Яка різниця, уявляти себе буддійським божеством чи Міккі Маусом?

Однією з найбільш характерних рис тантри є так звана "йоґа божества", де ми уявляємо себе в постаті будди. Тут зазвичай використовують термін "візуалізуємо", а не "уявляємо", хоча ми маємо справу не просто з якимось візуальним зображенням себе. Як на мене, тут чудово підходить саме слово "уявляємо", тому що ми дійсно уявляємо себе буддою в певній постаті. Ми не просто уявляємо себе в постаті будди, але й уявляємо, як говоримо, думаємо, допомагаємо іншим і відчуваємо чисте задоволення всіх чуттів, як і будда. Ми також уявляємо, що маємо всі добрі якості будди, такі як рівна любов і співчуття до всіх істот та глибоке розуміння всіх явищ. Звичайно, щоб досягти в цьому успіху, нам потрібно попередньо розвинути кожну з цих якостей за допомогою сутричних практик. Поєднання усіх цих якостей з йоґою божества є ніби генеральною репетицією стану будди. Роблячи таку репетицію вже зараз, ми створюємо потужні причини для досягнення просвітлення в майбутньому. Цей надзвичайно ефективний метод відомий як "практика причин, найбільш схожих на результат".

Те, що я перекладаю як "постать будди", – це тибетське слово "їдам". Інколи це також називають "особливим типом божества", підкреслюючи відмінність від звичайних божеств, як-от індуїстських чи грецьких богів. Однак, як і звичайні божества, ці постаті мають надзвичайні якості, що виходять далеко за межі звичайних, людських якостей. Тибетське слово "їдам" буквально означає постать, з якою ми створюємо тісний зв'язок в умі. Ми створюємо міцний зв'язок з певною постаттю будди, щоб дійсно стати буддою в фізичній формі цієї постаті. Ця постать може бути чоловічою, як-от Авалокітешвара (тибетською Ченрезіґ), жіночою, як-от Тара, або навіть парою, як, наприклад, Калачакра.

Отже, наше питання полягає в тому, яка різниця між людьми, що практикують тантру й уявляють себе в певній буддовій постаті, та людьми, що марять ілюзіями й уявляють себе Міккі Маусом?

Перш за все, як справжні практики тантри – тобто ті, хто дійсно робить це правильно, – ми вже обрали надійний напрямок у житті (що зазвичай називають "прийняттям прихистку"). Що це означає? Перш за все, це означає, що ми маємо реалістичний погляд на чотири благородні істини:

• Ми усвідомлюємо, що таке істинні страждання.

• Ми знаємо істинні причини цих страждань.

• Ми бачимо, що можливо досягти істинного припинення причин страждань.

• Ми розуміємо істинний шлях ума, який приведе до цього.

Найглибша Дорогоцінність Дгарми або прихисток Дгарми – це істинне припинення та істинний шлях ума – третя та четверта благородні істини. Будди – це ті, в чиєму ментальному континуумі істинне припинення та шлях ума присутні в повному обсязі. Ар'я Санґха – це спільнота тих, в кого істинне припинення та шлях ума присутні частково, тобто присутні деякі їх аспекти.

Отже, як буддійські практики тантри, ми надаємо життю позитивного сенсу – надійного напрямку. Ми усвідомлюємо різні наші проблеми та їх причини й практикуємо методи, які приведуть до істинного припинення цих причин, а отже, і самих проблем. Ми точно знаємо, що стражданням можна покласти край, і тому ми дійсно впевнені в тому, що робимо. Ми також знаємо, що ми не самотні: що є й інші люди, які працюють у тому ж напрямку, і є ті, хто вже досягнув цих цілей, як повністю, так і частково.

Рухаючись у цьому надійному й значущому напрямку, перше, що ми робимо, – це утримуємося від руйнівної поведінки, оскільки вона приносить нещастя й так зване "страждання від страждання". Отже, як практики тантри, ми дотримуємося етичної поведінки, як у своїй уяві, так і в повсякденному житті, уявляючи себе в постаті будди. Ми робимо це, бо бачимо, що причини всіх наших проблем і страждань походять зсередини. Вони спричинені нашою компульсивною, деструктивною кармічною поведінкою, що обумовлена нашими турбуючими емоціями й походить від неусвідомлення й плутанини щодо причинно-наслідкових зв’язків у нашій поведінці, а також щодо реальності загалом. Це те, над подоланням чого ми маємо працювати; і всього цього дійсно можна позбутися назавжди.

З іншого боку, люди, які марять ілюзіями, зазвичай шукають цапа-відбувайла для своїх проблем. Вони параноїдально звинувачують у всьому своїх батьків або суспільство. Вони не усвідомлюють, як їхні дії – тобто їхня поведінка – впливають на їхнє майбутнє й на те, що вони переживатимуть. Зазвичай, коли хтось вважає себе Міккі Маусом, він не має на меті використовувати це для розвитку етичної поведінки або щоб досягти звільнення й просвітлення, тобто звільнитися від усіх проблем.

Наступна відмінність стосується того, що ми називаємо "зреченням", тобто рішучим наміром звільнитися від своїх проблем та їх причин, як у цьому житті, так і в усіх майбутніх життях. Звичайно, це передбачає нашу готовність позбутися від проблем та їх причин.

