Сьомий, останній пункт, складається з 22 пунктів, у яких слід вправлятися для очищення наших ставлень:
1. Виконуй всі йоґи з одним.
Хай би що ми робили, слід робити це для того, щоб допомогти іншим. Прикладом, який часто використовують в Індії, де люди часто страждають від глистів, є така думка: "Коли я їм, нехай це живить всі мікроорганізми в моєму тілі". Навіть якщо ми не можемо підтримувати таку мотивацію протягом усього прийому їжі, ми починаємо з цього. Дуже корисним є вірш-присвята, написаний Наґарджуною: "Я приймаю цю їжу не з прив’язаності та жадібності, а як ліки, щоб допомогти іншим".
2. Знищи все спотворене за допомогою одного.
Це можна пояснити декількома способами, один з яких – позбутися наших турбуючих емоцій за допомогою тонґлену – прийняття турбуючих емоцій та страждань інших. Це не означає, що ми приймаємо гнів інших, а потім самі стаємо ще більш гнівними. Натомість, як і в усіх вченнях тонґлену, ми не тримаємося за те, що забираємо в інших, а використовуємо свою здатність здолати це, щоб насправді все це подолати.
Корисно усвідомити, що коли виникають турбуючі емоції, це добрий знак, адже щоб позбутися всіх наших прихованих турбуючих почуттів, вони спочатку мають проявитись, щоб ми їх помітили. Ми виводимо на поверхню весь наш пригнічений гнів абощо, щоб позбутися його. Це дещо схоже на початкові етапи практики шіне, тому що, коли вперше намагаємося заспокоїтися, ми помічаємо все більше й більше блукання ума. Насправді це не означає, що в нашому умі стало більше думок, просто раніше ми ніколи не звертали на це уваги. Так само, коли ми тренуємо свої ставлення і починаємо спостерігати за своїм умом, ми виявляємо багато гніву та прив'язаності, яких раніше ніколи не помічали. Насправді це дуже хороший знак.
3. На початку і в кінці застосуй два.
Дві дії – це на початку встановити намір допомагати іншим, а в кінці присвятити будь-яку позитивну силу. Це знову можна проілюструвати на прикладі Ґеше Бен Ґунґ’яла і його чорних та білих каменів. Коли прокидаємося або перед виконанням складної роботи нам потрібно встановити сильний намір цінувати інших і не бути егоїстичними. Наприкінці дня ми аналізуємо, чи добре ми впорались, присвячуючи позитивний потенціал наших конструктивних дій і каючись та очищаючи себе від негативних.
4. Хай би як ішли справи, дій терпляче.
Незалежно від того, чи трапляється щастя чи нещастя, чи стикаємося ми з щасливими чи нещасливими обставинами, ми повинні бути терплячими й послідовними у бажанні дарувати щастя іншим і брати на себе їхні проблеми. Коли все йде добре, ми не повинні бути гордими, зарозумілими чи самовдоволеними, а коли все йде погано, важливо не впадати у відчай і не відчувати, що ми ні на що не спроможні. Якщо ми маємо багатство, то повинні використовувати його, щоб реально допомагати іншим, а якщо ми нічого не маємо, то можемо принаймні віддавати щось у своїй уяві. В обох випадках ми можемо практикувати тонґлен.
5. Захищай ці два ціною свого життя.
Це стосується зобов'язань, які ми беремо на себе, зокрема практик тісного зв'язку для тренування нашого ума. Ми повинні захищати їх щосили, навіть ціною свого життя, як сказано в тексті. Ось чому ми повинні перевірити буддійські обітниці, перш ніж брати їх, тому що багато людей кидаються в просунуті практики та посвяти, не маючи чіткого розуміння щодо обітниць і того, чи зможуть вони їх дотримуватися. Вони роблять це тому, що всі інші так роблять, і вони хочуть бути "просунутими" практиками.
