашим, особливо якщо ми спимо не самі.

До невідповідного часу належать періоди, коли ми або партнер прийняли обітницю целібату в межах одноденних обітниць (bsnyen-gnas sdom-pa, санскр. upavāsa-saṃvara), а також коли хтось із нас має хворобу, яку сексуальний контакт може погіршити або передати іншому.

Нерозумно також вступати в сексуальний контакт надто багато разів поспіль або безсоромно робити це вдень, коли за нами можуть підглядати чи хтось може ненавмисно зайти до кімнати й усіх збентежити. Невідповідним є й період менструації, грудного вигодовування або останні місяці вагітності.

Щодо чотирьох факторів, то основою неприйнятної сексуальної поведінки, наприклад перелюбу, має бути хтось інший, а не наш партнер, якщо він у нас є, або чужий партнер, якщо власного в нас немає. Коли виникає намір вступити в сексуальний контакт, наше розпізнавання має бути безпомилковим: ми повинні усвідомлювати, що це не наш партнер. Так само ми повинні мати чіткий намір вступити з цією людиною в сексуальний контакт. Більшість сексуальних проступків мотивована засліпленою прив’язаністю й жагучим бажанням, але їх може спричинити й ворожість, як під час зґвалтування дружин і дочок ворога, або наївність, коли ми вважаємо сексуальний союз високою духовною практикою чи думаємо, що позашлюбні стосунки – це сучасно й зовсім не шкідливо.

Якщо ми, як монах або монахиня і прийняли обітниці целібату, будь-яка нецнотлива поведінка (mi-tshangs-spyod, санскр. abrahmacarya) є нерозумною. Незалежно від того, чи помилилися ми в розпізнаванні людини, яка є основою сексуальної дії, накопичена негативна кармічна сила буде однаковою.

Дією, необхідною для сексуального проступку, є з’єднання двох статевих органів. Вона завершується, коли ми переживаємо блаженство оргазму.

Чотири деструктивні дії мовлення (ngag-gi-mi-dge-ba bzhi):

• Брехня (rdzun-du smra-ba, санскр. mṛṣā-vāda);
• Мовлення, що сіє розбрат (phra-ma, санскр. paiśunya);
• Грубе мовлення (tshig-rtsub, санскр. pāruṣya);
• Беззмістовна балаканина (ngag-’khyal, санскр. saṃbhinna-pralāpa).

Щоб ці чотири деструктивні дії мовлення мали найтяжчі наслідки, усі фактори мають бути повними.

Брехня

Брехня може полягати в запереченні того, що ми насправді бачили, чули, сприймали іншими органами чуття або знали, чи в твердженні, що ми щось бачили, чули, сприймали або знали, хоча цього не було. Вона охоплює свідоме введення інших в оману неправдивою інформацією, навмисно погані поради чи хибні вчення, наклеп через заперечення чужих якостей або вигадування вад і навіть маленьку "невинну брехню", яка, на нашу думку, нікому прямо не шкодить. Особливо тяжкими є брехня, що ганьбить будд, і брехня духовним наставникам або батькам. Для тих, хто носить монаші шати, серйозним падінням є брехня про власні духовні досягнення.

Основою має бути людина, здатна зрозуміти нашу брехню. Коли виникає намір щось сказати або показати жестом, ми маємо розпізнати, що це не відповідає істині. Інакше кажучи, ми повинні чітко знати факт, а потім навмисно його викривити. Якщо ми самі не впевнені й кажемо щось неправильне, дія не є повною брехнею.

Нашою мотивацією має бути цілковитий намір збрехати, а також мусить бути наявна одна з трьох отруйних установок. Через жагуче бажання ми можемо брехати, щоб здобути багатство, славу чи владу; через ворожість – щоб обманути ворога або зруйнувати репутацію людини, яка нам не подобається. Через наївність ми можемо брехати, бо вважаємо це кумедним або не хочемо визнавати, що в цьому є щось погане. Однак якщо брехати надто часто, невдовзі наше розпізнавання фактів стає ненадійним, і ми починаємо вірити власним вигадкам.

Дія полягає у вираженні брехні вголос, на письмі або навіть невербально – жестом чи кивком голови, – а також у тому, щоб змусити когось збрехати за нас. Якщо хтось каже: "Ви такі добрі, мабуть, ви святий", – а ми просто усміхаємося й мовчимо, це жахлива брехня. Або припустімо, ми кажемо: "Я читав у писанні: якщо провести ніч на самоті на місці кремації близ Бодг-Ґаї та лишитися неушкодженим, така людина, напевно, виявиться архатом. Я провів там ніч – і ось я перед вами!" Це брехня через натяк, адже очевидно, що ми не архат. Брехня завершується, коли інша людина розуміє й вірить у сказане; інакше наші слова стають лише пустою балаканиною.

Хоч брехня – це негативна дія, інколи необхідність переважає заборону, наприклад коли йдеться про порятунок життя. Припустімо, ми бачимо оленя, що нажахано тікає, а за кілька хвилин – мисливців, які його переслідують. Якщо вони запитають, чи бачили ми оленя, нам не обов’язково казати правду. Можна відповісти: "Я щойно прийшов" або "Я саме йду туди-то". Ми ухиляємося від питання або навіть вигадуємо довгу безглузду історію, щоб відволікти й затримати мисливців.

У висловлюваннях треба бути дипломатичними. Якщо хтось приготував нам жахливу страву й питає, чи вона сподобалася, немає потреби казати правду й ранити почуття людини. Вона хотіла нас порадувати. Можна просто відповісти: "Я не дуже голодний", "Мені не дуже подобаються такі страви", "Така їжа мені не підходить" або "Сьогодні я не дуже добре почуваюся" – і не їсти поданого.

Мовлення, що сіє розбрат

Роз’єднувальне мовлення – це слова, через які дружня група розпадається або люди, що вже ворогують, починають ненавидіти одне одного ще більше. Загалом це створення розбрату й неприязні. Отже, основою такої деструктивної дії має бути група з двох або більше людей, дружньо чи вороже налаштованих одне до одного. Особливо згубні наслідки має роз’єднання учня з духовним наставником або розкол у Санґсі.

Коли виникає ментальне спонукання сказати слова розбрату, ми не повинні помилятися щодо людей і їхнього ставлення одне до одного. Нашою мотивацією має бути цілковитий намір спричинити проблеми, розбрат і незгоду; також має бути наявна одна з трьох отруйних установок. Через жагуче бажання ми можемо намагатися посварити чоловіка й дружину, щоб заволодіти одним із них. Через ворожість – посіяти розбрат серед ворогів, наприклад проводячи шпигунські операції за принципом "розділяй і володарюй". Через наївність – намагатися роз’єднати послідовників певної релігії, щоб навернути їх до нашого обмеженого уявлення про те, що для них найкраще.