Хтось може заперечити: "А чи не є це просто ескапізмом? Можливо в такий спосіб ми просто втікаємо від життя загалом або від його складних умов?" Однак відповідь – ні, це зовсім не втеча від реальності. Зречення – це бачити звичайне життя таким, яким воно є насправді. Ми народжуємося, хворіємо, старіємо і вмираємо; також впродовж життя ми не отримуємо того, чого хочемо, і стикаємося з тим, що нам не подобається. Навіть коли все йде добре, ми не відчуваємо, що повністю задоволені. Нам завжди хочеться більше. Усе постійно змінюється: життя абсолютно нестабільне.

Зречення означає, що ми серйозно ставимося до всіх цих проблем і зароджуємо сильний намір "з мене досить, я більше не хочу продовжувати так і шукатиму спосіб розв’язання цих проблем". Позаяк вже маємо основу у вигляді надійного напрямку, ми впевнені, що спосіб розвʼязання наших проблем існує. Ми знаємо, що вихід є, оскільки ми можемо назавжди позбутися проблем і їх істинних причин. Ми відвертаємося від заклопотанності безглуздими справами цього та майбутніх життів, і розвертаємося в бік надійного напрямку. Так ми працюємо над істинним припиненням та істинним шляхом ума, що веде до звільнення та просвітлення, як над конструктивним способом прийняти та розвʼязати наші проблеми.

Люди ж, що марять ілюзіями й уявляють себе Міккі Маусом, насправді просто втікають від життя. Вони не приймають свої проблеми, а просто тікають в іншу реальність, що ніяк не пов'язана з їхнім життям. За допомогою тантричних візуалізацій ми творчо й конструктивно підходимо до розвʼязання проблем нашого звичайного життя, тоді як люди, що марять ілюзіями, взагалі не намагаються впоратися зі своїм життям.

Тепер можна подумати, чи не є однаково ілюзорним уявляти себе Міккі Маусом або буддою в образі Авалокітешвари? Знову ж таки, ні – є велика різниця.

У тантричній практиці ми уявляємо щось, що ще не відбулося – іншими словами, щось, що ми ще не пережили як таке, що фактично відбулося, – але що зможемо пережити на основі того, що називається "факторами природи будди". Ці фактори є частиною ментального континууму, і вони присутні в кожного з нас. Ментальний континуум означає субʼєктивну безперервну послідовність моментів переживання явищ.

Наприклад, у кожної дитини є фактори природи будди у вигляді фізичного тіла, здатності спілкуватися, пізнавати світ, робити щось, насолоджуватися різними речами, а також у вигляді хороших якостей, як-от любов та інтелект, хоча ці якості ще не повністю розвинені. У дитинстві ми можемо уявити себе дорослими: уявити, що ми виглядаємо, розмовляємо, думаємо, розуміємо, діємо й насолоджуємося речами, як дорослі, а також маємо зрілі позитивні якості дорослих. Хоча насправді ми ще не є дорослими, проте наше уявляння себе такими може дійсно відбуватися вже зараз. Основою цього є те, що наше дитяче тіло тощо, яке існує зараз, може еволюціонувати в тіло дорослого. В тантрі ми робимо щось подібне.

Коли ми уявляємо, що виглядаємо, говоримо тощо, як одна з буддових постатей, ми розуміємо, що насправді наше існування буддою в цій формі зараз ще не відбувається. Це ще-не-звершене існування. Ми є лише обмеженою істотою, яка уявляє, що зараз проявляється в цій формі. Але ми цілком впевнені, що, розвинувши достатньо міцні мережі позитивної сили та глибокої усвідомленості (накопичення заслуг та мудрості), присвячені досягненню просвітлення, наше існування буддою у цій формі зрештою стане тим, що вже відбувається. Ми маємо всю необхідну робочу основу; її просто потрібно очистити та удосконалити.

Люди, які марять ілюзіями, звичайно, не думають, що вони мають усі необхідні фактори, які дозволять їм стати Міккі Маусом у майбутньому, і що зараз вони просто вдають з себе Міккі Мауса. Вони думають, що дійсно є Міккі Маусом.

Можна заперечити: "А хіба це не ілюзія – уявляти, що ми маємо багато облич, рук і ніг? Авалокітешвара має чотири руки, а Калачакра – двадцять чотири. Хіба це не таке ж божевілля, як думати, що ми Міккі Маус?"

Ні, це не божевілля. Усі ці руки, ноги й обличчя символізують різні аспекти духовного шляху: усе, що нам потрібно зрозуміти й досягти, щоб стати буддою. Наприклад, чотири руки Авалокітешвари символізують чотири безмежні якості: любов, співчуття, радість та неупередженість. Тож, уявляючи себе з чотирма руками, ми використовуємо майстерний засіб, щоб утримувати пам'ятання на чотирьох безмежних станах, які вони символізують, – причому на всіх чотирьох одночасно, як на єдиному цілому. Саме тому будди й проявляються у таких багаторуких формах, адже цє є майстерним засобом, який допомагає людям досягти просвітлення. Отже, як практики тантри, ми також можемо уявляти себе в цих постатях в якості інструмента, що допомагає як нам самим, так і всім іншим на шляху до просвітлення. Ми точно не практикуємо тантру, щоб виступати в цирковому фрік-шоу!

Щоб уявляти себе в одній із буддових постатей, нам треба подолати сприйняття себе в звичайній формі, а також чіпляння за наш звичайний спосіб існування. Іншими словами, щоб серйозно практикувати тантру, нам потрібно відмовитися від нашого оманливого, звичайного образу себе як незмінно й незалежно існуючої особистості. Ніхто не існує таким чином, бо це неможливо.