Перш ніж просити вчителів про просунуті практики, ми повинні запитати себе про рівень нашої власної моральності. Чи можемо ми насправді підтримувати самодисципліну? Чи здатні ми дотримуватися зобов'язань? Якщо ні, то ми просто не повинні просити про просунуті практики. Деякі люди можуть виконувати пуджу Ченрезіґа раз на тиждень, але вважають це справжньою мукою і роблять це без натхнення, проте, коли приїжджає високий лама, вони прагнуть прийняти будь-яку велику посвяту, незалежно від того, скільки часу займатиме щоденна садгана. Якщо вважаємо, що робити певну практику раз на тиждень обтяжливо, як ми можемо робити це щодня?
6. Тренуйся у трьох складних практиках.
Коли виникають турбуючі емоції, є три складні речі. Перша – це розпізнати емоцію і згадати, яка сила протидії потрібна, щоб позбутися її. Друга – це фактично застосувати силу протидії, а третя – це підтримувати памʼятання сили протидії, щоб турбуюча емоція не продовжувала виникати. Іншими словами, нам потрібно перервати потік турбуючих емоцій, як-от гніву й жадібності, та турбуючих ставлень, як-от егоїзму.
7. Спирайся на три основні причини.
Три основні причини – це ті, що дозволяють нам практикувати тренування ставлень. Перша – це зустріти духовного вчителя, який може дати нам вчення і надихнути нас слідувати їм; друга причина – це фактично практикувати вчення; третя – це мати сприятливі обставини для практики вчень. Ці сприятливі обставини полягають у тому, щоб вдовільнятися скромною їжею, скромним житлом, скромним одягом тощо, і не бути заклопотаними тим, скільки ми можемо отримати для себе. Наприклад, якщо ми заробляємо достатню кількість грошей, ми повинні бути задоволені цим, а не прагнути все більше й більше, щоб зосередити свої зусилля на допомозі іншим.
8. Медитуй на три незмінні.
Перша незмінна річ – це переконаність в хороших якостях нашого вчителя та вдячність за його або її доброту. Якщо нам це вдається, то це переноситься на всіх інших. Ми зможемо розпізнати хороші якості в інших людях також і, відтак, поважати їх. Понад те, ми будемо цінувати доброту інших, навіть якщо вони не роблять нічого безпосередньо, щоб допомогти нам. Вони допомагають нам просто тим, що готові прийняти нашу допомогу.
Однією з найбільших перешкод для розвитку бодгічітти є те, що ми часто зневажаємо інших. Ми бачимо лише їхні погані якості й відчуваємо, що ми кращі за них. Наприклад, якщо великий вчений або професор є дуже освіченим, але також зарозумілим, його знання насправді не приносять користі нікому – навіть йому самому, а іншим і поготів. Усіх відвертає його пиха і ніхто не хоче його слухати. Коли ми з гордістю чи зарозумілістю відкидаємо думки та погляди інших, ми не відкриті для навчання в інших. Ми нав'язуємо свої ідеї, навіть якщо вони неправильні, і відкидаємо поради інших людей. Якщо ми смиренні й слухаємо інших, то можемо вчитися навіть у людей з дуже низьким рівнем освіти, навіть у дітей. Зосередження на добрих якостях і вдячність за доброту відкривають для нас можливість навчатись у всіх. Протилежністю цьому є ігнорування і відкидання слів інших людей просто задля того, щоб захистити й відстояти свою позицію.
Друга незмінна річ – це наша готовність практикувати, тому з самого початку важливо, щоб ми не відчували, ніби хтось навʼязує нам необхідність навчатися. Не варто думати: "Я повинен це робити, щоб бути хорошим. Якщо я цього не зроблю, то я погана людина!" Коли людей змушують щось робити, вони зазвичай бунтують і роблять навпаки. Якщо ми дійсно замислимося над перевагами шанування інших і недоліками егоїзму, то природно матимемо велике завзяття до практики й будемо повністю готові її виконувати.
Третя незмінна річ — це стабільність і стійкість наших зобов'язань та практик, що зміцнюють тісні зв'язки.
9. Заволодій трьома нероздільними якостями.
