На попередньому занятті ми говорили про перешкоди, які заважають нам відчувати зв’язок з іншими, і про жахну природу нашої поведінки. Перш ніж ми продовжимо, чи є якісь запитання або речі, які ви хотіли б обговорити?
Моє питання стосується, наприклад, науковців, які говорять про щось перед аудиторією, і факти, які вони викладають, можуть викликати негативні емоції в аудиторії. До прикладу, Джордано Бруно, який у шістнадцятому столітті розлютив людей, коли говорив про те, що згодом виявилося правдою: що зірки – це далекі сонця з власними планетами і таке інше. За це його спалили на вогнищі. У цьому випадку, чи буде актом конструктивної поведінки говорити щось правдиве, але що може викликати у когось гнів, чи це суміш конструктивної і деструктивної поведінки?
Насправді, якщо почнемо аналізувати це питання, воно виявиться досить складним. З одного боку, ми маємо визначення деструктивної поведінки – це спосіб діяти, говорити або думати, який мотивується турбуючою емоцією, як-от гнівом, жадібністю, зарозумілістю, ревнощами або наївністю. Якщо людина ділиться інформацією через зарозумілість, щоб показати, яка вона розумна, – це деструктивно. Або з метою розлютити людей – це також деструктивно.
Однак, коли ми говоримо про такий фактор, як наївність, що лежить в основі як конструктивної, так і деструктивної компульсивної поведінки, то людина могла мати добру мотивацію; наприклад, вона хотіла допомогти іншим, навчити, проінформувати їх і так далі. Проте, навіть якщо це й не було актом самоствердження – бажанням продемонструвати свою розумність, – могло статися так, що людина мала наївні уявлення щодо реакції аудиторії. Нездатність розрізняти, що для аудиторії може бути доречним, а що недоречним – це і є наївність. Можливо, людина навіть не знала рівень аудиторії і якою може бути її реакція – таке часто трапляється. Люди здебільшого не готові мати справу з жорсткими, холодними фактами, такими як статистика.
Мій асистент, наприклад, обожнює статистику, і хай би що ми робили, він постійно наводить статистичні дані й незаперечні факти. Кожне рішення, яке нам потрібно прийняти, має ґрунтуватися на статистичному аналізі, і мушу зізнатися, що часто я стаю нетерплячим і роздратованим, коли він без кінця-краю говорить про статистику; на щастя, зараз його тут немає. І хоча може він і має рацію – я не перевіряю його статистику – та проте ми повинні проаналізувати своє роздратування, якщо ми когось слухаємо в аудиторії. Ось що цікаво.
Роздратування може виникати тому, що "я не хочу цього чути", тому що це руйнує моє переконання, яке ґрунтується на "я так думаю", яке, звичайно, не має під собою жодного підґрунтя. Ми також повинні враховувати той факт, що не всі діють на раціональній основі. Люди також можуть поводитися на емоційній, ірраціональній основі, попри те, що статистика може сказати: "Люди діють так чи інакше". Майстерність докладача в цьому випадку полягає у використанні відповідного тону голосу. "Ви недолугі, тому що статистика говорить те, те і те" – такий тон, звичайно, викличе роздратування і злість з боку слухачів; вони стануть у захисну позицію. "Статистика говорить це, це і це" – таке викладення статистичних фактів роздратує будь-кого.
Ось чому однією з найважливіших характеристик або якостей будди є майстерні засоби. Будда знає, як подавати факти дозовано, відповідно до того, що люди готові зрозуміти, застосовуючи досконалий тон голосу і метод пояснення, який не змушує людей приймати оборонну позицію. Однак це дуже важко. Отже, саме по собі викладення фактів не є ані конструктивним, ані деструктивним. Усе залежить від мотивації, а також від способу донесення – від того, наскільки вправно використані засоби.
Термін "прихисток" ви зазвичай перекладаєте як "надійний напрямок". Чи це два переклади одного й того ж терміна? Якщо так, то поясніть, будь ласка, як саме його перекладати.
