Пункт 3: Перетворення несприятливих обставин на шлях до просвітлення
Третій пункт стосується перетворення несприятливих обставин на шлях до просвітлення і поділяється на кілька частин. Одна стосується наших думок, а інша – наших дій.
Перетворення думок стосується мислення, що лежить в основі нашої поведінки, а також погляду на реальність. По-перше, мислення, що лежить в основі нашої поведінки:
Коли навколишнє середовище й ті, хто його населяють, сповнені негативних сил, перетворюй несприятливі умови на шлях до просвітлення, позбувшись одного [свого егоїстичного ставлення], що (на ньому лежить) вся провина, та медитуючи з великою добротою до всіх.
Я не буду вдаватися в подробиці щодо поведінки, але головний акцент полягає в усвідомленні того, що наші труднощі походять від самозакоханості, а всі позитивні якості – від плекання інших. Тому ми маємо позбутися або відкитнути однієї речі, а саме самолюбство, на якому лежить вся провина за наші страждання. Усвідомивши важливість і переваги плекання інших, ми медитуємо з великою добротою до всіх. Таким чином, коли виникають страждання, ми намагаємося розглядати їх як провину і результат самолюбства, тобто або егоїзму.
Що ми маємо на увазі під самолюбством та егоїзмом? Скажімо, нас запросили в гості на вечерю і приготували щось, що нам зовсім не подобається. Ми незадоволені й страждаємо. Отже, маємо неприємну негативну ситуацію. Як ми можемо змінити її на позитивну, щоб просунутися далі на шляху до просвітлення? Нам потрібно дослідити, у чому ми схибили й чому страждаємо. Якщо ми починаємо думати про те, яка господар жахлива людина і покладаємо на нього всю провину, то проблема в тому, що ми насправді думаємо тільки про себе. Ми зовсім не думаємо про іншу людину, яка хотіла приготувати страву, яка б нам сподобалася, про господаря чи господиню, які не мали наміру готувати щось, що нам не подобається. Тому що ми думаємо про себе і про те, що нам подобається, і про те, чого ми хочемо, ми нещасні й страждаємо. Тому в такій ситуації ми намагаємося використати обставини, щоб здолати сильну зацикленість на собі й тому, чого ми хочемо.
Структура тут дуже подібна до тонґлену. У просунутих візуалізаціях тонґлену ми приймаємо блювоту, діарею тощо, чому ми природно опираємося через свою самозакоханість. Нам потрібно подолати свою небажання бруднитися і страждати, і дозволити цьому пройти крізь нас. Так само ми не влаштовуємо сцену з приводу того, що хтось подає нам на вечерю. Через наше бажання принести щастя іншій людині, ми беремо на себе страждання від їжі, яка нам не дуже смакує. Звичайно, існують винятки, наприклад, якщо ми маємо алергію й можемо занедужати через певну їжу. Не слід упадати в крайнощі. Проте, є способи виправдатись, які є більш тактовними, ніж думати про те, чого ми хочемо, і дратуватися, думаючи: "Ти що, хочеш мене отруїти?!"
Інший спосіб перетворити негативні ситуації на позитивні – це розглядати їх як спосіб спалити наші негативні кармічні потенціали; адже нам необхідно позбутися їх, щоб досягти просвітлення. Можна думати: "Просто покінчимо з цим!" Це як похід до стоматолога: замість свердлити потроху протягом п'яти сеансів, можна зробити все одразу, за один прийом – і з цим покінчено. Якщо зробити все зараз, тоді все буде позаду, назавжди.
Коли ми думаємо про те, щоб взяти на себе страждання інших, це відволікає нас від думок про "бідолашного мене", що є, по суті, самоплеканням і потуранням собі. Ми прагнемо наслідувати приклад матері, чия дитина захворіла на застуду, але яка понад усе бажає, щоб замість дитини захворіла вона сама. Якщо ми доглядаємо за кимось, хто захворів на застуду, ми маємо бути повністю готові заразитися. Якщо ми дуже переймаємося цим, нічого не вийде. Мати Тереза казала це людям, які приходили працювати з нею. Вона казала, що для роботи з прокаженими ми маємо бути повністю готові заразитися проказою. Якщо боїмося заразитися проказою, то можна про це забути. Насправді, що більше ми боїмося заразитися, то більша ймовірність, що ми заразимося, – що доволі іронічно. Ми всі помічали, що коли ми дуже напружені через те, що щось може піти не так, то часто все зрештою йде не так.