Це означає на рівні тіла, мови й ума бути сумлінними та відданими практиці піклування про інших та допомоги їм. На рівні тіла це означає зберігати пам’ятання і зібраність, а не сидіти й постійно крутитись на всі боки. На рівні мови не слід безперервно базікати про нісенітниці, слід спрямувати своє мовлення на допомогу іншим. Ум повинен бути наповнений думками про допомогу іншим, а не всілякими божевільними дурницями. Хай би що було залучено, чи то тіло, чи то мова, чи ум, має бути конструктивний зв'язок.
Тибетці кажуть, що коли ми спимо, ми не повинні спати як віл, який просто валиться на землю й засинає. Натомість, перед тим, як лягати спати, ми повинні зробити три поклони, щоб підтвердити наш надійний напрямок у житті та мету бодгічітти. Якщо ми маємо прагнення: "Нехай мій сон збадьорить мене, щоб я міг продовжувати рухатися в цьому напрямку", – то навіть такий процес, як сон, може стати надзвичайним вчинком.
10. Дій бездоганно, без упередженості до об'єктів.
Це означає, що ми повинні тренуватися з усіма, а не тільки з нашими друзями та родичами. Це схоже на пункт шість з попередньої статті. Це стосується не тільки людей, але й тварин. Деякі люди можуть бути дуже добрими до котів і собак, але не поширюють цю турботливу поведінку на комах чи гризунів. Це упередженість: ми добрі лише до тварин, які нам подобаються, а до тих, які нам не подобаються, ставимося зневажливо або вороже.
Це важко, але насправді, коли ми говоримо про приведення всіх істот до просвітлення, важливо усвідомити, що жодна істота не має притаманної, постійної ідентичності конкретного стану перенародження, в якому вона перебуває зараз. Ніхто не є притаманно людиною, тарганом, жінкою чи чоловіком. Усі ми маємо безкінечний ментальний континуум і всі ми переживали незліченні стани перенародження залежно від карми. Звичайно, на відносному рівні ми маємо ставитися до інших згідно з тим, ким вони є зараз – як до людини, собаки, таргана. Але на глибшому рівні ми бачимо, що всі вони однаково мають природу будди. Вони могли бути нашою матір'ю в минулому житті і можуть стати в наступному. Таким чином, ми можемо почати поширювати свою практику на всіх істот.
Це бажання любити інших і приносити їм користь має поєднуватися з розумінням безпочаткового ума і природи будди. Ось чому практика любові до інших і подолання егоїзму починається з розвитку неупередженості, коли ми бачимо всіх як наших матерів. Це повертає нас до основи безпочаткового ума і рівності всіх з цього погляду.
11. Цінуй (застосування) широкого і глибокого тренування щодо всього.
Тренування ума означає, що ми маємо робити це щодо всього – це стосується як неживих предметів, так і істот. Ми не повинні гніватися не тільки на людей, але й на свою машину, коли вона не заводиться, і на автобус, коли він запізнюється. Ми маємо уникати прив'язаності не тільки до людей, але й до морозива та грошей. Ми маємо робити все це з глибини свого серця, а не лише на поверхневому рівні.
12. Завжди медитуй на далеких (як близьких).
Ми маємо застосовувати ці практики до наших батьків і людей, з якими живемо. Люди медитують, щоб зародити почуття любові до всіх істот, але потім не можуть порозумітися навіть зі своїми батьками! Тому цей пункт є важливим, і ми повинні докласти до цього багато зусиль. Ми повинні працювати з тими, з ким ми тісно пов'язані, а також з тими, до кого ми відчуваємо миттєву симпатію або антипатію з першого погляду, тому що між нами існує сильний кармічний зв'язок.
13. Не залеж від інших умов.
Ми повинні працювати над своїм ставленням, хай би що трапилося. Якщо ми будемо чекати, поки з'являться ідеальні умови для практики, то, швидше за все, чекатимемо вічно. Один великий тибетський майстер сказав, що коли все йде добре, люди показують своє духовне обличчя, а коли все йде погано, вони показують своє справжнє обличчя. Коли все йде гладко, все добре і легко, але коли ситуація погіршується, багато людей впадають у відчай і напиваються, замість звернутися до своєї практики. Незалежно від того, як ідуть справи, ми повинні бути стійкими у своїй практиці.