Я перекладаю "прихисток" як "надійний напрямок" насамперед тому, що це слово має таку конотацію. Це не дослівний переклад. Саме слово "sarana" на санскриті або " kyab" на тибетській означає "захист". Проблема в тому, що вираз, у якому воно вживається, буквально означає "йти по захист", що нашою мовою звучить неприродно. "Я йду по прихисток" – так зазвичай кажуть, і я завжди вважав цей вираз трохи дивним. Не знаю, як це звучить вашою мовою. Я маю на увазі, що для мене це завжди звучало так, ніби я йду кудись, наприклад, до магазину по молоко. Іншими словами, це ніби я йду до Будди, і Будда мені щось дасть – дасть прихисток. Однак це не пасивна дія; а прийняття прихистку має бути проактивною дією.
Окрім того, існує причинний і наслідковий прихисток. Причинний прихисток ми приймаємо в тих, хто досягнув просвітлення: Будда, Дгарма і Санґха; вони досягли цього зі свого боку і забезпечують надійний напрямок. Існує також наслідковий прихисток, де ми, звичайні люди, "приймаємо прихисток" в нашому власному досягненні будди, Дгарми та Санґхи, яке ще не відбулося. Наше власне досягнення будди ще не відбулося, але те, що ще-не-відбулося, існує як явище, що приписується на основі його причин. Ці причини призведуть до нашого просвітлення, коли будуть виконані всі умови, накопичена сила причин тощо. Але ці причини вже мають потенціал, щоб привести до нашого просвітлення. Ці причини належать до факторів нашої природи будди. Ось чому я завжди починаю з поклонів тим, хто досяг просвітлення, нашому майбутньому просвітленню, якого ми прагнемо досягти, і нашій власній природі будди, яка дозволить нам його досягти. Цей спосіб прийняття прихистку та виконання поклонів базується на аналізі причинного та наслідкового прихистку.
Як я можу йти до свого майбутнього просвітлення, яке ще не відбулося, або до факторів природи будди, але нічого не робити, щоб їх досягти та активувати? Чи вони самі дадуть мені захист, а я нічого не робитиму, лише підкорюся їхній владі? Вони мої спасителі? Ні, це вже не буддизм. Немає жодного сенсу йти до них по прихисток, як наче це наші спасителі. Пам'ятайте, що прихисток має конотацію захисту. "Ми йдемо в їхньому напрямку" – такий вираз здається більш вдалим, враховуючи конотацію.
Йдучи в їхньому напрямку, ми забезпечуємо собі захист. Це значення слова "Дгарма" – тобто те, що допомагає нам уникнути заподіяння собі страждань. Це те, що допомагає нам запобігти цьому – наприклад, бути обережними, переходячи дорогу, дивитися по обидва боки, щоб не потрапити під машину. Ось що означає слово "Дгарма" – це превентивні заходи. Дгарма буквально походить від санскритського слова, що означає "стримувати", запобігати чомусь.
Ось чому я використовую вираз "йти в напрямку". Крім того, це надійний і позитивний напрямок; надійний в тому сенсі, що він не дає нам створювати більше страждань для себе, ми уникаємо цього. Я придумав цю нову термінологію, бо з мого досвіду багато людей досягають певного плато у вивченні Дгарми через термінологію. І мало хто досліджує, що насправді означають ці терміни. Тут, звичайно, мій асистент зауважить: "А що каже статистика щодо цього?" Але я не маю статистики; просто "я так думаю". Тож – зізнаюся – я так думаю, спираючись на власний досвід і на тих небагатьох людей, з якими я спілкувався – вони не заглиблюються у вивчення термінології. У мене немає статистики, яка б це підтверджувала. Асистент має рацію, що запитує, але все ж таки, я так думаю.
В якийсь момент мені здається, що все добре – в сім'ї, на роботі тощо. Виникає є відчуття, що я досяг вершини, та далі єдиний шлях – вниз. Що б ви могли порадити людині в такому випадку, коли єдиний шлях – вниз?
