Сукупність розрізнення

Усвідомлення постійних щомиттєвих змін

Ви говорили про здатність деконструювати кожну мить досвіду. Якщо реальність змінюється з миті в мить, чи ця деконструкція має відбуватися з тією самою швидкістю?

Так.

Як цього досягти?

Ми вчимося це робити з практикою. Як зіграти на музичному інструменті шістдесят четверті ноти? Лише завдяки великій кількості практики ми здатні грати так швидко.

Щодо того, як спостерігати цю зміну й залишатися з нею, тут з’являється ще один важливий момент: кожну мить нашого досвіду п’ять сукупностей супроводжує увага до того, що відбувається зараз. Так, наш досвід змінюється досить швидко; однак те, що увага супроводжує кожну мить, не означає, що в кожну мить у голові маємо своєрідний комп’ютерний роздрук усіх елементів, які зараз відбуваються, і подумки навішуємо на них ярлики та назви. Цього не потрібно.

Візьмімо для прикладу автомобіль. Ми можемо досить добре усвідомлювати всі рухомі частини, з яких складаються двигун і саме авто. Можемо знати, що вони щомиті рухаються й змінюються. Достатньо просто усвідомлювати факт їхньої зміни. Нам не треба знати, в якому саме положенні в кожну мить перебуває кожна деталь. Не обов’язково усвідомлювати всі подробиці; достатньо знати, що перед нами дуже складна машина, яка складається з величезної кількості деталей, і всі вони рухаються та змінюються одночасно. Якщо з машиною щось негаразд, тоді в конкретній ситуації ми хочемо проаналізувати, що саме сталося, і визначити несправну деталь. Єдиний спосіб її визначити – знати, з яких частин складається машина і як вони взаємодіють. Тоді можемо побачити, яка саме працює неправильно.

Так само, якщо, наприклад, щось негаразд із нашим тілом, лікар аналізує всі системи організму, щоб визначити проблему. Лікарі знають, що тіло складається з неймовірної кількості частин, які змінюються, – набагато більшої, ніж автомобіль. Коли виникає проблема чи хвороба, знання всіх систем дає лікарю змогу виявити й проаналізувати, яка саме частина функціонує неналежним чином, і як це впливає на інші частини цілого.

До свого досвіду нам треба підходити так само, як лікар: усвідомлювати, що він складається з безлічі різних факторів, які весь час змінюються й взаємодіють між собою. Якщо виникає якась проблема – наприклад, поганий настрій, емоційне збурення абощо, – тоді ми докладніше аналізуємо, що саме відбувається, щоб побачити, де криється проблема.

Іноді все дуже просто. Наприклад, ми відчуваємо сильний дискомфорт. Якщо проаналізувати й помітити, що відбувається, причиною може виявитися фізичне відчуття надто тісного одягу. Відтак, ми розуміємо, що треба купити одяг більшого розміру. Розв’язання може бути простим, а може виявитися складнішим і глибшим, ніж просто потреба купити штани більшого розміру.

Спектр досвіду

Ви згадували, що будда не є "свідомою істотою" в технічному значенні, бо вийшов поза цей стан. Чи може будда переживати весь спектр зорової, слухової, ольфакторної та іншої інформації, а також увесь спектр між щастям і нещастям?

Так. Однак різні рівні сансаричного щастя й нещастя, які пізнає будда, пов’язані з ментальними континуумами інших людей, інших істот, а не з його власним континуумом. Вони є частиною чужого ментального континууму, а не ментального континууму будди. Сам будда переживає лише несансаричне блаженне щастя – щастя свободи від усіх затьмарень.

Ви говорили про діапазон можливого досвіду в людському світі – між задоволенням і болем, а також між щастям і нещастям. Чи відрізняється цей діапазон у різних людей і чи може він змінюватися?

Цей діапазон трохи відрізняється в кожної людини, але все одно залишається в межах людського спектра задоволення й болю.

Якщо ви знайомі з моїми працями, то знаєте, що я розрізняю Дгарму-Лайт і Справжню Дгарму так само, як кока-кола лайт відрізняється від "справжньої" кока-коли. У версії Дгарми-лайт шість світів представляють як психологічні стани, які можуть переживати люди; це своєрідні метафори. Це нормально, але це не Справжня Дгарма. Безперечно, деякі люди переживають сильніші страждання й нещастя, ніж інші. Однак коли в буддизмі говорять про шість світів існування, мають на увазі різні стани перенароджень поза можливостями досвіду обмеженого людського апарату сприйняття.