Наш звичайний прояв і образ себе не обмежуються тим, як ми виглядаємо. "Прояв" тут означає те, що з'являється, що виникає. Те, як ми виглядаємо, що говоримо, думаємо, відчуваємо й розуміємо, і які якості ми маємо, такі як егоїзм або співчуття, – усе це виникає і проявляється. Звичайні форми всього цього складають наш звичайний прояв, а ті його аспекти, які ми виокремлюємо як "справжнє я", складають наш звичайний образ себе. Саме це ми очищаємо й трансформуємо за допомогою тантри.

Не має значення, чи є наш звичайний образ себе негативним або позитивним. Ми можемо вважати себе потворною, товстою, жахливою людиною, яку ніхто не любить, або вічно молодою красунею чи красенем і даром Божим цьому світу. У будь-якому випадку ми відчуваємо, що ми дійсно такі й завжди будемо такими, незважаючи ні на що. Якщо казати буддійською термінологією, ми чіпляємося за образ себе як за нашу "справжню ідентичність"; ми чіпляємося за нього, ніби ми насправді ним є. Нам потрібно подолати це звичайне чіпляння.

Коли ми замінюємо цей звичайний прояв і образ себе в тантрі на "чистий" прояв однієї з постатей будди, ми також замінюємо наше звичайне чіпляння за звичайний образ себе як за нашу справжню ідентичність. Ми замінюємо плутанину, повʼязану з цим чіплянням, на чітке розуміння порожнечі нас самих і всіх проявів, образів себе та ідентичностей. Порожнеча, яку часто перекладають як "пустотність", означає повну відсутність такої особистості й будь-яких проявів, що існують і встановлюються в якийсь неможливий спосіб. І пам'ятайте, що "прояв" тут означає видимість нашої особистості як жахливої потворної, товстої людини, або як прекрасного Божого подарунку цьому світу, або як Авалокітешвари чи Тари.

Ми усвідомлюємо, що будь-який суцільний і незмінний образ себе (хоч звичайний, хоч чистий), є оманливим. Це тому, що не існує такої речі, як монолітна, незмінна справжня ідентичність. Тобто не існує такої самодостатньої особи, якою ми "насправді" є завдяки наявності чогось незмінного, що можна виявити всередині нас і що не залежно б від чогось іншого. Особа, якою ми є, наш прояв тощо виникають залежно від величезної кількості причин, умов, складових і ментальних позначень. І оскільки ці причини й умови постійно змінюються, наш фізичний прояв, наші дії, мовлення тощо, також постійно змінюються. Всередині нас не існує справжнього "я", що завжди залишається монолітним і незмінним, незалежно від того, що ми робимо або як виглядаємо ззовні. Також, звичайно, не існує суцільного, виявного "я", що існує без будь-яких проявів. Насправді суцільного незмінного "я" взагалі не існує, хай в якому прояві ми б собі його уявляли.

Як практики тантри, ми розрізняємо те, що називається хибним "я" і умовним "я". Якщо коротко, ми дійсно існуємо (як умовне "я"), але не існуємо як хибне "я", яке є чистою ілюзією й не відповідає нічому реальному.

Умовне "я" – це щось, що постійно змінюється і приписується індивідуальному, безперервному континууму виникнення проявів: тобто проявів об'єктів, почуттів, емоцій, думок, а також проявів діяльності, мовлення й мислення. Воно приписується як виникненню і суб'єктивному переживанню цих проявів, так і самим проявам. Усе це нерозривно пов'язане. Для простоти розгляньмо умовне "я" як щось, що приписується індивідуальному континууму проявів тіла, мовлення і ума.

Що означає "щось, що приписується"? Розгляньмо приклад руху. Рух є чимось, що приписується об'єкту, що має індивідуальний континуум послідовних положень. Ми всі можемо бачити рух рухомого об'єкта, але цей рух не можна виявити як якусь суцільну монолітну "річ" всередині цього об'єкта в будь-якому з положень. Однак це не означає, що такого явища як рух не існує. На умовному рівні рух існує, просто ми не можемо вказати на його наявність в будь-якому об'єкті в окремий момент часу. Зрештою, в один момент часу відбувається тільки щось одне.

Подібно до цього, "я" є явищем, що приписується на основі індивідуального континууму постійно мінливих проявів тіла, мовлення і ума протягом усього життя, а також протягом усіх минулих і майбутніх життів. Хоча воно й приписується такому континууму, його неможливо виявити як якусь суцільну "річ" (хибне "я") всередині будь-якого моменту проявів тіла, мовлення і ума. Як і рух, на умовному рівні таке явище, як "я", дійсно існує; ми просто не можемо безпосередньо вказати на нього. "Я" не існує в жодній клітині або дії тіла, в жодному звуці мовлення, в жодній думці, емоції, розумінні тощо. І все ж, якщо поставити питання: "Хто проявляється?" – ми повинні відповісти: "Це я!" Це не хтось інший і не ніхто. Це умовне "я".

Тепер глибше питання: що встановлює, що існує така умовна річ, як рух або "я"? Іншими словами, чим пояснюється той факт, що кожен може бачити і рух, і мене? Нічого такого не можна виявити всередині окремого моменту об'єкта, розташованого послідовно в різних місцях, або в окремому моменті індивідуального континууму проявів тіла, мовлення та ума.