Що ж, з цього не обов'язково випливає, що єдиний шлях від досягнення – це шлях вниз. Якщо ми говоримо про шлях до просвітлення, або шлях до звільнення, наприклад, він веде до стану, який залишатиметься стабільним, і після його досягнення вже не слідуватиме падіння вниз. Його досягнення означає, що ми досягаємо істинного припинення, третьої благородної істини. Це істинне припинення всіх причин, що спонукають до падіння, так що тут немає можливості регресувати. У цьому дуже важко переконатися, тому що це ґрунтується на розумінні природної чистоти ума: ум від природи не заплямований і не спотворений причинами проблем.
Одна з обітниць на цьому шляху – ніколи не задовольнятися своїм розумінням. Ми повинні йти все далі й далі, пройти весь шлях до звільнення і просвітлення, щоб назавжди вийти з сансари. Ми хочемо зробити це, тому що одна з характеристик сансари – це неконтрольовано повторюване існування, і наші обставини постійно змінюються то в кращу, то в гіршу сторону. Справи можуть йти дуже, дуже добре протягом досить довгого часу, і ми думаємо: "То я дійсно перестав гніватися", – а потім раптом в нашому житті з'являється настільки дратівлива людина, що ми й уявити собі не могли, що таке можливо. І раптом, після багатьох років практики Дгарми, ми починаємо гніватися на цю людину. Я можу сказати вам з особистого досвіду, що таке трапляється. Єдиний спосіб впоратися з цим – це те, що пояснюється у "Восьми віршах тренування ума". Тобто ставитися до цієї людини як до скарбу, як до того, хто прийшов у наше життя, щоб навчити нас, що, хоча ми дійсно думали, що вже значно просунулися, але нам ще треба пройти довгий шлях. Гарним прикладом є мій помічник-аналітик – всі мої переконання, всю мою політику, все, що я робив, я повинен був довести за допомогою статистики, а тут у мене не було жодної статистики, просто "я так думаю". Це мене дуже дратувало, але він поводився як мій великий вчитель – а отже, дуже допоміг.
Чи є приклади людей, які досягли такого стану ума, що ніхто не в змозі їх роздратувати? Чи є такі люди у сучасному світі?
Що ж, Його Святість Далай-лама каже, що він все ще дратується. І я думаю, що він, напевно, найбільш високорозвинена людина сьогодення. Але він каже, що роздратування триває кілька секунд, а потім минає. Я думаю, що це той напрямок, в якому ми хочемо рухатися, – щоб наше роздратування не тривало дуже довго і з часом ми долали його дедалі швидше.
Подумайте про це, це має великий сенс. Протягом нескінченного часу – а це дуже довго, це ціла вічність – ми накопичували звички невідання, гніву і так далі. Це дуже сильні звички, які зараз мають за собою велику силу. З іншого боку, наскільки сильними є наші звички терпіння, любові, мудрості тощо? Вони дуже слабкі, якщо порівнювати їх з безкінечним гнівом і невіданням. Усією нашою практикою ми намагаємося розвивати все сильніші й сильніші позитивні звички й послаблювати негативні – це повертає нас до теми нейропластичності. Однак повністю позбутися негативних звичок дуже важко. Усе, що ми можемо зробити, – це працювати над тим, щоб поступово робити їх все слабшими й слабшими, а позитивні звички – все сильнішими й сильнішими. Це поступовий процес.
На початку корисно намагатися уникати умов і обставин, які активізують негативні звички. Ось чому Тоґме Занґпо в "37 практиках бодгісаттв" говорить, що коли дуже важко залишатися там, де ми жили або виросли, і всі навколо викликають у нас злість, прив'язаність і так далі, добре на деякий час полишити це місце. Таким чином ми уникаємо обставин, які запускають усі ці негативні шаблони. Потім ми працюємо над зміцненням позитивних звичок. Звичайно, ці неконтрольовано повторювані патерни будуть проявлятися скрізь, куди б ми не вирушили, але на новому місці у нас все ж є можливість зробити більший акцент на формуванні позитивних звичок. Однак, коли ми досягнемо певного рівня стабільності, ми повинні повернутися до складних ситуацій. Тоді ми зможемо перевірити, чого насправді досягли. Ми хочемо кинути собі виклик, тому що це покаже, над чим нам ще потрібно працювати. Однак це вимагає великої відваги. Тибетці перекладають слово "бодгісаттва" тибетською мовою, додаючи до нього один склад, що означає "герой, звитяжець".
