Подолання зневіри

Пам'ятання про природу будди для подолання зневіри

А коли виникає почуття зневіри, нехай я вихваляю велич ума.

Тут ідеться про серйозну проблему, що постає, коли ми хочемо медитувати на бодгічітту, а саме – зневіру і відчуття, що "це занадто складно, я не впораюся. Порада тут полягає в тому, щоб вихваляти велич ума. "Велич ума" стосується його дивовижних аспектів, а саме – різних аспектів буддової природи. Зосередження на аспектах буддової природи ума, про які я розповім трохи згодом, допоможе нам подолати зневіру.

Як же нам насправді впоратися зі зневірою? Це дуже важливе питання. Щоб медитувати на бодгічітту, ми повинні знати, як прийняти цей виклик. Спираючись на досвід, свій та інших, я вважаю дуже помічною загальну пораду Цонкапи щодо візуалізації. Він каже, що спочатку нам потрібно сформувати загальне уявлення про щось, щоб мати певний об'єкт для зосередження. Потім, у міру того, як наша концентрація ставатиме дедалі кращою, деталі з'являться самі собою. На початку не варто перейматися деталями, інакше ми будемо дуже розчаровані.

Я думаю, що це також дуже корисна порада щодо того, як медитувати на бодгічітту. У тантрі, коли ми візуалізуємо себе у формі будди, головне – зосередитися на відчутті так званої "гордості божества". Це гордість за те, що ми насправді є постаттю будди, що це – "я", хоча ми повністю усвідомлюємо, що ми лише називаємо "я" буддовою формою, якою можемо стати на основі всіх причин, які закладені у нашому ментальному континуумі. Сама постать будди може бути не в фокусі, деталі можуть бути нечіткими й розмитими, але впевненість у тому, що ми є цією постаттю – непохитна. Щось подібне ми можемо зробити і з бодгічіттою. Практикуючи бодгічітту ми зосереджуємося на нашому індивідуальному просвітленні, яке ще не відбулося, але яке може відбутися на основі його причин – факторів буддової природи наших ментальних континуумів. Стан просвітлення, якого ми прагнемо досягти, може бути не в фокусі, деталі можуть бути нечіткими й розмитими. Але впевненість у тому, що ми досягнемо його, щоб принести користь усім істотам – непохитна.

На початках ми будемо дуже розчаровані, якщо спробуємо осягнути, що насправді означає просвітлення і що означає мати всі якості будди – бути здатним приносити користь кожній окремій істоті відповідно до її потреб, бути здатним говорити мовою, яку всі розуміють, бути здатним проявляти мільйони й мільярди форм і тому подібне. Якщо ми спробуємо осягнути все одразу, ми, ймовірно, будемо дуже зневірені. Я не думаю, що на початку корисно намагатися детально уявити всі якості будди, яких ми прагнемо досягти. Нам потрібно зосередитися на загальному уявленні про те, що таке просвітлення, разом із відчуттям, що це насправді наше власне майбутнє просвітлення.

Спочатку нам потрібно розвинути в собі дійсний стан ума і серця бодгічітти. Лише на набагато пізніших етапах шляху цей стан виникатиме автоматично. Ми розбудовуємо його за допомогою або семичастинної медитації "причини та наслідку", або медитації "зрівнювання та обміну себе на інших". Зараз не час заглиблюватися в деталі того, як виконувати ці практики, але їхня суть – з погляду почуття, яке ми хочемо породити, – неосяжне відчуття відкритості й значне розширення меж нашої турботи.

Чи буде це почуття турботи сильним на самому початку – не так важливо. Воно буде зростати з часом. Це як візуалізація: що більше ми її практикуємо, то чіткішою вона стає. Ми просто хочемо розширити межі нашого ума: "Усі істоти рівні, тому я однаково дбаю про всіх". Не зациклюйтеся на деталях на кшталт "А як же таргани?", "А як же комарі?", "А як же пекельні істоти?". Це деталі. Суть полягає в тому, щоб розширити обсяг, мати цю відкритість, цю широту обсягу.

Потім до цієї відкритості ми додаємо таке почуття: "Я хочу бути щасливим, і всі інші теж. Я не хочу страждати, і ніхто не хоче. У цьому ми всі рівні". Ми також дозволяємо цьому почуттю бажання бути щасливим і не бути нещасним розширюватися за межі нашого звичного відчуття "я". Ми просто відкриваємося і дозволяємо цьому почуттю випромінюватися назовні. Потім ми додаємо до цього думку: "Щоб дійсно принести щастя собі і всім іншим, я маю досягти просвітлення, і всі інші мають досягти просвітлення", дуже сильно відчуваючи, що "Я справді хочу зробити це – для себе і для всіх".