У системі Справжньої Дгарми вкрай важливо мислити за межами цього життя й цієї форми життя. Наші ментальні континууми здатні переживати набагато більший біль і нещастя, ніж будь-яка людина могла б витримати, не знепритомнівши. Нам треба розвивати справжнє співчуття до обмежених істот у всіх цих світах. Ми ставимося до цього настільки серйозно, що хочемо знати причини переживання такого ступеня страждання й справді не хочемо накопичувати більше причин для його виникнення. Якщо причини такого страждання в нас уже є, ми хочемо їх позбутись. Ось, що головне. Насправді не має значення, як виглядають істоти безрадісних світів або де вони перебувають.

Те, що ми переживаємо як щастя, може стати нещастям, а те, що переживаємо як нещастя, – щастям. Чи є щастя й нещастя двома сторонами однієї монети?

Річ не в тому, що саме переживання щастя водночас є переживанням нещастя. Воно може змінюватися з миті в мить. Мить щастя в наступну мить може стати миттю нещастя. Це називається "стражданням змін".

Ми також можемо перетворювати негативні обставини на позитивні, але це вже інше. Наприклад, ми підвернули ногу й переживаємо фізичний біль і нещастя. Можливо, фізичний біль ми припинити не можемо, але можемо припинити нещастя, з яким переживаємо цей біль, якщо подивимося на ситуацію інакше. Наприклад, можемо подумати, що нам дуже пощастило: ми не зламали ногу, а лише підвернули, – і відчути від цього щастя.

Крім того, треба відрізняти смутні відчуття від несмутних. Якщо відчуття щастя чи нещастя супроводжується плутаниною, ми схильні його перебільшувати й робити з нього велику справу. До плутанини додається жага, і ми перебільшуємо те, що відчуваємо: "Я мушу позбутися цього болю. Це найжахливіша річ у світі" або "Я мушу втримати це задоволення. Це найпрекрасніша, найчудовіша річ у світі". Очевидно, це смутне відчуття. Ми втрачаємо спокій ума. Водночас щастя й нещастя можна переживати як несмутне, без плутанини. Інакше кажучи, можна дивитися на різні речі, які переживаємо, просто як на відчуття щастя чи нещастя. Нічого особливого – тому це нас не турбує. Звісно, ми воліли б не відчувати нещастя, але це не супроводжується відчайдушною жагою будь-що його позбутися.

Відчуття то виникають, то зникають – така природа сансари. Головне – не робити з них великої справи: в них немає нічого особливого. Наприклад, якщо щоранку треба йти на роботу, іноді ми переживаємо це зі щастям, іноді – з нещастям. І що з того? На роботу все одно йдемо. Не треба робити велику справу з того, що нам нещасливо від необхідності йти на роботу. Ми просто йдемо. Не дозволяймо цьому нас розхитувати. "Я нещасливий через те, що треба йти на роботу; оце так новина!" Ось так і варто ставитися – не робити великої справи ні з чого. Нічого особливого.

Тут важлива термінологічна точність. Задоволення й біль – це фізичні відчуття в сукупності форм фізичних явищ. Відчуття щастя й нещастя – це або ментальний стан, який супроводжує чуттєвий досвід: не лише фізичні відчуття, а й візуальні, слухові, ольфакторні та смакові, – або ментальний стан, що супроводжує певний ментальний акт, наприклад думку про щось чи спогад.

Ми можемо переживати фізичний біль зі щастям або з нещастям. Наприклад, можна пройти фізичну процедуру на кшталт глибокого масажу тканин, де загальний принцип такий: якщо не болить, то насправді не допомагає. Якщо масаж боляче впливає на певні проблемні ділянки, ми можемо відчувати щастя, бо знаємо, що це розслабить напружений м’яз і допоможе. Саме про цей вимір щастя й нещастя, що супроводжує фізичне відчуття або ментальний стан, ми й говоримо. Сподіваюся, так більш зрозуміло, що мається на увазі під фізичним і ментальним щастям та нещастям. Тепер повернімося до решти сукупностей.

Третя сукупність – розрізнення. У кожну мить ми розрізняємо характерну ознаку певного об’єкта – або форми фізичного явища, або якогось ментального об’єкта. Ми розрізняємо характерну ознаку, завдяки якій щось постає як достовірно пізнаваний об’єкт, відмінний від інших речей у нашому полі чуття.

Що це означає? Озираючись довкола кімнати, ми бачимо кольорові форми. Саме це ми фактично бачимо. Якби ми зробили фотографію й відкрили її на екрані комп’ютера, це був би набір кольорових пікселів. Але ми бачимо не лише кольорові форми; ми також бачимо звичні умовні об’єкти. Як ми поєднуємо ці кольорові форми так, щоб у нашому сприйнятті вони утворювали окремі звичні умовні об’єкти? Розгляньмо, як це відбувається.