Потрібно багато відваги, щоб протистояти нашим турбуючим емоціям і деструктивній поведінці, а не просто задовольнятися тим, що ми їх трохи контролюємо; нам потрібно по-справжньому наполегливо працювати над собою і йти глибше. Слово "наполегливість", "virya" на санскриті, пов'язане з "віра", що означає "герой". Воно також пов'язане з англійським словом "virile", як у словосполученні "virile masculine strength" тобто "відважна маскулінна сила". По суті, це вимагає героїчної відваги, щоб продовжувати й не здаватися. Тож, не здавайтеся! Те, що справи йдуть добре, не означає, що в наше життя не прийде людина, що знову кине нам виклик. Коли такі люди приходять, треба вітати їх.
У мене питання про сутру і тантру. Сутра – це шлях причин, а тантра – шлях результатів. З одного погляду, можна досягти просвітлення через практику сутри, яка займає три незліченні еони. Але ж у працях Лами Цонкапи сказано, що, практикуючи тантру, можна досягти просвітлення за три роки й три фази місяця, і що без тантри досягти просвітлення неможливо. Як це розуміти?
Насправді, мушу сказати, що проблема тут лежить у площині внутрішнього сектантства в буддизмі. Кожна система вчень говорить: "Через наше розуміння ви досягнете звільнення", – або: "Через наше розуміння ви досягнете просвітлення". Потім наступна система оголошує себе глибшою – не на основі статистики, а просто на основі ідеї, що "це глибше вчення". Отже, у цій системі стверджують: "Ви не можете пройти весь шлях у попередній системі, це лише крок на шляху, але щоб піти глибше, вам потрібна саме ця система", – тобто вам потрібно їхнє розуміння. У буддизмі є ці різні системи, і навіть в межах системи догматів махаяни існують сутра і тантра. І в межах тантри існують різні класи тантри, і кожен стверджує, що ми можемо досягти просвітлення в системах махаяни на їхньому "рівні розуміння", тому я кажу, що тут є дещиця внутрішнього сектантства.
Дуже важко проаналізувати ці вчення за допомогою статистики. Мій дорогий асистент промив мені мізки, й я повірив у статистику, і де ж та статистика, яка говорить: "З розумінням чіттаматри ми можемо досягти лише цього рівня, а якщо хочемо піти далі, то нам уже потрібна мадг'ямака"? Чи робив Цонкапа висновки на основі статистики, чи просто на основі логіки й досвіду? Цього я не знаю.
Шантідева вказує, що згідно систем хінаяни через розуміння непостійності й чотирьох благородних істин можна досягти звільнення. Він стверджує, що це розуміння позбавляє від грубих турбуючих емоцій, але залишаються ще деякі тонкі турбуючі емоції. Це один із тестів на те, чи привело нас розуміння до звільнення: ми повинні дослідити себе, щоб побачити, чи дійсно досягли істинного припинення турбуючих емоцій, чи все ще є певний залишок.
Що стосується сутр і тантр, Цонкапа сказав, що погляд прасанґіки (у його розумінні, яке дуже відрізнялось від того, як це вчення розуміли інші, бо Цонкапа був справжнім революціонером, і тепер Ґелуґпа дотримується його погляду прасанґіки) – є спільним як для сутр, так і для тантр; між ними немає жодної різниці. Насправді погляди абсолютно однакові і для досягнення звільнення, і просвітлення. Ніхто не говорив цього раніше; він висловив думку, що нам потрібне абсолютно однакове розуміння для досягнення як звільнення, так і просвітлення, як на шляху сутри, так і на шляху тантри.