Наґарджуна сказав, що нас не можна просто витягнути з сансари, як рибалки витягують рибу з води. Великі лами й будди не можуть просто витягнути нас із наших складних ситуацій, але вони можуть допомогти й надихнути нас. Вони не можуть клацнути пальцями, щоб раптом наш егоїзм і проблеми зникли. Навпаки, ми повинні стояти на своїх двох ногах і докладати зусиль самі. Якщо ми нічого не робимо і просто чекаємо, що наш ґуру все зробить за нас, то нічого не відбудеться.
14. Практикуй просто зараз.
Один лама сказав, що нам не слід бути "професійними туристами в сансарі", думаючи, що у нас є багато часу, щоб помандрувати й все випробувати. Це не так! Ми повинні намагатися працювати над своїм ставленням зараз, докладати зусиль, розвивати бодгічітту й досягати просвітлення.
Корисно уявити, що ми, по суті, у тимчасовій відпустці з нижчих сфер. Це коротка відпустка від життя таргана чи собаки, тож маємо ефективно використати цей час. Нашим головним інтересом має бути Дгарма і спроби подолати своє егоїстичне ставлення, а не залучення до мирських цілей, які посилюють егоїзм.
Ми також повинні пам'ятати про майбутні життя, про які більшість з нас не думає чи навіть не вірить в них. Якщо ми практикуємо зараз і не досягаємо значного прогресу, ми зневірюємося. Потім ми чуємо про тантру і нам кажуть, що ми можемо досягти просвітлення в цьому житті, що здається дуже привабливим! Однак більшість тантричних практиків не досягнуть просвітлення в цьому житті, оскільки це дуже рідко трапляється. Ми можемо прагнути цього, але не повинні думати, що наша можливість втрачена назавжди, якщо ми цього не досягнемо. Ми мислимо в контексті того, щоб життя за життям мати можливість продовжувати свою практику. Це не просто все або нічого просто зараз. Тут необхідне правильне розуміння того, що в буддизмі мається на увазі під "майбутніми життями", а це аж ніяк не проста тема.
15. Не допускай спотвореного розуміння.
Є шість типів спотвореного розуміння, яких ми повинні уникати:
- Спотворене співчуття – замість того, щоб співчувати добре одягненим людям, які діють руйнівно, ми співчуваємо бідно одягненим практикам, які насправді діють конструктивно. Ми думаємо: "О, бідні медитатори у своїх печерах, їм нічого їсти!" Добре давати їм їжу, якщо вони голодні, але люди, які насправді мають проблеми, – це багаті бізнесмени, які обманюють усіх навколо. Їхні дії приносять їм дедалі більше страждань, тоді як медитатор створює для себе майбутнє щастя і, зрештою, звільнення. Є історія про трьох багатих сестер, які побачили Міларепу й сказали: "О, нам так шкода тебе!" – а він відповів: "Ні, насправді це мені шкода вас; ви – об'єкти співчуття, а не я!"
- Спотворена терплячість – бути терплячим і толерантним до наших турбуючих станів і егоїзму, а не до тих, хто злиться на нас. Є люди, які не мають терпіння, щоб сидіти на вченнях Дгарми або медитувати, але мають велике терпіння, щоб годинами стояти в черзі на морозі за квитками на рок-концерт. Ось це і є спотворена терплячість!
- Спотворений намір – це коли нашим головним наміром є наші мирські надбання, гроші, задоволення тощо, а не бажання досягти внутрішнього щастя.
- Спотворений смак – бажання відвідати далекі екзотичні країни або спробувати екзотичні наркотики та секс, замість бажання спробувати духовний досвід, слухаючи, розмірковуючи та медитуючи над вченнями.