Усе, що можна сказати, це те, що існує поняття "руху", що називається словом "рух", яким позначається об'єкт, що послідовно перебуває в різних місцях. Отже, на умовному рівні рух – це лише те, що позначається поняттям і словом "рух" на основі об'єкта, що послідовно перебуває в різних місцях. Однак, знову ж таки, ми все ще ніде не можемо виявити цей умовно існуючий "рух". Але це не спростовує його умовного існування або достовірного сприйняття нами.

Подібно до цього, усе, що можна сказати, це те, що існує поняття "я", що називається словом "я", яким позначається індивідуальний, безпочатковий і нескінченний континуум проявів тіла, мовлення й ума та суб'єктивного їх переживання. Умовне "я" – це те, що позначається поняттям і словом "я" на основі цього індивідуального континууму. І знову ж таки, ми все одно ніде не можемо виявити це умовно існуюче "я". Проте це також не спростовує його умовного існування або достовірного сприйняття нами.

Коротко кажучи, незалежно від того, проводимо ми аналіз на умовному чи на найглибшому рівні, ми ніколи не зможемо виявити це умовне "я" і безпосередньо вказати на нього. Проте, коли ми не нічого аналізуємо, то так: "Ось я. Я сиджу тут. Я розмовляю з тобою". Жодна з двох крайностей не відповідає дійсності: не так, що ніхто не розмовляє з вами, і не так, що з вами розмовляє суцільно існуюче хибне "я", яке сидить десь в моїй голові.

Як тантрики, ми розуміємо все це і практикуємо з урахуванням цього. Коли ми замінюємо наш звичайний прояв на прояв будди у певній буддовій постаті, ми деконструюємо й відкидаємо будь-яке чіпляння за наш звичайний прояв або за наш чистий прояв як за суцільно існуюче хибне "я". Ми розуміємо, що умовне "я" – це щось, що виникає лише залежно від різних факторів і приписується однаково обом типам проявів тіла, мовлення та ума, які позначаються поняттям "я" і називаються словом "я".

Люди, які марять ілюзіями, уявляючи себе Міккі Маусом, нічого з цього не розуміють. Вони заперечують умовне існування себе у своєму звичайному прояві та ототожнюють своє хибне "я" з Міккі Маусом.

Далі виникає питання: чи можна достовірно приписати наше умовне "я" однаково як нашому звичайному, так і чистому прояву, і достовірно позначити їх обох поняттям "я" і назвати словом "я"? Для простоти назвемо всі три випадки – позначення, найменування і приписування – словом "приписування". Проста відповідь на це питання – так, обидва приписування є достовірними.

Умовне "я" – це щось, що приписується індивідуальному континууму проявів тіла, мовлення і ума, а також суб'єктивному їх переживанню, що послідовно виникають відповідно до причинно-наслідкового процесу. Наше умовне "я" достовірно приписується проявам тіла, мовлення та ума, які виникають і суб'єктивно переживаються у цьому континуумі прямо зараз, а також достовірно приписується проявам, що виникали і переживалися в дитинстві. Тоді це також було "я". Так само, "я" достовірно приписується проявам тіла, мовлення та ума, які виникнуть і будуть суб'єктивно переживатися в старості (якщо ми проживемо достатньо довго).

Звичайно, ми постійно змінюємося – ми не такі, як були в дитинстві, – але існує безперервність умовного "я". Різні потенціали та схильності, сформовані завдяки звичкам у нашому ментальному континуумі, у поєднанні з постійно мінливими обставинами та умовами, призводять до виникнення всіх цих проявів. Але чи може все це дійсно привести до виникнення прояву нашого умовного "я" як будди в одній із буддових постатей, а не лише в уяві? Ось у чому питання.

Щоб відповісти на нього, нам потрібно більш детально розглянути фактори природи будди, які є невіддільною частиною нашого континууму. Деякі з них постійно змінюються. А порожнеча континууму – тобто той факт, що він насправді не існує як щось суцільне, незалежне від усього іншого, – уможливлює ці зміни. До факторів, що постійно змінюються, належать: проявлення й діяльність за допомогою тіла, спілкування за допомогою мови, а також мислення, відчуття й розуміння за допомогою ума. Ці внутрішні зміни відбуваються у відповідь на зовнішні обставини під впливом наших мереж позитивного потенціалу й глибокого усвідомлення – того, що називається "накопиченням заслуг і мудрості". Якщо проаналізуємо більш детально, як функціонують ці мережі, ми зможемо краще зрозуміти, як відбуваються зміни в нашому континуумі.

Кожен раз, коли ми щось робимо, говоримо або думаємо, це створює певний потенціал в нашому ментальному континуумі. Накопичені потенціали об'єднуються в мережу і призводять до певних результатів. Відповідно до обставин, ця мережа потенціалів породжує прояви нашого тіла, мовлення та ума, а також призводить до повторення наших попередніх шаблонів фізичної, вербальної та ментальної поведінки. Ба більше, ці потенціали можуть бути як позитивними, тобто такими, що виникають на основі конструктивної поведінки, такої як допомога іншим з любов'ю та співчуттям, так і негативними, які виникають на основі деструктивної поведінки, такої як гнівне гримання на когось.