Це ніби всередині нас сяє сонце любові, співчуття та турботи про інших, яке хоче світити для всіх і привести кожного до просвітлення. Ми прагнемо позбутися меж, що замикають нашу увагу лише на нас самих, і уявити, як це сонце нескінченно сяє назовні. Не переймайтеся відстанню – "тисяча це кілометрів, мільйон чи двадцять мільйонів світлових років?". Це не має значення. Суть у тому, щоб спробувати відчути нескінченність, безмежність – безмежну невимірну любов, невимірне співчуття, невимірну турботу. У цьому вся суть – розвинути безкрає серце, безкраїй ум.

Тоді ми думаємо: "Просвітлення – ось чого мені потрібно досягти". І знову ж таки, нам не потрібні деталі, достатньо загального відчуття. Загальне відчуття таке: "це найвищий можливий стан, найвищий рівень еволюції, де всі мої обмеження будуть усунуті". Просто спробуйте пережити це відчуття розширення. Неважливо, скільки часу знадобиться, щоб досягти просвітлення. Отже, виникає також відчуття розширення в часі. Виникає цей величезний простір, що охоплює всі виміри – виміри простору, часу, розвитку, якостей. Знову ж таки, не турбуйтеся про деталі. Просто відчуйте цю неосяжність, безмежність тепла. Саме це означає "маха" в махаяні: безмежність.

Потім, всередині цього, виникає – ніби ілюзія – постать будди. Не має значення, чи ми візуалізуємо себе як форму будди, як у тантрі, чи візуалізуємо форму будди перед собою. Можна також робити це в стилі махамудри, де сама природа ума, ясність ума, представляє те, чого ми намагаємося досягти. Це ще один фокус уваги. Отже, ми маємо подвійний фокус – цю безмежну ширину і певний її символ. Це як магніт; нас просто тягне до цього символу і до цього безмежного масштабу. Саме на цьому ми зосереджуємося під час практики бодгічітти.

Отже, бодгічіта – це не просто співчуття: "О, бідна людина на вулиці, я хочу тобі допомогти". Зовсім ні; вона набагато, набагато ширша. Це стан ума, який ми хочемо розвинути. Від нього навертаються сльози на очах. Наші серця настільки сповнені, це настільки приголомшливо. Це справді надзвичайний стан ума.

Питання про те, чи можливе просвітлення взагалі – дуже складне. Дуже важко повністю переконатися в цьому, спираючись лише на логіку. Тож ми просто припускаємо таку можливість – саме так ми, особливо західні люди, схильні підходити до питання перенародження. Іншими словами, ми кажемо: "Що ж, припустімо, що це можливо. Тож давайте працювати з цим і подивимося, до чого це призведе. Я буду терплячим, бо розумію, що це дійсно важко зрозуміти і важко переконатися в цьому. І щоб досягти цього рівня, знадобляться довгі роки. І це не станеться миттєво "Алілуя, тепер я вірую!". Тож ми працюємо з цим. Ми привчаємо свій ум до цього.

То з чим саме ми працюємо? Ми працюємо з природою будди, як тут сказано. То про що ми говоримо? Природа будди – це фактор, а точніше, мережа факторів, яка уможливлює цей безкраїй розвиток.

• Ми маємо різні фактори, які можна стимулювати до зростання і вдосконалення. Наприклад, це природна теплота ума; інстинкт піклуватися про когось; природна здатність енергії ума випромінюватись назовні – здатність ума розуміти, спілкуватися, відчувати; мережа позитивної сили та глибокого усвідомлення, що притаманні нашим ментальним континуумам. Усі ці якості, які вже є в нас, можна розвивати дедалі більше.

• Існує також незмінна природа будди. Це порожнеча ума. Вона також є фактором природи будди. Порожнеча ума дозволяє змінюватися, розвиватися.

• Третій тип факторів буддової природи – це здатність ума надихатися на розвиток і зростання: бо ми не кам’яна брила.

Зосередження на цих трьох типах факторів буддової природи заохочуватиме нас. Ми знаємо, що, спираючись на ці фактори, ми можемо досягти просвітлення.

Словом, ми маємо певне уявлення про якості будди, які прагнемо розвинути в собі, але не зациклюємося на них, бо тоді зневіримося. Ми просто підтримуємо ці відчуття, що зростання можливе, що причинно-наслідкові фактори для досягнення просвітлення існують. Отже, коли ми маємо це відчуття і наш ум набуває такого великого масштабу, тоді ми стаємо здатними по-справжньому медитувати на бодгічітту.

Якщо ми працюємо з цією основою буддової природи і наш ум відкритий до такої безмежності, нас не спіткатиме зневіра. Розуміння того, що насправді означає стан будди, і переконання в тому, що його дійсно можна досягти, прийдуть пізніше. Головне – це відчуття безмежності, притаманне йому відчуття тепла, і базова впевненість у тому, що всі необхідні матеріали для роботи у нас є.

Не впадайте в стан ума "Я не можу цього зробити; це занадто. Це неможливо". Тоді ми ототожнюємося з обмеженим "я". Тоді замість гордості божества ми розвиваємо гордість сансарного "я" – яка зовсім не допомагає, особливо якщо ми можемо нагадати собі про її порожнечу: "Це нісенітниця. Я не такий". Наша увага зосереджена на майбутньому ще-не-насталому просвітленні – ми знаємо, що ми ще не досягли цього. Тож це не самообман.