- Спотворений інтерес – замість заохочувати інших цікавитися духовними практиками, спотворений інтерес полягає в тому, що ми заохочуємо їх заробляти більше грошей тощо.
- Спотворена радість – замість того, щоб радіти своїм позитивним діям та позитивним діям інших, ми радіємо, якщо наш ворог або хтось, кого ми не любимо, потрапляє в біду або має труднощі.
16. Не будь непостійним.
Це означає один день практикувати, а наступного дня – ні. Ми повинні бути стабільними в практиці! Крім того, якщо ми не сильні в одній практиці, ми не повинні просто пропускати її й рухатися далі, а бути неухильними, як велика ріка.
17. Тренуйся рішуче.
Якщо ми хочемо працювати над подоланням свого егоїзму, ми повинні робити це прямо. Моя мати завжди казала: "Дій прямо, а не косо-криво". Якщо ми наполовину хочемо практикувати, а наполовину не можемо змусити себе – у нас нічого не вийде. Ми повинні рухатись прямо до суті, а не грати в ігри.
18. Звільняйся через поверхневий аналіз і ретельне вивчення.
Ми повинні ретельно перевіряти себе як загалом, так і більш детально, щоб побачити, чи змінилися наші стани і настрої. Чи ми просто придушуємо егоїзм, чи дійсно викорінили його? Інше значення полягає в тому, щоб досліджувати вчення не поверхнево. Якщо ми досліджуємо ретельно й уважно, то матимемо чітке уявлення про те, що потрібно робити. Тоді ми зможемо робити це без вагань.
19. Не медитуй із почуттям втрати
Часто в наших практиках ми подумки віддаємо все, але якщо в реальному житті людям дійсно щось від нас треба, а ми не можемо це віддати – це називається практикою з почуттям втрати. Коли ми щось комусь віддаємо, це вже належать іншій людині, а не нам. Коли я жив в Індії, у мене був прекрасний квітковий сад, і під час медитації я робив підношення квітів усім. Проте коли місцеві діти зривали їх, щоб забрати додому, я помічав, що дуже нервую. Ось що мається на увазі під "почуттям втрати".
Також не слід нагадувати іншим про те, що ми для них зробили, або про те, скільки ми пожертвували, щоб їм допомогти. Що ще важливіше, ми ніколи не повинні хвалитися своїми практиками, розповідаючи іншим, що ми зробили 100 000 поклонів або що-небудь інше. Ми накопичуємо позитивну силу, роблячи поклони, а не розповідаючи про це іншим. Якщо ми проводимо довгий ретрит і виходимо з нього, щоб зневажливо дивитися на своїх старих друзів як на "бідних, жалюгідних істот сансари", то щось пішло не так! Ми повинні просто щиро практикувати, без жалю до себе і без пихи.
20. Не обмежуй себе через надмірну чутливість.
Ми не повинні злитися через найменші провокації. Ми повинні бути здатні терпіти образи, навіть публічні. Шантідева радить, що навіть якщо хтось кричить на нас, ми повинні лишатися мовчазними, як колода. Зрештою, каже він, в цієї людини закінчаться неприємні слова, або вона втомиться і схаменеться. Це потрібно робити з чистою мотивацією, не думаючи про те, як ми помстимося пізніше.
21. Не дій лише протягом короткого часу.
Це означає не бути мінливими, не змінювати свою думку. Найменша похвала робить нас щасливими, але суровий погляд від будь-кого пригнічує нас. Якщо ми будемо діяти так, інші будуть вважати нас нестабільними й неврівноваженими, і це завадить нашій здатності допомагати їм. Шантідева дає найкращу пораду: будьте легкими у спілкуванні з людьми; не проводьте весь день у плітках і марних балачках, але й не будьте повністю мовчазними. Якщо ми не розмовляємо з людьми, з якими живемо, це може бути більш турбуючим, ніж гучна музика! Добре бути гнучкими, це дозволить нам практикувати протягом усього життя, а не тільки протягом короткого часу.
22. Не очікуй (на жодну) подяку.