Порожнеча, що постає з медитації на оманливі явища як на чотири тіла будди, є неперевершеним захисником.
Ми також можемо перетворити складні обставини на позитивні за допомогою нашого погляду або бачення, а саме нашого бачення порожнечі або реальності. Під оманливими явищами тут мається на увазі видимість того, що страджання є самовстановленим.
- Подібно до Дгармакаї – всезнаючого ума будди, а саме природного, чистого стану ума, що не створений причинами та умовами, наше страждання ніколи не має самовстановленого виникнення, тому що цього взагалі не існує.
- Подібно до Самбгогакаї – тонкого прояву будд, які ніколи не припиняють навчати в чистих землях, – наше страждання ніколи не може мати самовстановленого припинення.
- Подібно до Нірманакаї – буддових форм, що з'являються в нашому світі, – що завжди активні й допомагають іншим у постійно мінливі способи, – наше страждання ніколи не має істинно встановленого перебування.
- Подібно до Свабгавакаї – нерозривності цих трьох тіл будди – наше страждання ніколи не може мати самовстановленого виникнення, існування та припинення. Оскільки страждання виникає, існує та припиняється залежно від причин та умов, воно повністю позбавлене самоствердженого виникнення, існування та припинення.
Ось так ми перетворюємо складні обставини за допомогою думок.
Найвищий метод передбачає чотири дії, (тож) миттєво застосовуй медитацію до всього, що трапляється на шляху.
Перетворення несприятливих обставин за допомогою дій передбачає чотири дії або методи, які ми можемо використовувати.
1. Нарощування позитивної сили – часто це перекладається як "накопичення заслуг", але це дещо оманливий переклад. Ми не збираємо бали чи марки, ніби, якщо зберемо достатньо, то виграємо приз. Це означає, що ми можемо зміцнити наші мережі позитивного потенціалу, діючи конструктивно і використовуючи наші позитивні якості. Таким чином ми можемо перетворити негативні обставини на позитивні. Наприклад, якщо сталася аварія, замість впадати в депресію або лякатися, ми можемо використати це як можливість допомогти травмованим якомога більше. Це накопичує в нас додаткову позитивну силу і змінює всю ситуацію.
2. Очищення негативної сили – якщо ми вчинили негативно і, наприклад, образили когось, ми можемо потім відчувати провину. Ми можемо змінити цю обставину на позитивну, виконуючи більше практик очищення. Замість відчувати провину, ми визнаємо те, що зробили, і бачимо, що це була помилка. Те, що ми зробили, не робить нас "поганими людьми", але ми все одно шкодуємо, що вчинили так, як вчинили. Ми приймаємо рішення намагатися не повторювати цього, підтверджуємо наш надійний напрямок у житті, а потім робимо щось конструктивне як протидію скоєному.
3. Офіри духам-шкідникам – щоб принести нам більше страждань. Це трохи складно зрозуміти нам, західним людям. Є дуже гарна практика, яку західна вчителька Дгарми Цултрім Аліоне, моя подруга, розробила на основі буддійської практики чоду (відсікання). Вона називає її "годуванням демона". Скажімо, справи йдуть не дуже добре, ми нещасні, незадоволені та пригнічені. Ми уявляємо, що наші проблеми спричинені шкідливим духом або демоном всередині нас. Цей демон, у будь-якій формі, якій нам заманеться, виходить і сідає на подушку перед нами. Ми запитуємо його: "Чого ти хочеш?" – і він відповідає нам, чого хоче: "Я хочу, щоб люди звертали на мене увагу. Я хочу, щоб люди мене любили. Я хочу мати хороше здоров'я. Я хочу знову бути молодим", – або що-небудь інше, що нас турбує. Потім ми годуємо демона, даючи йому те, чого він хоче. Він хоче любові – ми даємо йому любов. Хоче молодості та енергії – ми даємо йому це. Це дуже потужна і корисна практика. Коли демон вдовільниться, більшість людей виявляють, що він зникає. Хоча в багатьох текстах ми молимося, щоб шкідливі духи заподіяли нам ще більше шкоди, цей спосіб годування духів також є надзвичайно ефективним. Він показує нам, що ми вже маємо всередині себе те, чого, на нашу думку, нам бракує і що нам потрібно; нам просто потрібно задіяти нашу внутрішню силу, щоб цим себе забезпечити.