Дія полягає у втручанні та висловлюванні правди або брехні, щоб роз’єднати друзів чи перешкодити примиренню ворогів. Вона так само негативна, якщо ми доручаємо це комусь іншому. Треба дуже уважно стежити за своїми словами. Навіть якщо знаємо правду, не обов’язково це казати, коли ми бачимо, що через це одна людина погано ставитиметься до іншої. Дія роз’єднувального мовлення вважазється звершеною, коли сторони розуміють і вірять у сказане та внаслідок цього починають ворогувати.

Припустімо, група людей замишляє руйнівний, антисоціальний учинок, а ми з чистого співчуття сіємо між ними розбрат, щоб урятувати інших від шкоди. Хоч наше роз’єднувальне мовлення все одно деструктивне й може привести лише до страждання, його наслідок буде пом’якшений, бо намір, який виник перед дією, не супроводжувався турбуючою емоцією чи негативною мотивацією.

Грубе мовлення

Грубе й образливе мовлення охоплює всі форми сарказму, образ, глузування та лайки. Інакше кажучи, це будь-які слова, жести чи вирази обличчя, що ранять почуття інших. Немає значення, правдиві вони чи ні. Якщо ми назвемо людину з інвалідністю калікою або якусь людину свинею, в обох випадках їм буде боляче. Навіть сказані приємним тоном, такі слова все одно ранять. Це серйозна деструктивна дія, бо робить нещасними і нас, і інших. Особливо тяжкі наслідки матимуть грубі й образливі слова, спрямовані на духовного наставника або батьків.

Основою дії має бути людина, чиї почуття можуть постраждати від наших слів. Коли виникає бажання сказати щось жорстоке, ми не повинні помилятися щодо того, кого хочемо ранити. Нашою мотивацією має бути чіткий намір промовити ці слова, і має бути наявна одна з трьох отруйних установок. Через жагуче бажання ми можемо вживати грубі й образливі слова, щоб нас прийняла банда хуліганів. Через ворожість – щоб підбурити ворога або власні війська до бою. Через наївність – наслідувати таке мовлення, бо вважаємо його модним і дотепним та думаємо, що ранити чужі почуття не так вже й страшно.

Дія полягає у виголошенні слів, що вказують на вади або слабкості інших, незалежно від того, правдиві вони чи ні. Сюди належить і доручення комусь іншому сказати за нас такі їдкі слова. Дія завершується, коли інша людина розуміє сказане, вірить, що ми справді так думаємо, і почувається скривдженою. Якщо ми лаємо неживий предмет, наслідки будуть не такими тяжкими, бо нічиї почуття не постраждають.

Беззмістовна балаканина

Є три різновиди беззмістовної балаканини:

• Збочена, як-от промовляння заклять чорної магії або диявольські молитви про жахливі події;

• Про мирські справи, як-от повторення безглуздих розмов про речі, які нас не стосуються й до яких нам немає діла;

• Правдива, як-от пояснення буддійських учень тим, хто не є належною посудиною для їх отримання, наприклад, людям, які не поважають Дгарму і не цікавляться нею.

Найгірша форма цієї негативної дії, що має найзгубніші наслідки, – переривати своєю беззмістовною балаканиною чи співом людину, яка медитує або молиться.

Основою беззмістовної балаканини має бути щось дріб’язкове, незначуще або безцільне, до чого ми ставимося як до змістовного, вагомого чи важливого. На відміну від попередніх трьох деструктивних дій мовлення, тут не обов’язково має бути хтось, кому ми говоримо або хто розуміє наше базікання. Коли виникає бажання говорити, ми маємо відчувати, що сказане нами змістовне, вагоме чи важливе. Нашою мотивацією має бути цілковитий намір висловити ці слова, і має бути наявна одна з трьох отруйних установок. Через прив’язаність ми можемо вести пусті розмови з людиною, бо хочемо провести з нею час; через ворожість – щоб завадити комусь здійснити щось позитивне. Однак найчастіше ми базікаємо й пліткуємо через наївність, бо не бачимо в цьому нічого поганого. Дія полягає в непотрібному виголошенні пустих слів або в тому, щоб змусити когось говорити їх за нас. Дія звершується, коли ми справді промовляємо їх уголос.

За основою сказаного можна додатково розрізнити сім видів пустої балаканини:

• Сварки, розмови за чиєюсь спиною, сперечання й провокативні висловлювання;

• Промовляння або співання літургій інших релігій без конструктивної причини, повторення політичних чи рекламних гасел і джинґлів;

• Скарги, бідкання і бурчання;

• Жарти, дурощі, пустощі, спів, мугикання й свист без будь-якої позитивної причини;

• Оповідання історій і плітки про державних лідерів, знаменитостей, політику, війну, злочини тощо, коли ми ніяк не можемо вплинути на ситуацію чи поліпшити її, а лише втручаємося не у свої справи;

• Мовлення, наче в п’яного чи божевільного: нісенітниці й безглузді висловлювання;

• Розмови, пов’язані з п’ятьма неправильними способами заробітку: лестощі, тиск, залякування, погрози, підкуп, вихваляння, хвастощі, претензійне чи лицемірне мовлення тощо.

Будди переросли й усунули всю пусту беззмістовну балаканину та непотрібні слова. Тому, якщо хтось сперечається з нами й не слухає нічого, що ми кажемо, на будь-які його обурливі твердження ми просто відповідаємо: "Добре, добре". Сперечатися у відповідь – просто марнувати слова й вести пусті розмови. Не слід самовдоволено вважати, що ми неодмінно маємо довести свою думку.

Іноді жарти чи історії мають мету й сенс, якщо допомагають розслабити напружену або засмучену людину чи ілюструють тему Дгарми, яку ми пояснюємо. В інших випадках розповідати непристойні жарти, наприклад, лише щоб привернути увагу або вразити інших своєю дотепністю, – це цілковито пуста балаканина. Те саме стосується співу й музики. Якщо вони допомагають комусь подолати депресію або піднести наш власний дух, то можуть бути корисними. Інакше приваблювати до себе людей або просто гаяти час, бо нам начебто немає чим зайнятися, або ж уникати так більш конструктивних дій – це марнувати своє дорогоцінне людське перенародження.

Усі ці форми беззмістовної балаканини можуть здаватися цілком невинними. Проте вони марнують наш час, а тому доволі деструктивні й ведуть до багатьох вад. Ми можемо розповідати щось про людину, не знаючи, що це друг нашого співрозмовника, хтось дуже впливовий або навіть бодгісаттва. Через це матимемо великі проблеми.