Озираючись на всі різні кольорові форми в кімнаті, як ми спроможні об’єднати деякі з них в об’єкт – обличчя людини? Як нам вдається не з’єднати ці кольорові форми з кольоровими формами стіни поруч і не утворити з такої комбінації якийсь дивний об’єкт? Навколо цих кольорових форм немає суцільних ліній, які позначали б: ось ця група належить до одного об’єкта, а інша – до іншого. Справді дивовижно, як це працює.

Якщо ми не розрізняємо в полі чуття певних характерних ознак, які дають змогу відрізнити один пізнаваний об’єкт від іншого, то нічого не вийде. Без цього ми не можемо впорядкувати всю інформацію й зрозуміти, що переживаємо в полі чуття. Без такої здатності все навколо було б просто незрозумілим поєднанням кольорових форм, наче абстрактна картина. Дивовижно, чи не так?

Цей ментальний фактор розрізнення присутній у кожній миті. Саме завдяки йому ми об’єднуємо кольорові форми в об’єкти. Ми робимо це, розрізняючи в них характерні ознаки – так звані "визначальні характерні ознаки". Не обов’язково навіть мати попередній досвід бачення цього об’єкта. Не потрібно знати, що це таке, чи навіть знати його назву або слово для нього. І все ж ми можемо побачити щось нове, чого ніколи раніше не бачили, і відрізнити це від стіни та столу. Можемо також розрізнити, що на столі щось є. Ми й гадки не маємо, що саме, але щось там є.

Тому поширений переклад цієї здатності як "сукупності впізнавання" вводить в оману. Впізнати щось означає, що ми вже переживали це раніше. Ми порівнюємо те, що переживаємо зараз, із попереднім досвідом і тоді впізнаємо. Англійське "re-cognize" буквально означає "знову пізнати". Але тут ідеться не про це. Ми говоримо про щось значно базовіше й фундаментальніше; це вміють навіть маленькі діти. Вони можуть відрізняти гаряче від холодного, світле від темного. Безперечно, вони ще не мають для цього назв; однак розрізняють одне від іншого в полі чуття. Нам навіть не обов’язково розрізняти це як окремий об’єкт. Можемо просто відрізнити один колір від іншого. По суті, це усвідомлення характерної ознаки чогось. Існує ціла філософська дискусія про те, де перебувають ці характерні ознаки і в який спосіб вони існують, але зараз ми не будемо в це заглиблюватися.

Усе це стосується й мислення. Коли ми думаємо про будь-що, треба вміти розрізнити характерну ознаку того, про що думаємо; інакше як ми взагалі могли б про це думати? Ми відрізняємо це від усього іншого, про що могли б подумати, чи не так? Такий процес відбувається й у всіх інших полях чуття. Ми чуємо шум транспорту й пташиний спів. Ми не об’єднуємо їх в один об’єкт, який одночасно видає і шум транспорту, і пташиний спів. Ми розрізняємо одне від іншого.

Ще один надзвичайно важливий аспект – уміння розрізняти слова. Якщо ми не здатні розрізнити окремі слова певної мови в потоці звуків, то чуємо просто безперервну низку звуків. Якщо ми знаємо мову або хоча б трохи її розуміємо, можемо почати розрізняти в ній слова, навіть якщо ще не знаємо їхнього значення. Розрізнення відбувається весь час, чи не так? Це не впізнавання, бо ми не порівнюємо те, що пізнаємо зараз, із чимось, що знали в минулому.

По суті, ми здатні розрізняти одиничні екземпляри й пізнавані об’єкти. Наприклад, послухайте когось, хто говорить китайською. У китайській є тони, які західне вухо навіть не здатне розрізнити. Для китайця два різні тони звучать зовсім по-різному, і він розрізняє два різні слова. Задля забави послухайте: Ma Mama ma ma ma, ma ma Ma Mama ma? Насправді це китайське речення: "Пані Ма накричала на коня чи кінь накричав на пані Ма?" Нам складно навіть розрізнити різні тони, а окремі слова й поготів.

Ми постійно одночасно розрізняємо безліч речей у різних полях чуття. Виконаймо вправу, щоб краще прояснити цю сукупність. Роззирніться по кімнаті й зараз зосередьтеся лише на полі зорового сприйняття. Спробуйте помітити, як із кольорових форм, які бачимо, ми розрізняємо різні об’єкти. Якщо носите окуляри, зніміть їх – тоді це справді буде схоже на абстрактну картину. Ми не зможемо чітко розрізняти об’єкти. Коли знову надягаємо окуляри – можемо. Спробуйте помітити цю сукупність розрізнення й те, що вона не передбачає називання речей чи знання, чим щось є. Ми просто відрізняємо один об’єкт від іншого й об’єкти від фону. Ось що означає розрізнення.