Уникнення зневіри шляхом медитації на порожнечу (пустоту)

І медитуватиму на порожнечу обох (станів).

Щоб уникнути зневіри, нам також потрібно медитувати на порожнечу як нинішнього недосконалого сансаричного стану (в якому ми не здатні допомогти всім), так і просвітленого стану, до якого ми прагнемо. Порожнеча, яку часто називають "пустотністю", означає повну відсутність неможливих способів існування. Ці два наші стани – сансаричний і просвітлений – не є чимось на кшталт замкнених самі у собі м'ячиків для пінг-понгу: де один м'ячик – це нещасне обмежене "я", яке нікому не може допомогти або допомагає лише в дрібницях, а інший – це просвітлення десь далеко в небесах, якого неможливо досягти. Обидва ці стани виникають залежно від причин і умов.

Умови для просвітлення вже існують – це фактори буддової природи. Досягнення просвітлення – це лише питання накопичення достатньої позитивної сили та глибокого усвідомлення. Ми робимо це, фактично допомагаючи іншим і призвичаюючись до правильного розуміння порожнечі, а саме усвідомлюючи, що все виникає залежно від причин і наслідків та наших зусиль.

Таке розуміння допомагає нам подолати зневіру та думки про неможливість мети. Натомість воно дає нам – як уже згадувалося, коли йшлося про наполегливість, – реалістичне ставлення. Ми приймаємо той факт, що це буде важко. Ми не обманюємо себе: це дійсно буде важко. Але чи є в житті щось інше, настільки ж варте наших зусиль? Все інше таке дріб'язкове порівняно з розвитком мети бодгічітти. Шантідева дуже добре висловлює це у першому розділі "Переваги бодгічітти".

(I.12) Все інше, що є конструктивним, подібне на бананове дерево: давши плоди, виснажується. Але дерево бодгічітти приносить плоди вічно, ніколи не виснажуючись, розростається дедалі більше.

Навіть якщо неможливо досягти просвітлення – а саме так ми зараз думаємо: вагаючись, сумніваючись, запитуючи себе: "Чи це взагалі можливо? Це звучить надто фантастично" – це не має значення. І неважливо, чи існують просвітлені істоти зараз, чи існували вони в минулому. Безумовно, ми можемо визнати, що здатні розвиватися та еволюціонувати дедалі більше. Тож ми просто думаємо про це з погляду: "Що ж, назвімо найвіддаленішу досяжну межу нашої еволюції станом будди".

Важливість натхнення від духовного вчителя, щоб не зневіритися

Я вважаю, що саме з цього варто починати. Я не кажу, що це остаточне розуміння, аж ніяк, але це спосіб "зрушитись з місця". Інакше ми просто застрягнемо у тісній хатинці під назвою "я не можу" та "бідолашний я". Ми все одно не можемо повноцінно осягнути буддовість; це поза межами нашої уяви. Саме тому кажуть, що ґуру такі важливі. За прикладом Сак'я Пандіти, ґуру – ніби збільшувальне скло, яке фокусує промені сонця, щоб розпалити вогонь на хмизу нашого ума. Сонце в цій аналогії, звичайно, – це будда.

Завдяки ґуру, таким як Його Святість Далай-лама або навіть тим, хто менш розвинений за нього, ми отримуємо певне уявлення про те, до чого можемо еволюціонувати. Це надихає. Отже, ми співвідносимо себе з наступним вищим рівнем, який здатні осягнути, і прагнемо його досягти. У такий спосіб ми розвиваємось дедалі більше. Звичайно, ми не можемо повною мірою осягнути будду і всі якості Будди Шак'ямуні. Це занадто. Тож не турбуйтеся про це, добре?

Коли ми медитуємо і в нас виникає звичайна бодгічітта – наш ум розширюється неосяжно – тоді ми поєднуємо цей неосяжний простір із розумінням порожнечі, яке також стає неосяжним. Так ми починаємо поєднувати ці два аспекти. Розмірковуючи про порожнечу, ми розуміємо, що ніщо не існує як м'ячик для пінг-понгу; все взаємопов'язане, взаємозалежне, і на якості всього впливає все інше в усіх вимірах простору і часу. Тому цей масштаб махаяни дуже важливий – за умови збереження фокуса.

Ось чому образи будд або щось подібне такі корисні: це дає уму об’єкт для зосередження. Коли ум широко відкритий і розлогий, легко втратити фокус і "залипнути". Тому ми намагаємося знайти баланс між просторовістю і фокусом на буддовій формі – особливо тому, що медитація додає відчуття блаженства. Якщо немає на чому зосередитися, дуже легко "загубитися в блаженстві" – відчувати таке блаженство, що стаєш схожий на цуценя, яке лежить на спині, піднявши лапки догори, і якому чухають живіт.