Як сказав Сак’я Пандіта (Sa-skya Pandita Kun-dga’ rgyal-mtshan) у "Дорогоцінній скарбниці вишуканих висловів" (Legs-bshad rin-po-che’i gter), VI.36:

Багатослів’я – причина, що накликає (численні) недоліки, а мовчання – основа для усунення вад. Папугу за балакучість садять у клітку, натомість німі птахи вільно літають собі на втіху.

Коли ми намагаємося зробити щось позитивне, то швидко втомлюємося й не можемо засиджуватися допізна. Та якщо пліткуємо з другом, то що пізніша година, то бадьорішими й жвавішими стаємо. Тому К’ябдже Тріджанґ Рінпоче дав нам дуже практичну настанову. Якщо іноді нам не хочеться робити нічого позитивного чи конструктивного, ми дратівливі або просто занепали духом, не варто йти до когось і розмовляти лише для того, щоб згаяти час і підняти настрій. Краще лягти спати або трохи подрімати. Так ми, можливо, й не сформуємо позитивних звичок, але принаймні не накопичимо негативних. Нейтральний стан сну набагато краще дає відпочити, ніж пусті плітки з друзями. А прокинувшись, ми почуватимемося свіжими й готовими взятися до чогось позитивного.

Коли ми лише починаємо змінювати й поліпшувати поведінкові звички, важливо не ставати фанатиками й не впадати в крайнощі. Якщо ми весь час будемо похмурими й надмірно серйозними, ніколи не сміятимемося й не розслаблятимемося, то створимо собі чимало проблем. Згодом ми, найімовірніше, збунтуємося проти цього й кинемося в протилежну крайність. Удосконалення всіх тонкощів поведінки відбувається значно пізніше на духовному шляху. Спочатку ми стежимо за найгрубшими діями, намагаємося жити щасливо й бути приємними людьми – не відстороненими від інших і не такими напружено "святими", щоб аж усіх відштовхувати.

Коли ми станемо подібними до Міларепи чи Цонкапи й будемо готові до інтенсивної практики, тоді зможемо перейматися повним усуненням бездумного співу й розмов протягом дня. Головне – насолоджуватися життям, знаючи принципи поведінкової причини й наслідку та глибоко й щиро зважаючи на інших.

Якщо ми справді дуже ліниві, то виходити з дому й чинити деструктивні дії тіла або мовлення буде надто складно. Проте, хоч би якими млявими ми були, негативно мислити однаково легко. Головне, з чим треба працювати під час практики Дгарми, – наш ум. Ми маємо змінити свої установки й намагатися розвинути тепліше та добріше серце. Доброта людини залежить від її погляду на життя, а не від статури або зовнішності. Наші дії тіла й мовлення виражають внутрішні установки та думки.

Тому, як сказав Атіша у "Гірлянді коштовностей бодгісаттви" (Byang-chub sems-dpa’i nor-bu’i phreng-ba, санскр. Bodhisattvamaṇyāvalī), 28:

Серед людей нехай я стежу за своїм мовленням; лишаючись на самоті, нехай я стежу за своїм умом.

Негативне мислення може виникнути будь-коли, і якщо поруч немає ясновидця, про нього знаємо лише ми.

Три головні деструктивні дії ума (yid-kyi mi-dge-ba gsum), яких треба остерігатися:

1. Пожадливе мислення (brnab-sems, санскр. abhidhyāyā);
2. Зловмисне мислення (gnod-sems, санскр. vyāpāda, недоброзичливість);
3. Викривлене антагоністичне мислення (log-lta, санскр. mithyā-dṛṣṭi, хибні погляди).

Зокрема, це обмірковування й рішення вчинити одну з деструктивних дій тіла або мовлення. Щоб ці деструктивні дії ума були повними й привели до найтяжчих нещасливих наслідків, мають бути наявні ті самі фактори, що й раніше.

Пожадливе мислення

Жадібність – це сильне егоїстичне бажання заволодіти чимось, зробити щось "моїм". Основою такого мислення має бути зовнішній предмет або внутрішня якість, що належить іншому, наприклад, чиєсь багатство або слава. Це може бути річ, яку ми бачимо в магазині, або навіть якість будди, яку хочемо привласнити, щоб здобути владу, славу тощо. Іноді це може бути навіть те, що вже обіцяно нам, але чого ми жадібно прагнемо раніше належного часу, до прикладу, спадщина або місце в черзі.

Ми маємо безпомилково розпізнати саме той конкретний об’єкт, якого жадаємо. Нашою мотивацією має бути бажання, щоб він став нашим, і має бути наявна одна з трьох турбуючих установок. Через прив’язаність ми можемо жадати безлічі непотрібних товарів, які, на нашу думку, нам необхідні або зроблять нас щасливими. Через ворожість – поспішати купити щось раніше за неприємну нам людину, щоб позбавити її задоволення володіти цією річчю, або забрати з бібліотеки книжку, потрібну суперникові для навчання. Через наївність – вважати, що прагнути володіти великою кількістю речей добре, бо це корисно для економіки.

Дія полягає в тому, що бажання володіти предметом стає настільки сильним, що ми обмірковуємо, як справді зробити його своїм. Ця негативна дія ума завершується, коли одержимість настільки посилюється, що ми вирішуємо спробувати здобути предмет. Отже, мотивація, дія й завершення цього ментального акту мають відбутися в одній послідовності думок. Інакше кажучи, спочатку ми бажаємо мати певний предмет, потім обмірковуємо, як зробити його своїм, а тоді вирішуємо знайти спосіб цього досягти. Доконана жадібність – не просто бажання чимось володіти: вона означає тверде рішення щось для цього зробити й спробувати отримати бажане. Це рішення не обов’язково висловлювати чи втілювати в дії. Тут ідеться про породжений негативний стан ума й ланцюжок міркувань.

Крім того, щоб жадібне мислення було повним і мало найтяжчі наслідки, нашу мотивацію мають супроводжувати такі п’ять турбуючих установок:

• Надзвичайна прив’язаність до предметів, якими ми користуємося й насолоджуємося;

• Жадоба (btkam-chags), через яку хочемо накопичувати дедалі більше;

• Надмірна цікавість (’chums-pa), через яку відчуваємо непереборне бажання ретельно оглянути все якісне, наприклад чужі цінності, а також самим щось скуштувати, випробувати чи приміряти;

• Суперницький стан ума (’khu-ba’i sems), через який нам здається, що ми неодмінно маємо володіти всім, що має інша людина;

• Уперта установка перевершити когось (zil-gyis non-pa’i sems), не відчуваючи ані найменшого сорому за свою жадібність, ані найменшого розуміння, що це вада, якої слід рішуче позбутися.