Ми вже згадували про це раніше в розмові про те, що не слід очікувати подяки чи визнання за допомогу іншим. Цей пункт містить учення про уникнення восьми мирських дгарм, які складаються з чотирьох пар протилежностей:
- радіти, отримуючи якусь вигоду, і засмучуватись, зазнаючи втрату;
- радіти, коли все йде добре, і засмучуватись, коли все йде погано;
- радіти, отримуючи похвалу, і засмучуватись, отримуючи критику;
- радіти, отримуючи хороші новини, і засмучуватись, отримуючи погані новини.
На цьому завершується сьомий пункт.
Завершальні вірші
(Так) перетвори на шлях до просвітлення цей (час, коли) поширюються п'ять занепадів.
Кажуть, що ми живемо в час п'яти занепадів.
- Занепад тривалості життя – тривалість життя стає все коротшою. Багато людей помирають у молодому віці, і, здається, з'являється все більше хвороб, таких як СНІД, а також смертей, пов'язаних з наркотиками, і нещасних випадків. Діти майже не мають дитинства, і до тринадцяти років деякі з них вже пробували наркотики й секс. Таким чином, життя, здається, стає коротшим.
- Занепад турбуючих емоцій – навіть ті, хто стають монахами та монахинями, все ще мають дуже сильний гнів, бажання, прив'язаність, наївність тощо.
- Занепад світогляду – миряни не поважають монахів та монахинь. Насправді іноді здається, що в наш час ніхто нікого не поважає. Люди, які займають найвищі політичні та духовні посади, замішані в усіляких скандалах.
- Занепад стану істот – ми менш здатні піклуватися про себе, ніж раніше. Ми настільки залежні від електрики, інтернету, машин, комп'ютерів тощо, що навіть найменша несправність ставить нас у скрутне становище. П'ятдесят років тому всі чудово обходилися без комп'ютерів, а зараз ми лякаємося, коли інтернет не працює протягом декількох хвилин. Ми втрачаємо здоров'я, інтелект, фізичну форму тощо.
- Занепад часів – все більше природних катастроф. Ми маємо проблеми зі зміною клімату, урагани, землетруси тощо. Зараз саме той час, коли нам дійсно потрібна така практика, щоб перетворити ці складні ситуації на сприятливі для просвітлення.
Текст продовжується:
Ця сутність нектару вчення суті походить від Серлінґпи.
Сутнісні вчення – це вчення про бодгічітту тощо, подібні до нектару, що дарує безсмертя, оскільки ведуть до стану будди. Вчення походять від Серлінґпи, вчителя Атіші з Суматри.
Автор робить висновок:
Завдяки пробудженню кармічних відбитків від попереднього тренування моє захоплення (цією практикою) зросло. І завдяки цій причині, попри страждання й образи, я просив настанови, щоб приборкати чіпляння за "я". Тепер, навіть якщо помру, я ні про що не шкодую.
Якщо ми дійсно тренували свій ум і ставлення та позбулися егоїзму і зацикленості на собі, то ми помремо щасливими. Ми створили причини, щоб мати змогу продовжувати допомагати іншим у майбутніх життях. У перспективі цього життя ми помремо у спокійному стані ума або принаймні без докорів сумління.
Це вчення про Сім пунктів тренування ставлення, яке я багато разів отримував від різних вчителів: від Його Святості Далай-лами, від його вчителя Серконґа Рінпоче та від Ґеше Нґаванґа Дарґ'є. Сподіваюся, що воно буде корисним для всіх істот.
Питання
Що робити, якщо ми боїмося практикувати деякі з цих вчень?
Як я вже згадував, ці вчення є дуже просунутими й не призначені для початківців. Перш ніж почати, нам потрібно мати здорове его, щоб подолати низьку самооцінку. "Коштовна прикраса звільнення" Ґампопи починається з пояснення природи будди, що означає, що ми повинні переконатися, що маємо всі якості, які дозволяють нам досягти стану будди. Це відправна точка, і вона дійсно допомагає нам подолати низьку самооцінку. Без цього не рекомендовано переходити до більш просунутих практик.