Коли потенціал не присвячується жодній меті або присвячується якійсь буденній меті, як-от стати багатим або популярним, він породжує звичайні прояви тіла, мовлення та ума. Це відбувається незалежно від того, чи є цей потенціал позитивним чи негативним. Однак, коли позитивний потенціал присвячується досягненню просвітлення, він зрештою породжує тіло, мовлення та ум будди. Якщо ми накопичуємо позитивний потенціал, уявляючи себе в буддовій постаті, цей потенціал зрештою породжує тіло, мовлення та ум будди у цій формі.

Іншим важливим фактором є наше розуміння порожнечі. Діючи, спілкуючись і думаючи з правильним розумінням порожнечі, ми розвиваємо мережу глибокого усвідомлення. З іншого боку, роблячи все це з невіданням та чіплянням за істинно встановлене існування, ми посилюємо схильність до повторення цього чіпляння та зміцнюємо звичку чіплятися, що заважає нашому просвітленню.

Отже, у практиці тантри ми уявляємо себе в буддовій постаті, яка діє, говорить і думає позитивним чином; і ми продовжуємо уявляти себе в цій постаті, у той час як допомагаємо іншим. Ми робимо це з правильним розумінням порожнечі й присвячуємо позитивну силу нашому просвітленню. Це формує мережі позитивної сили й глибокого усвідомлення, що сприяють просвітленню. Як батареї, що повністю заряджені потенціалом, ці мережі змушують наші фактори буддової природи тіла, мовлення й ума породжувати їхні прояви як справжнього будди в цій постаті й змушують нас діяти як будда.

Наше проявлення в постаті будди – це те, що неодмінно може статися, коли всі причини для цього будуть виконані, так само як наше проявлення у вигляді старої людини неодмінно може статися, якщо ми проживемо достатньо довго. В обох випадках, і стара людина, і будда, – це наше умовне "я". Тому ми можемо достовірно приписувати умовне "я" нашому ще-не-звершеному проявленню у буддовій постаті.

Коротко кажучи, наявність факторів, відомих як "природа будди", робить абсолютно можливим те, що в майбутньому ми зможемо стати буддою й переживати цей стан. У тантрі ми уявляємо, що ми вже є буддою, і тому приписуємо "я" чомусь в нашому умі, що символізує ще-не-звершений стан будди, яким ми станемо. Ми усвідомлюємо, що ще не досягли цього, але що продовжуючи практикувати ми створимо причини для того, щоб стати вже-існуючим буддою, який проявляється у певній буддовій постаті.

Люди, що марять ілюзіями, взагалі не зважають на все це. Вони дійсно думають, що вони є Міккі Маусом, Наполеоном або Клеопатрою, або вони можуть навіть думати, що вони є Авалокітешварою або Буддою, або Ісусом Христом, якщо на те пішло. Ми можемо зовсім заплутатись в ілюзіях, вважаючи, що ми є суцільно існуючим божеством або буддою, але це абсолютне божевілля. Це може навіть доходити до абсурду, коли люди думають, що можуть проходити крізь стіни й таке інше, але зрештою вони просто вдаряються головою об стіну. Тому для практики тантри дуже важливо розуміти, що в дійсності відбувається, бо інакше ми можемо збожеволіти.

Замінюючи негативний образ себе на позитивний, ми робимо це на основі розуміння реальності образів себе. Замість негативного образу себе – тобто того, ким я є або якими є мої риси (нерозумність абощо) – ми підставляємо позитивний. Ми здатні все зрозуміти, маємо ясний ум і сповнені співчуття. Ми використовуємо тантру як метод, щоб насправді розвинути ці якості, добре усвідомлюючи, що наразі вони ще відсутні, але якщо ми створимо відповідні причини, то дійсно зможемо мати всі ці якості повною мірою. Люди, які марять ілюзіями, не усвідомлюють нічого такого.

Коли ми говоримо про гідність або гордість божества, це не означає гордівливість або зарозумілість в негативному сенсі. Це просто означає, що ми так себе відчуваємо. Щоб було зрозуміліше, уявімо, що ми є Авалокітешварою, і ми відчуваємо: "Це те, ким я є", – навіть якщо ми знаємо, що ще не досягли цього. Ми використовуємо це як метод, уявляючи, що ми вже досягли цього стану й маємо гордість або гідність цього стану. Ми позначаємо те, що візуалізували, як "я" – і не тільки естетично: це має включати всі якості Авалокітешвари, як-от безмежне співчуття рівною мірою до всіх істот тощо.

Це справді чудовий метод, тому що, маючи гідність – я вважаю за краще перекладати це саме як "гідність", а не як "гордість", – ми утримуємося від ідіотських вчинків або жорстокої поведінки. Хіба може Авалокітешвара не хотіти допомогти якійсь людині? Хіба може Авалокітешвара бути занадто втомленим або занадто заклопотаним? Хіба може Авалокітешвара бути байдужим? Якщо ми маємо звичайне, оманливе уявлення про себе, то так, ми багато на що не здатні. Можливо, ми не будемо навіть намагатися нічого зробити. Але якщо ми є Авалокітешварою, то навіть якщо не маємо змоги допомогти іншим, ми все одно прагнемо бажання допомогти. Ми все одно матимемо співчуття, тобто бажання, щоб усі були вільні від страждань та їх причин. Ця гідність Авалокітешвари допомагає нам уникати черствості й закритості. Це дійсно чудовий, прекрасний метод. Люди, що марять ілюзіями, не займаються нічим таким.