[Пауза]

Наша здатність розрізняти також може відрізнятися залежно від людини й ситуації. Наприклад, ми можемо отримувати певний обсяг інформації про поведінку людини, з якою взаємодіємо, але бути здатними або нездатними розрізнити певну характерну ознаку цієї поведінки, яка дасть змогу зрозуміти її як якийсь пізнаваний об’єкт – наприклад, депресію, параною чи щось інше. Якщо розрізнимо це правильно, то зможемо зрозуміти, як взаємодіяти з людиною. Треба вміти розрізнити певну характерну ознаку й об’єднати відповідні дані в пізнаваний об’єкт.

Наприклад, ми можемо розрізнити, що з нашим другом щось не так. Що ми робимо далі? Ми розрізняємо певну характерну ознаку його поведінки – у тому, як він виглядає, як звучить його голос тощо. Можливо, ми ще не знаємо точно, що не так, але здатні об’єднати певні ознаки й дійти висновку, що щось відбувається. Ми розрізняємо достовірно пізнаваний об’єкт. Однак іноді розрізняємо неправильно. Ми можемо об’єднувати речі, які насправді не пов’язані між собою.

Як може виникати неправильне розрізнення? Наприклад, хтось об’єднує різні аспекти нашої поведінки й розрізняє в них те, що вважає спільною характерною ознакою, хоча насправді вони зовсім не поєднуються. Людина з параноєю може подумати: "Тут щось не так. Ця людина мене не любить. Вона проти мене". Тут є кілька варіантів. Ми можемо розрізнити, що щось негаразд – і щось і справді негаразд, – але визначити проблему неправильно. Або можемо розрізнити, що щось негаразд, хоча насправді все гаразд. Це дві можливості неправильного розрізнення.

Розрізнення – надзвичайно важлива частина кожної миті нашого досвіду. Без нього досвід був би дуже абстрактним. Дамо собі ще хвилину, щоб це засвоїти.

[Пауза]

Мені здається, що завдяки цій сукупності розрізнення, ми, люди, маємо можливість прагнути досягти певної рівноваги між щастям і нещастям, тоді як в інших скорботних світах це неможливо. Як так сталося, що в людському світі ми здатні породити мотивацію й бажання здобути краще перенародження або взагалі вийти із сансари? Як це відбувається?

Люди перебувають у кращому становищі порівняно з будь-якою іншою формою життя, щодо розвитку бажання позбутися страждання, здобути звільнення тощо завдяки іншому ментальному фактору, який належить до іншої сукупності. Якщо говорити дуже просто, це інтелект. Технічніше – розпізнавальне усвідомлення.

Як люди, ми здатні розпізнавати, що корисне, а що шкідливе. І це не обов’язково стосується лише безпосередньої ситуації, як у тварин. Наприклад, більшість тварин здатні зрозуміти, що наближатись до вогню небезпечно; однак, наприклад, міль цього не розпізнає й летить у полум’я. Очевидно, деякі тварини мають певну здатність правильно розпізнавати, але точно не настільки розвинену, як люди. Ми здатні розпізнавати – це і є інтелект.

Однак це не те саме, що розрізнення. Спочатку нам треба, наприклад, розрізнити різні типи поведінки, і лише тоді ми можемо розпізнати, які з них у довгостроковій перспективі будуть корисними, а які – шкідливими. Отже, розрізнення є основою розпізнавального усвідомлення.

Саме через цей людський інтелект Його Святість Далай-лама завжди наголошує, що це найбільший дар для нас, людей. Нам треба користуватися своїм інтелектом. Увесь цей фактор розпізнавального усвідомлення надзвичайно цікавий. Дивовижно, що ми здатні розпізнавати не лише корисне й шкідливе, а й правильне та неправильне. 

Якось Його Святість запитав групу нейронауковців, у чому – суто з погляду фізіології, хімії чи електричних імпульсів мозку – різниця між думкою "один плюс один дорівнює двом" і думкою "один плюс один дорівнює трьом". Науковці відповіли, що в самому фізичному процесі мислення цих двох думок немає абсолютно жодної відмінності. Це вказує на те, що тут є щось більше, ніж просто фізичний процес. У буддизмі ми називаємо це "умом" – тим, що здатне мати розпізнавальне усвідомлення правильного й неправильного. "Один плюс один дорівнює двом" – правильно, а "один плюс один дорівнює трьом" – неправильно. Але цього неможливо встановити лише на основі енцефалограми чи комп’ютерної томографії.