Отже, просто мріяти: "Як було б чудово, якби мій начальник став моїм рабом і виконував кожен наказ, а все його багатство й влада належали мені", або: "Як було б добре, якби всі знали, який я вправний практик, освічений і щедрий та як важко працюю заради них", або: "Як було б чудово, якби мене поважав увесь світ", – це ще не повна жадібність. Потрібна цілком розвинена установка: сильна прив’язаність до речей, жадоба, надмірна цікавість, суперництво й бажання перевершити інших. Тоді із сильним бажанням і цілковитим наміром щось зробити для досягнення мети ми свідомо думаємо: "Я хочу мати багатство й владу божественної істоти", або: "Я хочу мати всі гроші світу". Якщо бракує будь-якої з цих п’яти турбуючих установок, жадібність вважається неповною.

Зловмисне мислення

Зловмисність – це бажання зашкодити людині чи істоті або завдати їй болю: убити, вдарити, нашкодити чи спричинити будь-що неприємне. Тому об’єктом такого негативного мислення, як і в разі грубого мовлення, має бути жива істота, якій було б боляче, якби ми здійснили своє бажання. Зловмисність, подібно до ворожості, спрямована на живе, тоді як гнів і ненависть можуть бути спрямовані на будь-що – живе або неживе, наприклад, несправну техніку чи авто.

Ми не повинні помилятися щодо людини чи істоти, якій хочемо зашкодити. Нашою мотивацією має бути бажання вбити її, вдарити в обличчя тощо або такі думки: "Було б чудово, якби я чи хтось інший раптом позбавив його всього майна!" Має бути наявна одна з трьох отруйних установок. Через жагуче бажання ми можемо хотіти вбити батька, щоб отримати гроші, які він нам заповів. Через ворожість – розчавити муху, яка дратує. Через наївність – завдати комусь шкоди, вважаючи насильство добром або думаючи, що наші дії щодо інших не мають значення.

Дія полягає в обмірковуванні здійснення нашого бажання, а негативний ментальний акт завершується, коли ми твердо вирішуємо зашкодити людині чи іншій істоті. Отже, повне зловмисне мислення – це не просто недоброзичливість або побажання комусь шкоди. Воно означає тверде рішення заподіяти цю шкоду.

Тут, як і у випадку з жадібністю, мотивація повної деструктивної ментальної дії має містити п’ять турбуючих установок:

• Ворожість, що виникає через міцне чіпляння за ознаку, яка символізує причину нашого бажання зашкодити комусь;

• Установка "більше несила терпіти" (mi bzod-pa’i sems), коли ми не можемо довше витримувати, не завдаючи шкоди;

• Установка затаєної образи (’khon-du ’dzin-pa, санскр. upānaha), коли ми знову й знову, з неправильним сприйняттям (tshul-min yid-bcas), прокручуємо причини свого гніву й роздратування;

• Суперницька установка, з якою думаємо: "Як було б чудово, якби я міг ударити чи вбити свого суперника";

• Уперта установка перевершити когось, не відчуваючи ані найменшого сорому за бажання зашкодити цій людині заради переваги над нею, ані найменшого розуміння, що це вада, якої слід рішуче позбутися.

"Проста зловмисність" (gnod-sems tsam-du ’gyur-ba) – це лише сподівання, що з людиною, яка нам зашкодила, станеться щось погане, або молитва, щоб вона втратила все чи потрапила до пекла. Натомість повне зловмисне мислення означає ворожість, нездатність терпіти, мстиву образу, суперництво й бажання перевершити когось, а тоді – дуже сильне прагнення скрутити людині шию та справжнє планування цього вчинку.

Зловмисне мислення надзвичайно руйнівне для будь-якого духовного розвитку. Як бажання спричинити іншим страждання воно є прямою протилежністю великого співчуття, з яким ми бажаємо всім звільнитися від проблем і хочемо самі допомогти цьому статися. Тому, відчувши ментальне спонукання до такого негативного мислення, ми маємо зупинити його до завершення перебігу думок. Упродовж безпочаткових перенароджень ми звикали до таких згубних ментальних шаблонів, тож не дивно, що помічаємо в собі зловмисні думки. Проте треба дозволити їм швидко минути й усунути їх, застосовуючи сили протидії, наприклад думки любові й співчуття.

Як сказав Наґарджуна в "Листі до друга" (17):

Знай: думки можуть бути подібними до малюнків на воді, на землі або на камені. Тим, хто має турбуючі емоції, найкраще (робити їх) подібними до перших; а тим, хто прагне Дгарми, – (робити їх подібними) до останніх.

Викривлене антагоністичне мислення

Викривлене антагоністичне мислення – це стан неприйняття й невігластва, у якому ми вперто прагнемо відкинути (skur-’debs, санскр. abhyākhyāna) або заперечити щось. Його об’єктом має бути явище, яке справді існує: життєвий факт, чиїсь якості, ситуація тощо. Нашим розпізнаванням має бути переконання, що заперечення цього явища правильне, як коли злочинець вважає свій учинок справедливим і хоче відстоювати це в суді. Мотивацією має бути бажання відкинути те, що існує. Також має бути наявна одна з трьох турбуючих установок. Через прив’язаність ми можемо мислити викривлено й антагоністично, бо так думає впливовий друг і, погодившись із ним, ми здобудемо його прихильність. Через ворожість нам може не подобатися людина з правильним поглядом, і, не витримуючи думки про згоду з нею, ми за будь-яку ціну стверджуємо протилежне. Такі сварливі люди дуже по-дитячому поводяться. Один чоловік мав ненависного ворога, який їздив верхи обличчям до голови коня. Лише щоб відрізнятися, той чоловік сідав у сідло обличчям до хвоста! Та найчастіше ми мислимо викривлено й антагоністично через наївність, наприклад, коли помиляємося й вважаємо, що ніхто не розуміє, як правильно.

Дія полягає в думці здійснити заперечення, наприклад, через поширення неправдивої пропаганди або розповіді іншим про свої погляди. Вона завершується, коли ми остаточно вирішуємо відкинути об’єкт. Отже, викривлене антагоністичне мислення – не просто невіра в певний факт, як-от існування перенародження, а тверде рішення активно його заперечувати або спростовувати.