Хоча нашому непросвітленому уму здається, що явища мають істинно встановлене існування, проте така видимість подібна до ілюзії. Слово "подібна" тут дуже важливе, оскільки воно означає, що явища насправді не існують так, як вони проявляються, так само як ілюзія здається реальною, але насправді не відповідає нічому реальному. Навіть наш прояв у буддовій постаті, поки ми ще не досягли просвітлення, подібний до ілюзії. Ми розуміємо це, тоді як люди, що марять ілюзіями, насправді вірять у свої ілюзії. Вони не усвідомлюють, що всі явища подібні до ілюзії, тому тут є велика різниця.

Також велика різниця полягає в мотивації. У практиці тантри нашою мотивацією є бодгічітта, з якою ми прагнемо до власного ще-не-звершеного майбутнього просвітлення і робимо це, щоб принести найбільшу користь усім істотам. Буддова постать, якою ми себе уявляємо себе, відображає цю мету, і ми уявляємо, що всі наші дії приносять користь іншим. Наша мотивація бодгічітти ґрунтується на всеохопній любові та співчутті.

Тому, уявляючи себе в буддовій постаті весь час (або якомога частіше), ми допомагаємо собі з бодгічіттою зосередитися на нашій меті, а саме на просвітленні. Мета уявляння себе в такій постаті полягає в досягненні здатності якнайкраще приносити користь іншим – тобто в намірі бодгічітти. Це також допомагає нам подолати зацикленість на собі та егоїзм. З іншого боку, люди, що марять ілюзіями, ще більше зациклені на собі. Вони застрягають у своєму маленькому світі й не мають мотивації досягти просвітлення або допомагати іншим.

Щоб займатися тантрою, ми зазвичай вправляємося у попередніх практиках. Ми робимо це, щоб очиститись від перешкод і минулих негативних кармічних потенціалів та розвинути позитивну силу, яка забезпечить нам успішний шлях. Існує багато практик очищення, таких як поклони та медитація Ваджрасаттви, у яких визнаємо свої помилки та з каяттям приймаємо тверде рішення не повторювати їх, підтверджуємо наш надійний і значущий напрямок у житті та застосовуємо протиотрути, щоб подолати негативну силу. Також ми робимо практики для накопичення позитивної сили, такі як офіра мандали та ґуру-йоґа. Завдяки всьому цьому ми набуваємо готовності до тантричних візуалізацій.

Люди, які марять ілюзіями, не готуються до того, щоб уявляти себе Міккі Маусом.

Ще один момент полягає в тому, що перед тим, як практикувати йоґу божества, нам треба отримати посвячення, що іноді також називають "ініціацією". Під час посвяти ми уявляємо певні процеси, як їх описує й виконує наш духовний вчитель. Це активує наші фактори природи будди, щоб викликати прояв буддової постаті.

Проведення посвяти утверджує наш зв’язок із тисячолітнім досвідом практики інших людей, які займалися тим самим. Це дає нам впевненість в тому, що те, що ми робимо, є ефективним методом, який перевірений часом: ми не просто вигадуємо все це, і тому не відчуваємо себе божевільними. Ми отримуємо дозвіл на виконання цих практик, і початок їх виконання стає особливою духовною подією.

Люди, які марять ілюзіями, не займаються нічим подібним. Натомість вони зазвичай почуваються дуже самотніми.

Після проходження посвяти практика йоґи божества відбувається під керівництвом і наглядом духовного вчителя (ґуру), який розвіює будь-які наші сумніви. Це подібно до того, як дотримуватися настанов лікаря. Вчитель може відповісти на всі наші запитання, а також виступає живим прикладом того, до чого прагнемо, і таким чином надихає нас слідувати його або її шляхом.

Що стосується людей, які марять ілюзіями, то навіть якщо вони вирушать у Діснейленд і попросять когось, одягненого як Міккі Маус, дозволити їм бути Міккі Маусом і навчити їх поводитися як Міккі Маус, це буде просто божевіллям. Це не те саме, що стосунки з духовним вчителем!

Під час посвяти ми приймаємо різні обітниці. Деякі з них стосуються нашої етичної поведінки, а інші (обітниці бодгісаттви) – утримання від дій, слів чи думок, які можуть зашкодити нашій здатності допомагати іншим. У деяких випадках ми також приймаємо тантричні обітниці, щоб утриматися від дій, які можуть зашкодити успіху нашої тантричної практики. Крім того, ми беремо на себе зобов'язання щодня виконувати різні медитаційні практики до кінця свого життя.

Правильне дотримання цих обітниць і зобов'язань вимагає суворої дисципліни. Для цього ми маємо ставитися до них дуже серйозно і свідомо докладати великих зусиль. Люди, які марять ілюзіями, абсолютно не усвідомлюють, що вони насправді роблять, і, звичайно, вони не приймають жодних обітниць щодо своєї поведінки або зобов'язань щоденно виконувати практику Міккі Мауса.

Практикам тантри суворо наказують зберігати свою практику в таємниці, оскільки це приватна річ. Вони не повинні робити з цього велику справу і, звичайно, не повинні розголошувати про це в соціальних мережах. Люди, яка марять ілюзіями, часто хизуються або стають зарозумілими через те, що вони роблять, і публічно демонструють свої фантазії. Я пам'ятаю одну жінку в Дгарамсалі (Індія), яка була геть навіжена й вважала себе Тарою. Вона зняла з себе весь одяг і бігала по ринку, проголошуючи себе Тарою. Це не те, чим нам слід займатися в правильній тантричній практиці.