Говорячи про необхідність тантри, він мав на увазі ануттарайоґа-тантру, найвищий клас тантри, а не інші класи тантри. Цонкапа говорив, що коли ми досягаємо десятого бгумі, десятої стадії бодгісаттви, безпосередньо перед просвітленням – нам потрібно досягти ума ясного світла з неконцептуальним пізнанням порожнечі, щоб позбутися найтоншого рівня затьмарень, що перешкоджають всевіданню. Для цього нам потрібні методи ануттарайоґи.
Знову ж таки, я не маю гадки, чи є статистика, яка б все це підтверджувала. Та проте, теоретично це має сенс. Чи станеться просвітлення автоматично? Чи потрібно насправді практикувати методи ануттарайоґи, щоб досягти просвітлення? І знову, я не знаю.
Крім того, Кедруб Дже, один з учнів Цонкапи, особливо наголошує на тому, що всі системи тантри ануттарайоґи однаково здатні привести нас до просвітлення. Жодна з них не краща за іншу, і жодна не приведе до "кращого" просвітлення, ніж інша, хоч про кожну з них кажуть: "Це – король усіх тантр", – або: "Ця система – найкраща". Такі заяви роблять, щоб наснажити людей, але це не означає, що одна система краща за іншу, наприклад, Калачакра краща за Ґухьясамаджу.
Повернімося до теми сутр. Ось про що я починав говорити раніше: ми маємо негативні звички з безначальних часів, і майже зовсім не розвинуті позитивні. Навіть якщо ми отримуємо правильне інтелектуальне розуміння порожнечі, це саме по собі не звільняє нас. Насправді, спираючись лише на інтелектуальне розуміння, ми не можемо досягти навіть неконцептуального пізнання порожнечі. Нам необхідно мати величезне підґрунтя позитивної сили, що походить від розвитку зречення, бодгічітти й так далі. Якщо порівняти нескінченне нагромадження негативних звичок і кілька годин медитації на розвиток позитивних звичок, стає очевидним, що ми не позбудемося негативних звичок таким чином.
Тоді виявляється цілком логічним, що для формування позитивних звичок нам знадобиться три мільярди еонів накопичення позитивної сили, – порівняно з нескінченним часом, витраченим на накопичення сили негативних звичок, це ще й відносно короткий час для їх подолання. Річ не в підрахунку, скільки саме позитивної сили нам потрібно, а в тому, що це потребує неймовірної кількості позитивної сили. Якщо ми думаємо про цей процес з точки зору накопичення "заслуг", то це звучить як накопичення балів, необхідних, щоб перемогти у грі. Натомість позитивна сила – це те, що потрібно для подолання і знищення негативної сили, яку ми накопичували безпочатково. Як інакше ми можемо її позбутися? Зарозуміло думати: "Я зробив 100 000 поклонів, тож я більше ніколи не злитимуся". Дійсно зарозуміло, чи не так? Навіть якщо ми зробили поклони досконало.
Я хочу сказати, що потрібна неабияка відважність, щоб назавжди взяти на себе зобов'язання накопичувати позитивну силу – добре, не назавжди, але з наміром: "Я робитиму це протягом трьох мільярдів еонів". Не будьте наївними. Думаючи, що ми можемо досягти просвітлення за одне життя за допомогою ануттарайоґа тантри, ми можемо подумати: "Але в такому разі це не може бути надто складно". Втім це досягнення не станеться просто так і не відбудеться в цьому житті, якщо ми не накопичили неймовірний обсяг позитивної сили в попередніх життях, щоб у цьому житті лише зробити останні кроки. Так, ми можемо зробити це за три роки й три фази місяця, як сказано в Калачакра тантрі, але це символічно. Дійти до цього рівня ума ясного світла з неконцептуальним пізнанням порожнечі – непросте завдання. Ми повинні мати величезну позитивну силу. Так, ми можемо робити ньондро, попередні практики, але це лише крапля в морі обсягу позитивної сили, необхідної для подолання безначальних негативних звичок.