Мислячи про заперечення, ми можемо відкидати причину, наслідок, функціонування або наявне явище. Приклад першого – заперечувати існування добрих і поганих дій, тобто того, що одні вчинки належні, а інші мають вади. Заперечувати наслідки – це цинічно відкидати те, що такі дії взагалі мають результати. Заперечуючи функціонування чогось, ми фактично відкидаємо, що саджання насіння й догляд за ним приводять до результату. Наприклад, думати, що все стається без жодної причини, рівнозначно вірі, що діти народжуються без участі батьків. Тоді ми заперечували б цінність будь-яких конструктивних дій заради корисних результатів. Або ми можемо заперечувати функціонування приходу й відходу, наприклад, минулі та майбутні перенародження, наполягаючи, що наші ментальні континууми, які тривають кожної миті життя, виникають нізвідки й раптово обриваються зі смертю. Чи заперечувати існування певних істот: істот у бардо, закутих істот у безрадісних світах і божественних істот, які миттєво постають як еманації кармічних імпульсів, наявних у попередню мить їхнього ментального континууму. Коли ми заперечуємо можливість існування архата – того, хто усунув усі емоційні затьмарення, – ми відкидаємо існуюче явище.

Крім того, щоб викривлене антагоністичне мислення було повним, наша мотивація має охоплювати такі п’ять турбуючих установок:

• Сліпота (zhva-ba) через незнання того, як певне пізнаване явище існує або відбувається;

• Схильність до суперечок (drag-shul-gyi sems) через збочене задоволення від негативності;

• Установка цілковитого просякнення викривленням (log-par rgyun-du zhugs-pa’i sems), що виникає після безсумнівного аналізу явища з неправильним розглядом;

• Цілковита нікчемність (rab-tu nyams-pa’i sems) через відкидання цінності доброчинності, філантропії, добрих учинків, духовних практик тощо;

• Уперта установка перевершити когось, не відчуваючи ані найменшого сорому за ворожість і заперечення чужих переконань, ані найменшого розуміння, що це вада, якої слід рішуче позбутися.

Є багато рівнів викривленого антагоністичного мислення. Проте повна деструктивна дія виникає лише тоді, коли ми сліпі щодо певного питання, схильні сперечатися про нього, цілковито просякнуті своїм викривленим сприйняттям, украй нікчемні й хочемо перевершити когось, а тоді остаточно вирішуємо заперечити правильне твердження цієї людини. Це найтяжчий різновид викривленого мислення, бо така потужна негативність унеможливлює дію будь-якої нашої позитивної кармічної сили як кореня духовного поступу й щастя. Тому треба ретельно пильнувати, щоб ні за яких обставин не розвивати таку саморуйнівну установку.

Підсумовуючи: хоча кожна з десяти деструктивних дій може починатися з будь-якої з трьох отруйних установок, позбавлення життя, грубе мовлення й зловмисне мислення завершуються винятково з ворожістю; привласнення того, чого не дали, неприйнятна сексуальна поведінка й жадібне мислення – з жагучим бажанням або прив’язаністю; а викривлене антагоністичне мислення – лише з наївністю. Натомість брехня, роз’єднувальне мовлення й беззмістовна балаканина можуть завершитися з будь-якою з трьох установок.

[Як цитують Васубандгу у "Скарбниці особливих тем знання", IV.68–71, та Асанґа в "Антології особливих тем знання", 257-2-3 – 6.]

Із семи деструктивних дій тіла й мовлення всі, крім неприйнятної сексуальної поведінки, накопичують у наших ментальних континуумах однакову негативну кармічну силу незалежно від того, чи ми самі чинимо дію, чи змушуємо когось зробити це за нас. Проте неприйнятну сексуальну дію ми маємо вчинити самі, бо ніхто не може пережити за нас блаженство оргазму [як цитує Васубандгу у "Скарбниці особливих тем знання", IV.67].

Докладніше про те, скільки деструктивних дій можна вчинити одночасно, які з них можливі на різних планах існування тощо, можна дізнатися зі "Скарбниці особливих тем знання" Васубандгу й "Антології особливих тем знання" Асанґи. Треба навчитися розрізняти ці тонкощі, щоб краще усвідомлювати власну поведінку. Завдяки розпізнавальному усвідомленню ми можемо почати стримуватися від деструктивних дій і зменшувати негативні кармічні сили, які бездумно накопичуємо щодня.

Є шість факторів, що впливають на тяжкість наслідків наших деструктивних дій (lci-yang-gi khyad-par drug):

1. Природа дії;
2. Ментальне спонукання;
3. Власне дія;
4. Задіяна основа;
5. Регулярність (dus rtag-pa, lan-mang);
6. Відсутність сил протидії (gnyen-po med-pa).

[1] Із семи деструктивних дій тіла й мовлення позбавлення життя іншої істоти за своєю природою має найтяжчі наслідки. Далі тяжкість кожної наступної дії зменшується аж до сьомої – беззмістовної балаканини, яка за природою найлегша, але найбільше марнує час. Тяжкість зменшується тому, що кожна наступна дія спричиняє іншій істоті менше страждання. Оскільки кожна жива істота цінує життя більше за майно, убивство за природою тяжче за крадіжку.

Із трьох деструктивних дій ума пожадливе мислення має найлегші наслідки, а викривлене антагоністичне мислення за природою найтяжче з усіх десяти дій. Воно серйозно ушкоджує здатність усієї нашої позитивної кармічної сили давати результат, чого не робить навіть позбавлення життя [як цитує Васубандгу у "Скарбниці особливих тем знання", IV.79].

[2] Що сильніша конкретна турбуюча емоція або установка, яка супроводжує бажання вчинити деструктивну дію, то тяжчі наслідки. Хоч за своєю суттю ворожість є тяжчою турбуючою установкою, ніж прив’язаність або наївність, бо завдає шкоди й страждання і тому, хто ворогує, і тому, проти кого вона спрямована, тут не розрізняють наслідки за природою конкретного ментального збурення. Відмінність залежить лише від ступеня й сили турбуючої емоції, яка мотивує негативну дію. Побіжно назвати когось виродком, хоч це грубо й образливо, порівняно незначна дія. Однак вигукнути те саме слово в нападі люті й глибокої ворожості – надзвичайно тяжка.

[3] Страждання внаслідок деструктивної дії стають тяжчими пропорційно до кількості завданого страждання. Це стосується вбивства, крадіжки, зґвалтування, перелюбу, брехні, образ тощо. Розгляньмо позбавлення життя якоїсь істоти.