Отже, ми займаємося йоґою божества в дуже широкому контексті, а саме:

• бажаємо позбутися своїх проблем;

• скеровуємо наше життя в надійному напрямку, щоб подолати ці проблеми;

• дотримуємося принципів причинно-наслідкового зв'язку в поведінці, щоб зрозуміти та подолати проблеми та їх причини;

• відмовляємося від нашого звичайного оманливого образу себе й використовуємо чистий образ, щоб мати змогу допомагати іншим і зосередитися на просвітленні;

• розуміємо, що цей чистий образ не реальний, а подібний до ілюзії, проте він є достовірним, оскільки ми можемо досягти цього стану в майбутньому;

• отримуємо дозвіл та проходимо посвяту для виконання тантричної практики, перед цим вправляючись у попередніх практиках в якості підготовки;

• отримуємо настанови від кваліфікованого духовного вчителя, який має успішний досвід у практиці;

• набуваємо впевненості через встановлення зв’язку з довгою лінією передання: з тими, хто успішно практикував й досяг просвітлення завдяки цьому;

• дотримуємося дисципліни, щоб зберігати зобов’язання й обітниці, які беремо на себе щодо нашої етичної поведінки та взаємодії з іншими;

• зберігаємо нашу практику в таємниці, ставимося до цього зі скромністю.

Людям, які марять ілюзіями, бракує всього вищезазначеного.

Такими загалом є відмінності між уявлянням себе у буддовій постаті в контексті правильної тантричної практики та мареннями людей, які уявляють себе Міккі Маусом.

Якщо пізніше, практикуючи тантру, ми почнемо питати себе: "Що я, в біса, роблю? Це ж божевілля!" – нам слід пройтись всім цим контрольним списком, щоб переконатися, чи всі фактори присутні, або ж деякі з них відсутні чи послаблені.

Йоґа божества – це метод досягнення просвітлення, тому, звичайно, ми повинні розуміти, що досягти просвітлення дійсно можливо. Усі вищезазначені пункти є дуже важливими, бо якщо ми не знаємо, що в дійсності робимо, то замість стати божевільною людиною, яка уявляє себе Міккі Маусом, ми можемо стати божевільною людиною, яка уявляє себе Авалокітешварою або Тарою. Тоді йоґа божества стане шляхом до божевілля, а не до просвітлення.

У всіх текстах зазначено, що практика тантри є небезпечною, і на це є причина! Головне, що її потрібно практикувати в контексті всіх тих пунктів, які ми сьогодні обговорили. Інакше легко збитися зі шляху. Ось чому так важливо мати кваліфікованого духовного вчителя, який буде нашим наставником, надихатиме нас і допоможе залишатися на правильному шляху.

Чи є ці буддові постаті реальними істотами, чи це тільки витвори ума, наприклад, Авалокітешвара як прояв співчуття?

Це дуже складне питання. Згідно з традицією, деякі буддові постаті, такі як Авалокітешвара й Тара, є реальними істотами зі своїм власним ментальним континуумом. Наприклад, Тара була бодгісаттвою, яка взяла обітницю завжди проявлятися в жіночій формі, аж доки не стане буддою, щоб надихати й заохочувати жінок досягати просвітлення. Будда, звичайно, може проявлятися в будь-якій формі, яка принесе користь іншим, зокрема у формі Тари. Однак це не означає, що ментальний континуум цього будди стає ментальним континуумом іншої істоти, Тари. Ментальні континууми завжди залишаються індивідуальними й ніколи не поєднуються в один.

Є й інші постаті, які не обов'язково мають власний індивідуальний ментальний континуум, але в образі яких може проявлятися будда, наприклад, Калачакра. Будда проявився в цій формі, щоб навчати Калачакра-тантри, й немає жодних свідчень про те, що Калачакра коли-небудь був індивідуальною живою істотою. Це якщо дивитися з боку будди.

З нашого боку, як практиків, в ануттарайоґа-тантрі, найвищому класі тантри, йдеться про найтонший рівень ума та енергії, який мають всі істоти, включно з тими, хто досяг просвітлення. Ця найтонша енергія може проявлятися в будь-якій формі. Коли будди проявляються в усіх цих буддових постатях, це відбувається завдяки їхній найтоншій енергії. На нашому рівні практики ми не можемо проявляти нашу найтоншу енергію в будь-якій формі, і навіть на дуже високому рівні, коли нам це вдається, ми не можемо підтримувати цей стан постійно. На нашому рівні, коли ми уявляємо себе в цих формах, вони лише символізують те, чого ми ще не досягли.

Тож цікаве питання: чи це лише уява? Що означає, що це лише уява? Якщо ви знайомі з тантрою, то в садгані (садгана – це медитаційна практика актуалізації себе як буддової постаті) ми візуалізуємо себе в образі так званої "істоти тісного зв'язку", що іноді перекладається як "істота зобовʼязання", з мандалою тісного зв'язку навколо нас. Потім ми викликаємо те, що я називаю "істотою глибокого усвідомлення", яку також називають "істотою мудрості", щоб злитися з нею.

Я завжди думав, як, мабуть, багато хто теж думає, що істота тісного зв'язку – та, з якою ви створюєте тісний зв'язок, щоб досягти просвітлення, – є суто уявною, тоді як істоти глибокого усвідомлення є справжніми й походять з чистих земель. Але мій вчитель Серконґ Рінпоче сказав, що на певному етапі шляху – я думаю, на другому етапі, на шляху застосування – ми можемо насправді отримувати вчення від картини, статуї, а також від істоти тісного зв'язку й істоти глибокого усвідомлення. Тож це не просто наша уява; коли ми досягаємо певного рівня, ця істота може функціонувати як справжній будда.