Як і в будь-якій практиці, важливо, як ми її розпочинаємо і закінчуємо. Як у комп'ютерній програмі: якщо робимо щось неправильно, може виникнути збій системи. Так само, коли ми виконуємо медитативні практики, пов'язані з сильними емоціями, ми повинні входити в них і виходити з них м'яко, інакше можемо "збоїти"! Спосіб входу і виходу полягає в тому, щоб зосередитися на відчутті вдиху і видиху через ніс або на відчутті підйому і опускання живота під час дихання. Це з'єднує нас із нашим тілом і заземлює. Це дуже допомагає, якщо ми маємо справу з негативними або дуже важкими емоціями. Якщо ми працюємо з дуже сильним емоційним досвідом, найкраще зосередитися на животі. Живіт – це місце, де розташована чакра пупка, центр, повʼязаний з елементом землі, який на Заході ми могли б назвати центром тяжіння тіла, і тому він допомагає нам заземлитися.
Це дуже цікава вправа. Хоча на перший погляд деякі вчення можуть здаватися дивними, варто заглибитися в них. Якщо ми дійсно обираємо надійний шлях або прихисток у Дгармі, то будемо впевнені, що в цьому є сенс, і що це не просто дивна забобонна тибетська вигадка. Ми можемо спробувати цю практику, коли нас мучать почуття як-от: "Я хочу, щоб мене визнавали. Я хочу бути успішним. Я хочу бути коханим".
4. Прохання до захисників Дгарми про сприяння просвітленню – щоб вони принесли нам і знищили наше егоїстичне ставлення до себе. Менш майстерний спосіб роботи з захисниками – робити офіри, щоб вони допомогли нашим позитивним потенціалам дозріти – іншими словами, щоб все складалося для нас добре. Це не найкращий спосіб роботи з захисниками Дгарми, тому що тоді цей позитивний потенціал вичерпається, і ми зазнаємо краху і залишимося з негативним потенціалом. Кращий спосіб – робити підношення і виконувати пуджі, щоб допомогти нашим негативним потенціалам дозріти, але в незначній мірі. Таким чином, перешкоди, що можуть проявитись у важкій формі, спалюються в більш тривіальний спосіб. Тоді наш позитивний потенціал залишиться з нами, й усе буде добре.
Мій вчитель Серконґ Рінпоче і тут навів чудовий приклад того, як це може працювати. Я подорожував з ним як його перекладач по всьому світу, і перед подорожжю він завжди проводив велику пуджу захисникам. Тоді, на початку подорожі, завжди щось йшло не так, але це були незначні труднощі. Одного разу ми сіли на нічний поїзд з Патанкота до Делі, щоб дістатися до аеропорту, але щось пішло не так із бронюванням квитків. Єдине місце, де ми могли спати, було біля туалету, у третьому класі. Там було лише два спальних місця, тож Рінпоче і я зайняли по одному, а двоє тибетських супровідників мусили спати на підлозі. Тож ситуація була негативна, але не критична – лише неприємний запах і дискомфорт – і вона спалила перешкоди. Решта подорожі пройшла дуже добре.
Отже, головне, про що слід просити захисників Дгарми, це: "Принесіть мені страждання; принесіть дозрівання моїх негативних потенціалів. Я можу з ними впоратися!" Наша готовність пережити те, що дозріває, зменшує наші страждання, і тоді перешкоди зникають. Коли справи йдуть погано, ми просимо ще більше, щоб позбутися всього одразу. Ми не молимося Богу, захисникам Дгарми чи Будді, щоб вони дали нам ці речі, але наші бажання й молитви допомагають створити умови для дозрівання нашої власної карми. Це насправді досить практично!
Пункт 4: сутність практики в одному житті
Четвертий пункт полягає в ущільненні практики в одному житті за допомогою пʼяти сил. Це можна зробити в цьому житті, а також під час смерті, і це також дуже практично.
Коротко кажучи, квінтесенція сутнісних вчень полягає в застосуванні п'яти сил.