Коли ми наступаємо на комаху, вона швидко помирає з порівняно незначним стражданням. Але якщо, наприклад, закидаємо камінням більшу тварину, смерть настає повільніше. Її тіло значно більше, а страждання сильніше й триває довше, тому наслідки, яких зазнаємо ми, будуть набагато тяжчими. Ми переживатимемо біль пропорційно до того, скільки його створили. Навіть якщо вбита комаха маленька, наслідки набагато гірші, коли ми спершу відриваємо їй крила й ноги, а потім кидаємо у вогонь, ніж коли просто швидко прибиваємо її. Уявіть велетня, який відриває нам ноги й кидає у вогонь!

Мучити й повільно катувати жертву перед убивством – надзвичайно тяжко. Якщо до фізичних жахіть ми додаємо ще й страшне ментальне страждання, дія стає ще гіршою: наприклад, якщо перед стратою позбавити людину всієї людської гідності, нажахати її, морити голодом, змусити принижуватися й благати про милість тощо. А якщо до того ж ми садистично насолоджуємося катуванням і вбивством, радіємо з нього, вихваляємося, показуємо іншим і видаємо моторошні крики, наслідки стають неймовірно тяжкими. Можливо, ми не божевільні злочинці-вбивці, як у наведеному сценарії з концтабору, але треба уважно придивлятися до установок, які виникають, коли ми вистежуємо й убиваємо комарів, бліх, клопів, тарганів, шкідників на полях тощо. Побачене в собі може нас нажахати.

[4] Тяжкість наслідків негативної дії зростає залежно від того, скільки користі й допомоги ми або інші отримали від основи, на яку спрямована дія, у минулому, отримуємо тепер або зможемо отримати в майбутньому. Тому навіть недобрий погляд на духовного наставника, учителя, члена Санґхи бодгісаттв, батьків тощо може мати тяжкі наслідки.

У разі вбивства тяжкість зростає залежно від того, хто є основою: комаха, мала тварина, велика тварина, плід в утробі, людина, близький друг, брат або сестра, хтось із батьків, духовний майстер, бодгісаттва, архат чи будда.

Крадіжка стає тяжчою, якщо основою є велика кількість предметів або речі відмінної якості, майно бідної й нужденної людини, навчальні матеріали, молитовники, тексти Дгарми або власність духовного майстра, архата, Санґхи, ступи тощо.

Неприйнятна сексуальна поведінка стає тяжчою, якщо нашим партнером є хтось із батьків, людина в монаших шатах з обітницею целібату чи партнер близького друга; якщо спосіб передбачає приниження брами мовлення через використання її як статевого отвору або пристрою; якщо місцем є простір перед ступою чи територія монастиря; або якщо дія відбувається тоді, коли ми чи партнер прийняли одноденні обітниці целібату, хворіємо чи якщо жінка перебуває на пізньому терміні вагітності.

Наслідки брехні стають тяжчими, коли ми навмисно даємо неправдиву відповідь, щоб обманути людину, яка поставила щире запитання, або коли багато брешемо про вагомі речі. Подібно до трьох деструктивних дій тіла, тяжкість зростає, якщо ми брешемо комусь із батьків, духовному наставникові, членові Санґхи, будді тощо або брешемо про них. Найтяжча брехня – та, що промовлена з наміром спричинити розкол у Санґсі.

Мовлення, що сіє розбрат, стає особливо тяжким, коли йдеться про людей, які давно є близькими друзями або родичами, особливо про дитину й батьків, духовного наставника й учня чи групу в Санґсі. Тому треба бути дуже обережними й ніколи не говорити духовному майстрові нічого поганого про його учнів. Це вкрай негативно.

Грубе мовлення стає тяжчим, коли спрямоване на батьків, духовного наставника тощо; коли його навмисно використовують, щоб завдати болю, насварити чи погрожувати; або коли воно містить грубу брехню про належні, гідні поваги об’єкти чи справи.

Беззмістовна балаканина має тяжкі наслідки, коли набуває форми сварок, пліток за чиєюсь спиною, сперечань, провокативних висловлювань або читання літургій і текстів інших релігій через турбуючу прив’язаність; а також коли це сарказм, грубість чи образи або розмови про неприйнятні речі й цілковиті нісенітниці, звернені до батьків, духовних наставників тощо чи сказані про них.

Пожадливе мислення стає тяжчим, коли бажаними об’єктами є майно чи підношення Санґсі, духовному наставникові або ступі; чи коли через зарозумілу одержимість і марнославство ми прагнемо поваги та переваг досвіду, якими користується цар або вчена людина з бездоганною етикою.

Зловмисне мислення особливо тяжке, коли спрямоване на батьків, родичів, духовних наставників, бездоганних людей, бідних, пригноблених, нещасних, жалюгідних і тих, хто щиро попросив вибачення й розкаявся у скоєному.

Викривлене антагоністичне мислення стає надзвичайно тяжким, коли ми активно прагнемо заперечити, що взагалі можуть існувати будди, звільнення від усіх проблем і страждань або дія законів поведінкової причини й наслідку. Таке мислення набагато тяжче, ніж цинічне заперечення лише того, що в сучасному світі нині є архат або щось добре чи цінне.

[5] Що частіше ми чинимо деструктивну дію, то тяжчими стають наслідки, адже ми формуємо дедалі непереборнішу звичку її повторювати. Тому навіть беззмістовна балаканина, якщо вона постійна й безперервна, матиме тяжкі наслідки, тоді як одноразова негативна дія буде легшою.

[6] Нарешті, якщо ми чинимо багато деструктивних дій і не робимо нічого конструктивного, що врівноважувало б їх і протидіяло наслідкам, ці негативні дії стають тяжчими.

На відміну від цих шести факторів, поданих у "Звільненні у долоні твоєї руки" Пабонґки, у "Великому викладенні поступового шляху" Цонкапи наведено п’ять:

• Намір;

• Залучена дія;

• Відсутність сил протидії;

• Викривлений непереборний потяг (log-par mngon-par zhen-pa);

• Основа.

Фактор частоти включено до задіяної дії, а природу дії серед цих п’яти не розглянуто. Викривлений непереборний потяг означає, чи є рушійною силою дії викривлений погляд, наприклад, коли тварину вбивають як криваву жертву на основі викривленого погляду на поведінкову причину й наслідок.

Далі Цонкапа наводить ще один перелік шести факторів з "Всеохопного тексту про дійсну основу" Асанґи (Sa’i dngos-gzhi, санскр. Vastusaṃgraha):

• Природа;

• Попередня впливова сила (mngon-par ’du-byed-pa, санскр. abhisaṃskāra);

• Звичність;

• Основа;

• Однозначна наявність дисгармонійних факторів (mi-mthun-pa’i phyogs gcig-tu nges-pa);

• Усунення дисгармонійних факторів (mi-mthun-phyog sel-ba).