Отже, що необхідно робити протягом цих трьох років і трьох циклів місяця?
У текстах Калачакри сказано: "Ви можете досягти просвітлення через ануттарайоґа тантру всього за три роки й три фази місяця". Що це означає? Це сказано і в інших тантрах, але ця цифра походить з Калачакри. Протягом дня потік дихання чергується дванадцять разів, проходячи то через праву, то через ліву ніздрю. Коли потік переходить з однієї ніздрі в іншу, один подих, який називається подихом глибокого усвідомлення, потрапляє в центральний канал. Якщо ми візьмемо сто років життя, то кількість вдихів, які увійдуть в центральний канал за цей час, становитиме 21 600. Отже, якщо взяти це саме число – у Калачакрі постійно зустрічаються подібні відповідності чисел, – якщо після того, як ми вже досягли неконцептуального пізнання порожнечі ума ясного світла, в такому стані ума ми приводимо 21 600 крапель того, що називається "незрушним блаженством", у наш центральний канал, то досягаємо просвітлення.
Це число дорівнює кількості глибоких подихів усвідомлення. Якщо ми візьмемо цю кількість моментів так званих глибоких подихів усвідомлення і вишикуємо їх послідовно, так, ніби ми робили їх щомиті, то проміжок часу, який вони охоплюють, дорівнюватиме трьом рокам і трьом фазам місяця. Виходячи з цієї симетрії, кажуть, що ми можемо досягти просвітлення через ануттарайоґа тантру протягом трьох років і трьох фаз місяця – проте, це не буквально так. Так, якщо ми складемо 21 600 крапель незрушного блаженства, послідовно щомиті, протягом трьох років і трьох фаз місяця, так, ми досягнемо просвітлення, але пам'ятайте, що ми почнемо тільки після того, як досягнемо ума ясного світла з неконцептуальним пізнанням порожнечі.
Ми повинні зрозуміти, що означають всі ці числа і чому вони існують. Тоді ми зможемо усвідомити, що маємо докласти величезних зусиль, незважаючи ні на що. Однак в системі Ґухьясамаджа ануттарайоґи сказано, що коли ми досягаємо так званої стадії "ізольованого ума", в цей момент, якщо ми практикували ануттарайоґа тантру з поглядом чіттаматри, ми автоматично переходимо до погляду прасанґіки. Це відбувається тому, що з нашої практики стане очевидним, що існування речей можна пояснити лише за допомогою ментальних позначень. Завдяки нашій практиці ми автоматично прийдемо до цього усвідомлення. По суті, наш погляд автоматично зміниться.
Це змушує мене замислитися: коли ми досягнемо десятого бгумі за допомогою методів сутри і зрозуміємо, що для досягнення просвітлення нам потрібно буде досягти ума ясного світла з неконцептуальним пізнанням порожнечі, яке ми вже маємо, на якому рівні стадії звершення нам потрібно буде почати? Чи нам потрібно буде повернутися назад до стадії зародження, щоб створити причини для досягнення тіла форми будди? Не знаю. Такі питання краще ставити Його Святості Далай-ламі або комусь його рівня.
До прикладу, з точки зору прасанґіки, архат-шравака повинен повернутися на шлях бачення, якщо захоче стати на шлях бодгісаттви після того, як стане архатом. Як бути з бодгісаттвою десятого бгумі рівня сутри, який переходить до ануттарайоґа-тантри, щоб позбутися найтоншого з найтонших затьмарень, що перешкоджають усевіданню?
Я занадто заглибився в теорію просунутого рівня, але, повертаючись до нашого власного практичного досвіду, питання полягає в тому, з чого ми починаємо тантричну практику? Як далеко нам потрібно просунутись на шляху сутри? Це вагоме питання, чи не так? Ми могли б дочекатись, поки достатньо заглибимось у сутру, перш ніж починати, але який в цьому сенс? Нам краще уникати передчасного початку практики тантри, якщо не маємо хорошої основи сутри. Це дуже важливі питання.