Що таке здорове его? У буддизмі ми намагаємося позбутися роздутого его, а не здорового его. Саме на основі здорового его ми цікавимося своїм життям і практикою, прокидаємося вранці, йдемо на роботу і медитуємо. Без здорового его ми не змогли б функціонувати у світі, тим паче практикувати Дгарму, адже не мали б відчуття, що можемо досягти результатів у чомусь. Роздуте его – це спотворення, коли на наше здорове его ми проєкціюємо відчуття: "Я найважливіший у світі й завжди повинен отримувати те, що хочу". Саме цього нам потрібно позбутися.
Буддизм – це завжди серединний ній шлях. Це найвідоміший "бренд" буддизму .Серединний шлях в контексті его означає мати здорове его, а не ній шлях. Щодо его, це означає здорове его, не роздуте до "я є центром всесвіту" чи здуте до "я сам ні на що не здатний", коли ми відчуваємо зневіру і безнадію. Це така сама небезпечна крайність, як і роздуте его. Ми завжди говоримо про те, що потрібно уникати двох крайнощів: перетворення всього на суцільні незмінні речі та повного заперечення всього аж до нігілізму.
Як дізнатися, чи маємо ми здорове его?
Спочатку нам потрібно трохи дослідити себе, запитавши, чи дійсно ми дбаємо про себе. Не в егоїстичному сенсі, а чи дійсно ми дбаємо про те, що переживаємо і відчуваємо, або ж ми маємо настільки низьку самооцінку, що нам просто байдуже? Якщо нам байдуже, то ми вважаємо, що якщо й поводитися деструктивно, це не має значення. Таке ставлення "нічого не має значення" повністю відрізняється від рівноваги. Ми починаємо мати здорове его, коли беремо на себе відповідальність за своє життя і коли серйозно ставимося до себе, своїх дій і своїх почуттів.
Нам не потрібно повністю подолати низьку самооцінку, щоб практикувати Дгарму, тому що це дуже довгий і складний процес. Принаймні ми можемо визнати, що турбуюче ставлення є джерелом страждання, і розуміти, що ми хочемо подолати це. Потім ми маємо з'ясувати, чи можна це подолати. Нарешті, ми залучаємося до буддійських практик, щоб подолати це.
Один із засновників традиції Сак'я, Сонам Цемо, написав важливий текст під назвою "Входження у ворота Дгарми". Він був сучасником Ґампопи й вчив, що для того, щоб по-справжньому залучитися до Дгарми, нам потрібні три речі:
- По-перше, ми повинні визнати страждання і проблеми в нашому житті.
- Потім нам потрібно розвинути певну рішучість звільнитися від цього.
- Нарешті, нам потрібно мати деякі базові знання про Дгарму.
Маючи це за основу, ми будемо залучені до Дгарми, тому що визнаємо свої проблеми й маємо мотивацію їх подолати. Ми також знатимемо, якими методами цього можна досягти, інакше навіщо нам взагалі цим займатися?
Визнання страждань і бажання звільнитися від них також вимагає здорового его. Якщо ми цього не маємо, нам все буде байдуже, і ми не шукатимемо способів поліпшити своє становище. Якщо ми маємо ці три передумови, це означає, що ми маємо достатньо здорове его, щоб залучитися до вчень.
Звичайно, ми хочемо поліпшити свою ситуацію. У текстах сказано: "Практикуй без надії та сподівань", – але це стосується уникнення крайності практики з роздутим его, для "мене, мене, мене". Це не означає, що ми повинні перейти в іншу крайність, бо тоді ми ніколи нічого не зробимо. Ми маємо відчувати: "Я не буду засмучуватися через те, що в практиці трапляються злети й падіння, втім мені не стане все байдуже, тож я продовжуватиму свою практику, бо я прагну просвітлення". Без здорового его ми не можемо прагнути досягти жодної мети, що вже й казати про звільнення і просвітлення.
Прочитайте і прослухайте оригінальний текст "Сім пунктів тренування ума" Ґеше Чекави.