Попередню впливову силу пояснено так само, як намір у переліках Пабонґки й Цонкапи. Звичність подібна до частоти, а однозначна наявність або усунення дисгармонійних факторів загалом відповідають відсутності сил протидії.

У "Скарбниці особливих тем знання" Васубандгу подано ще один перелік шести факторів для розрізнення тяжкості наслідків дії:

• Завершення, або подальша поведінка;

• Поле;

• Основа;

• Залучена дія;

• Намір, з яким дію завершують;

• Намір, який її мотивував (bsam-pa).

Завершення означає, чи повторюватимемо ми дію в майбутньому. Поле відповідає тому, що в переліках Асанґи, Цонкапи й Пабонґки названо основою, а основа тут – відповідає тому, що інші називають природою дії [як цитує Далай-лама I (rGyal-ba dGe-’dun grub) у "Проясненні шляху" (mDzod-tik thar-lam gsal-byed), 275].

Якщо нам доводиться вчинити негативну дію, ми намагаємося, щоб усі фактори її тяжкості не були повними. Наприклад, якщо конче треба витруїти клопів, ми намагаємося діяти з якнайменшою турбуючою емоцією або установкою, завдати якнайменше страждання, робити це якомога рідше й урівноважити дію позитивними вчинками: відкрито визнати, що чинимо неправильно, одразу застосувати протидійні сили жалю тощо. Ми стараємося не бути класичним прикладом людини, у якої повні всі шість факторів: професійним різником, який завжди чинить негативно й ніколи не робить нічого позитивного, а у великому гніві вбиває батьків дев’ятьма найжахливішими способами катування.

Найкраще, звісно, взагалі не допускати заплямування негативними кармічними силами. Зневажаючи тих, хто чинить деструктивні дії з тяжкими наслідками, ми не повинні вважати, що нам можна й далі поводитися негативно, якщо наші дії – легкі.

Як сказав Ар’ядева у "Трактаті з чотирьохсот строф" (bZhi-brgya-pa, санскр. Catuḥśataka), III.22:

Не всі облиті сечею люди були б однаковими, якби (дехто з них) хворів на проказу. Так само як ті, облиті сечею (хто не має прокази), (затуляли б носа) перед прокаженими, так їх самих уникали б усі інші.

Інакше кажучи, якщо уявити групу людей, де всі облиті сечею, а дехто з них до того ж має проказу, ті, хто не хворіє, могли б із презирством затуляти носа перед людьми з цією страшною хворобою. Однак, оскільки від них самих усе ще смердить сечею, решта людей затуляла б носа перед ними. Так само, якщо ми вчинили легку деструктивну дію, але затуляємо носа перед тим, хто вчинив гірше, інші все одно затулятимуть носа перед нами через те, що ми накоїли. Треба пам’ятати, що навіть невеликі деструктивні дії призводять до страждання.

Кожна деструктивна дія має три типи результатів:

1. Визрілий результат;
2. Результат, що відповідає своїй причині (rgyu-mthun-gyi ’bras-bu, санскр. niṣyanda-phalam);
3. Домінуючий результат (bdag-’bras, санскр. adhipati-phalam).

[1] Загалом, визрілі результати – це невизначені явища (lung ma-bstan, санскр. vyākṛta, нейтральні), поєднані з ментальним континуумом обмеженої істоти (rnam-shes-kyis zin-pa), причиною визрівання яких є негативні або заплямовані позитивні явища. Інакше кажучи, у цьому контексті це сукупні фактори досвіду наступного стану перенародження – тіло, ум, чуттєвий апарат тощо, – що визрівають унаслідок кармічних сил, накопичених попередньою компульсивною поведінкою. Хоч такі сукупні фактори можуть брати участь і в конструктивних, і в деструктивних діях, самі собою вони безперешкодні й не визначені Буддою як жоден із цих двох типів; вони нейтральні.

Визрілий результат великої деструктивної дії полягає в тому, що під час зачаття ментальну свідомість вкидає до сукупних факторів, які переживає закута істота в безрадісному світі: її тіла, болю, страху, а також жахіть, які вона бачить і відчуває, тощо. Результат деструктивної дії середнього рівня – вкидання до факторів, які переживає голодний привид, а малої – до тих, які переживає повзуча істота. Те, чи є деструктивна дія великою, середньою або малою, визначається інтенсивністю турбуючих емоцій чи установок, які її мотивували, супроводжували й завершували; повнотою всіх складників дії; або її тяжкістю за всіма відповідними факторами. Отже, будь-яка негативна дія може визріти у вкидання до перенародження в безрадісному світі після смерті, якщо вона повна, достатньо тяжка й учинена в цілковито турбуючому стані ума.

[2] Після того як ми внаслідок визрілого результату певної деструктивної дії завершимо переживання сукупних факторів в одному з гірших станів перенародження, на нас іще чекатимуть подальші наслідки (las-mtha’, санскр. karmānta) кармічної сили, накопиченої тією попередньою дією. Коли ми знову набудемо людської форми як визрілого результату позитивних кармічних сил із попередніх життів, ці наслідки проявляться у вигляді результатів, що відповідають своїй причині. У тому житті наслідки відповідатимуть своїй причині й у нашому досвіді (myong-ba rgyu-mthun-gyi ’bras-bu), й у поведінці (byed-pa rgyu-mthun-gyi ’bras-bu).

Якщо ми вчинили вбивство, початковий визрілий результат – це, наприклад, перенародження в одному з безрадісних світів. Коли кармічна сила пекельного життя зрештою вичерпається й ми знову народимося людиною, то відповідно до того, що колись скоротили чуже життя й позбавили людину фізичної величі, самі проживемо недовге життя, сповнене численних хвороб і особистих нещасть. Крім того, відповідно до минулої поведінки, ми навіть у дитинстві інстинктивно насолоджуватимемося катуванням тварин, убивством комах тощо, а непереборні кармічні імпульси зрештою знову приведуть нас до вбивства.

Якщо в попередньому житті ми крали, людське перенародження буде сповнене злиднів, нас самих грабуватимуть, усі здобуті речі доведеться віддавати або ділити з багатьма людьми, а красти ми автоматично почнемо ще в дитинстві.

Якщо ми чинили перелюб, то матимемо погані стосунки з чоловіком або дружиною, вони будуть нам невірні, шлюб і близька дружба ніколи не триватимуть довго, а нас самих сильно вабитимуть позашлюбні зв’язки.

Унаслідок брехні ми ні на кого не матимемо впливу, ніхто не довірятиме нашим словам, інші ображатимуть нас і за нашою спиною поширюватимуть неправдиві історії, а ми самі не зможемо нічого сказати без перебільшення чи викривлення.