Тож, чи є ці буддові постаті справжніми чи уявними? Що ми маємо на увазі під "справжнім"? Тут виникають складнощі! Це як статуї або тханки (сувої-картини), для яких у тибетській мові є поняття "рабне", що іноді перекладають як "освячення". У цьому ритуалі викликається аспект глибокого усвідомлення, який зливається зі статуями або картинами, і тому поклоніння та офірування їм прирівнюється поклонінню та офіруванню справжньому будді. У "Сходженні на шлях бодгісаттви" індійський майстер Шантідева зазначив, що ми накопичуємо стільки ж позитивного потенціалу, роблячи офіри ступі (монументу з реліквіями) будди, скільки й справжньому будді. Чи є це ідолопоклонством? Загалом – ні. Варто розуміти, що на просунутому рівні можна отримувати вчення від будь-чого – навіть від вітру.

Отже, з одного боку, буддові постаті символізують те, що ще не сталося, але може статися. З іншого боку, вони представляють собою інші рівні, на яких може проявитися наша найтонша енергія. З одного боку, ми уявляємо їх. Але на іншому рівні ми можемо навіть отримувати від них вчення, як від будди. Деякі з них представляють реальних живих істот із їхнім власним ментальним континуумом, а деякі – ні.

Чи можна візуалізувати себе у вигляді буддової постаті, яка нам більш знайома, наприклад, Ісуса чи Діви Марії, а не у вигляді традиційних індійських буддових постатей, з якими важко встановити звʼязок?

Загалом, це не дуже хороша ідея, тому що це прояв неповаги до інших релігій, у цьому випадку – до християнства, навіть якщо ми тримаємо практику в таємниці й нікому не розповідаємо. Ми ніби перетворюємо Ісуса й Діву Марію на буддистів. Це не означає, що ми не можемо візуалізувати їх перед собою й надихатися їхніми добрими якостями, або навіть уявляти, як хвилі натхнення приходять від них до нас у вигляді різнокольорового світла. Але було б недоречно й непоштиво уявляти себе Ісусом чи Дівою Марією.

Ви казали, що є буддові постаті, які мають власний індивідуальний ментальний континуум, як-от Тара та інші, а також ті, які його не мають, як-от Калачакра. Подібно до цього, Міккі Маус не має власного ментального континууму і ніколи не був живою істотою. То яка різниця між буддою, який проявляється як Калачакра, і буддою, який проявляється як Міккі Маус?

Знову ж таки, це складна тема. Будда проявився як Калачакра в якості майстерного методу, щоб допомогти іншим досягти просвітлення. Різноманітні руки й обличчя Калачакри символізують різні аспекти просвітлення: речі, які ми очищаємо; шлях, завдяки якому відбувається очищення; та результат, якого досягаємо.

Інший аспект полягає в тому, що в різні періоди історії, коли різні буддові постаті ставали надто популярними, вони ніби вичерпували себе, і їхня практика ставала менш ефективною. У такі часи різним високореалізованим майстрам у чистих баченнях зʼявлялись будди в різних формах, а саме в образі класичних буддових постатей. Тоді на основі цих новоявлених образів розвивалися нові тантричні практики.

Міккі Маус – це дещо складний приклад, тож візьмімо, скажімо, Білосніжку. Якщо хтось стверджував би, що мав бачення будди в образі Білосніжки з сімома гномами, і став навчати тантрі Білосніжки, люди подумали б, що він божевільний.

Перевіркою достовірності вчення, отриманого з чистого бачення, є те, що кваліфіковані йоґіни застосовують його на практиці й мають досягти заявлених у ньому результатів. Іншими словами, вони мають досягти просвітлення. Наприклад, будда проявився як Тара щонайменше в двадцять одній різній формі. Ці постаті відомі як "Двадцять одна Тара". Можливо, хтось міг мати чисте бачення будди, що проявляється як Тара в образі Білосніжки в мандалі з сімома гномами, які символізують сім коштовностей ар’їв, а її білий колір символізує очищення. Це трохи притягнуто за вуха, але можна сказати, що загалом в рамках буддійської традиції таке можливо. Але для такого прояву Тари як Білосніжки мала б бути досить вагома причина!

Ось так ми можемо проаналізувати це просто задля розваги. Але майте на увазі, що люди, які марять ілюзіями, не вважають себе буддами, що проявляються у формі Білосніжки в якості майстерного засобу, щоб допомогти людям досягти просвітлення. Вони вірять, що насправді є Білосніжкою! Це величезна різниця.

Тантру часто порівнюють з бамбуковою жердиною: ти або піднімаєшся на саму вершину, або скочуєшся до самого низу. Практика тантри має ґрунтуватися на міцному фундаменті базових буддійських знань і досвіду; інакше існує ризик, що наша практика тільки збільшить, а не зменшить наші ілюзії.

Практика йоґи божества може здаватися схожою на просте уявляння себе Міккі Маусом, але різниця очевидна. Йоґа божества пропонує нам методи для подолання нашого звичайного, оманливого уявлення про себе й заміни образу себе на щось абсолютно чисте. Ми можемо використовувати це, щоб пройти весь шлях до нашого вже-звершеного майбутнього просвітлення.