Усе це повертає нас до ламріму. Ми могли б вивчати ламрім традиційним способом, не маючи уявлення, що буде далі: почати з початкового рівня, і не мати уявлення про середній або просунутий рівень. Однак сьогодні доступно забагато інформації; більшість із нас читали щось про ламрім, тож ми знаємо, що таке шлях, і знаємо, в чому він полягає. Через це ми можемо думати так: "Гаразд, я хочу досягти просунутого рівня, махаяни, і тепер, коли я вправляюсь у навчанні початкового рівня, яке значення має цей початковий рівень? Як він дотичний до досягнення просунутого рівня, махаяни?" Думаючи так, ми завжди пам'ятаємо про решту шляху. Очевидно, що для того, щоб допомагати іншим, – саме так я підходив до цього питання – ми повинні припинити діяти деструктивно. Крім того, ми хочемо припинити діяти деструктивно не тільки тому, що це шкодить нам, але й тому, що припинення таких дій допомагає іншим – ми пам’ятаємо про цю мету.
Якщо тантра – це те, до чого ми прагнемо, то у чому полягає справжнє значення практики тантри? Адже вона дуже добре відома зараз. Зокрема, в чому суть найвищого класу тантри, ануттарайоґи? У тому, щоб візуалізувати себе з великою кількістю рук? І що з того? Це і є кінцева мета всіх наших практик? Ні! Суть ануттарайоґа-тантри полягає в тому, щоб трансформувати процес смерті, бардо і перенародження, щоб подібним чином отримати доступ до ума ясного світла. Також, щоб мати змогу зародити буддове тіло форми – замість форм бардо та перенароджень – форми самбгоґакаї та нірманакаї. У цьому і є суть тантри.
Якщо ми маємо певне уявлення про шлях, то ми прагнемо до цієї мети вже з самого початку і підходимо до початкового рівня ламріма з таким розумінням. Якщо ж ми не віримо у перенародження і не сприймаємо це серйозно, тоді трансформування смерті, бардо і перенародження – повна нісенітниця. Отже, ми дійсно маємо розмислитись над усім цим і дослідити, що таке перенародження. І тоді, на базовому початковому рівні, якщо діємо деструктивно, ми розуміємо, що матимемо гірші перенародження, а ми хочемо цього уникнути. Натомість ми хочемо позбутися проблеми перенародження, трансформувати її. Отже, з самого початку ми працюємо з цією метою, з огляду на те, з чим будемо працювати далі у практиці тантри.
Якщо ми просто хочемо покращити обставини цього життя, – а саме з цього, безумовно, починають майже всі з нас – наш інтерес до Дгарми буде полягати в бажанні зробити наше життя трохи кращим. Така мета є абсолютно нормальною: це те, що я називаю "Дгарма-лайт". Для цього нам не потрібна тантра. З такою метою нам не потрібно мати високого рівня свідомості, щоб розуміти, навіщо потрібні візуалізації. Але тоді подібні практики дуже легко перетворюється на втечу в фантазійні світи.
Отже, з підходом Дгарми-лайт ми починаємо реалістично думати: "Я хочу отримати від Дгарми те, що може бути корисним для мене в цьому житті". Чудово. Дгарма може запропонувати для цього чимало. Однак, якщо ми зацікавлені в тантрі, наш підхід до Дгарми повинен бути справжнім – те, що я називаю "Справжньою Дгармою", – і в нас має бути присутня віра в існування перенароджень і всього того, з чим пов'язана тантра. Якщо ми зацікавилися тантрою, то, як завжди казав мій вчитель Серконґ Рінпоче, треба ставитися до неї серйозно. Це не гра. Ставтеся серйозно і починайте з самого початку. По суті, ми повинні знати, з чим матимемо справу.
Вибачте, що я ось так продовжував говорити без кінця-краю. Не на основі статистики, а просто на основі припущення: "Я думаю, що це може бути корисним". Можливо, це допоможе. Зробімо перерву, а потім повернімося до нашого обговорення.