Унаслідок мовлення розбрату в нас буде мало друзів, і вони покидатимуть нас; ми розлучатимемося з духовними наставниками й близькими, а самі безперервно створюватимемо проблеми й докучатимемо іншим доносами, непроханими думками та непорозуміннями.

Унаслідок грубого мовлення нас завжди критикуватимуть, нам доведеться слухати від усіх неприємні новини й жити серед оглушливого шуму, а самі ми звично говоритимемо грубо й лаятимемося.

Унаслідок беззмістовної балаканини ми не зможемо зберігати чужі таємниці, усі з нас сміятимуться й ніхто не сприйматиме серйозно, а самі ми не зможемо припинити говорити й перебивати інших. Навіть якщо хтось глибоко медитуватиме, ми відчуватимемо непереборне бажання заговорити й навіть штрикнемо людину в бік, щоб привернути увагу.

Унаслідок пожадливого мислення ми ніколи не зможемо завершити жодного проєкту: починатимемо мільйон справ і відразу хотітимемо взятися за щось інше. Нам самим кортітиме торкатися всього, що бачимо, знати ціну кожної речі, а почувши, що хтось купив щось нове, ми муситимемо піти подивитися й спробувати або приміряти це.

Унаслідок зловмисного мислення ми завжди почуватимемося винними, підозрілими й параноїдально налаштованими до інших, а самі садистично насолоджуватимемося завданням болю людям і тваринам та різними капостями. Ми кластимемо каміння на дорогу, щоб пошкоджувати машини, запускатимемо мишу до чиєїсь кухні, а побачивши собаку, відчуватимемо непереборне бажання дражнити й мучити його.

Унаслідок викривленого антагоністичного мислення під час практики Дгарми ми завжди почуватимемося млявими, ніби на голову натягнули горщик, зате в оманливій мирській діяльності – легкими, мов пір’їна. Ми постійно критикуватимемо інших, у всьому шукатимемо вади, вважатимемо все, що роблять інші, неправильним або поганим, а також геть хибно розумітимемо Дгарму. Отже, наслідок негативної дії завжди відповідає своїй причині.

Плід, що відповідає причині, який повʼязаний з нашою інстинктивною поведінкою, – найгіркіший з усіх. Народжуватися з інстинктивною схильністю й далі чинити ті самі деструктивні дії, що в минулому, означає створювати порочне коло неконтрольовано повторюваних проблем та існування, сансару, яке можна розірвати лише застосуванням засобів Дгарми.

[3] Попередні типи результатів негативних дій впливають на статус перенародження, соціальне становище й непереборні кармічні імпульси, що формують поведінку. Натомість домінуючий результат після людського перенародження визріває у вигляді нашого довкілля, майна та способу взаємодії з ними. Він може також колективно впливати на багатьох істот, і часом його називають "керівним результатом" (dbang-gi ’bras-bu).

Унаслідок убивства ми народимося в негідному місці без будь-якого почуття гідності й у дуже низькій касті; медичні заклади там будуть геть поганими, а їжа й ліки – непоживними й неякісними. Навіть якщо ми дістанемо харчування й препарати, які теоретично мали б допомогти, їжа дасть мало поживи, а ліки виявляться неефективними проти хвороби.

Унаслідок крадіжки все, що ми посадили, не ростиме або даватиме мізерний урожай. Якщо хтось продасть нам корову, то вона даватиме менше молока, ніж раніше. Нашу батьківщину часто спустошуватимуть повені, посухи й град.

Унаслідок неприйнятної сексуальної поведінки місце нашого проживання буде брудним, багнистим, незручним, смердітиме відхожим місцем й загалом буде вкрай неприємним.

Унаслідок брехні ми народимося там, де всі корумповані й нечесні; наші ділові справи зазнаватимуть невдачі, ми втратимо капітал, працівники крастимуть у нас, а всі довкола обманюватимуть і використовуватимуть нас.

Унаслідок мовлення, що сіє розбрат, місцевість, де ми живемо, буде кам’янистою й нерівною, з різкими підйомами та спусками, адже ми зруйнували рівновагу в умах інших.

Унаслідок грубого мовлення там, де ми живемо, буде багато колючок, гострого каміння й битого скла, а краєвид буде суворим, сухим і безводним, із численними скорпіонами, зміями й великими соляними пустками.

Унаслідок беззмістовної балаканини фруктові дерева не даватимуть урожаю в належну пору, а починатимуть рости в неправильний сезон; їхнє коріння буде нестійким, вони не витримуватимуть і легко падатимуть або їх рубатимуть, а парки, ліси й озера довкола переповняться людьми й занепадуть.

Унаслідок пожадливого мислення наше майно, будинок і речі швидко псуватимуться, зношуватимуться й ламатимуться. Щоразу, коли ми заселятимемося до нової кімнати, меблі розвалюватимуться, фарба починатиме лущитися, і дуже швидко все матиме вигляд суцільного безладу. Ми купуватимемо нову сорочку, а в перший же день, як ми її одягнемо, вона порветься або в ній з’явиться дірка.

Унаслідок зловмисного мислення ми постійно стикатимемось із війнами, лихами й епідеміями; місце нашого проживання кишітиме отруйними комахами й зміями, небезпечними дикими тваринами, а також буде населене жахливими духами й привидами.

Унаслідок викривленого антагоністичного мислення природні ресурси довкола нас вичерпаються, джерела висохнуть, довкілля буде забруднене, закон і порядок цілковито занепадуть, захисту не буде, а ніщо не вважатиметься священним. 

[Як цитують Наґарджуна в "Дорогоцінній гірлянді" (Rin-chen ’phreng-ba, санскр. Ratnāvalī), 14–18, та Дгармаракшіта в "Колесі гострої зброї", 10–45.]

Не слід думати, що всі ці події трапляються без причини. Наше перенародження, досвід, інстинктивна поведінка й довкілля – результати кармічних сил, накопичених попередньою поведінкою. Ми можемо вважати, що різні події є наслідками дій, учинених у цьому житті, але так буває досить рідко. Якби це завжди було так, нас дивувало б, чому з добрими людьми постійно трапляються нещастя. Більшість пережитого в цьому житті є результатом дій у попередніх життях, а нинішні вчинки здебільшого вплинуть на майбутні перенародження.

Як сказав Дгармаракшіта в "Колесі гострої зброї", 46:

Коротко кажучи, удари (небажаних лих), мов блискавка по наших головах, – це гостра зброя негативної карми, яка повертається до нас, наче смерть коваля від викуваного ним самим меча. Тож тепер пильнуймо свої негативні вчинки.