1. Сила наміру – кожен день свого життя ми можемо мати правильний намір. Коли ми прокидаємося вранці, ми можемо сформулювати свій намір: "Нехай я зможу допомогти всім; нехай я зможу досягти просвітлення, щоб допомогти всім якнайкраще". Це важливо не тільки коли ми прокидаємося, але й коли стикаємося з будь-якою складною ситуацією. Наприклад, ми чуємо, як сваряться діти, і йдемо до їхньої кімнати, щоб їх заспокоїти. Спочатку ми повинні сформувати сильний намір: "Нехай я не втрачу самоконтроль і нехай поводжуся з ними лагідно, з любов'ю, щоб вони перестали сваритися". Це потрібно робити так, щоб нашою мотивацією було справжнє благо для дітей, а не лише власний спокій. Перед тим, як піти за покупками, ми можемо поставити собі намір купувати тільки те, що нам потрібно: "Я не буду купувати шоколад і печиво тільки через імпульсивну жадібність або сильне бажання в цей момент".
2. Сила білого насіння – намір зміцнити нашу мережу позитивної сили і спробувати позбутися негативних потенціалів. Якщо зараз все йде добре, це результат наших попередніх конструктивних дій і позитивного потенціалу від них; коли все йде погано, це через наші попередні деструктивні дії і негативний потенціал, що залишився від них. Насіння наших труднощів – це наша деструктивна поведінка, тому ми намагаємося позбутися цього насіння і замінити його насінням конструктивної поведінки.
3. Сила призвичаєння – хай би що ми робили, ми маємо намагатися використовувати ситуацію для подальшого формування позитивної звички піклуватися про інших. Це може включати будь-яку нейтральну дію, яку ми робимо, наприклад, вживання їжі. Ми можемо їсти, щоб стати сильними, щоб допомогти іншим. Ми можемо носити теплий одяг, щоб не захворіти і не втратити здатність допомагати іншим. Навіть якщо ми лягаємо спати рано або йдемо в кіно, ми можемо думати, що робимо це для того, щоб відпочити й набратися сил і енергії, щоб більше допомагати іншим. Таким чином, навіть відпочинок може перетворитися на неймовірно позитивну дію. Звичайно, ми повинні бути щирими в цьому. Ми не можемо просто сказати: "А зараз я напруся морозивом, щоб принести користь іншим". Це лише виправдання, щоб з'їсти все морозиво! Хай би що робили, ми маємо думати, як нам робити це для користі інших.
4. Сила миттєвого усунення – тільки-но в нашому умі виникають турбуючі емоції, такі як жадібність, прив'язаність і гнів, ми намагаємося якнайшвидше їх позбутися – якщо можливо, то негайно – так само, як ми б зробили, якби кішка стрибнула на стіл, щоб з'їсти нашу їжу. Ми одразу б її прогнали. Тибетці люблять використовувати тварин для ілюстрації вчень, і часто це може бути досить корисним.
5. Сила молитви – щоб бути здатними виконати нашу практику. Це не схоже на "Боже, дай мені змогу це зробити". Скоріше ми самі маємо сильне бажання це зробити. Також тут є натяк на те, що ми настільки обурені і втомилися від нашого егоїзму та самолюбства, що не можемо дочекатися, щоб скоріше просто позбутися цього. Як коли муха дзижчить над вухом – ми настільки роздратовані, що докладаємо величезних зусиль, щоб вигнати її з кімнати. Чим більше ми відкидаємо наш егоїзм, відчуваючи огиду до нього, тим слабкішим він стає.
Наприкінці дня ми можемо молитися: "Нехай я повсякчас буду невіддільним від бодгічітти". Серконґ Рінпоче казав, що ми не повинні просити наших лам молитися за те, щоб ми не хворіли або щоб наші справи йшли добре. Натомість найкраще прохання до лами – це молитися за те, щоб ми змогли якомога швидше розвинути бодгічітту. Знову ж таки, це має бути щиро, а не просто для того, щоб справити враження на ламу! Такий тип молитви є дійсно важливим, тому що зазвичай ми маємо звичку молитися лише про буденні речі, яких прагнемо.
Сутнісні вчення для перенесення ума в махаяні – це самі п'ять сил, при цьому важливе значення надається шляху поведінки.
У момент смерті ми також можемо застосувати ці п'ять сил, і це вважається найкращим типом пхови, або перенесення свідомості, а не якимось вражаючим методом, який відправляє нашу свідомість до якоїсь буддової землі, що може не мати особливого сенсу. Якщо ми зовсім не розуміємо, що робимо, то наш рівень мотивації буде досить поверхневим.
1. Сила наміру – найкраще, про що слід пам'ятати, коли ми вмираємо, це прагнення: "Нехай я продовжу розвивати бодгічітту і нехай продовжуватиму цю практику в усіх майбутніх життях, щоб мати змогу допомагати іншим". Дуже, дуже, дуже важливо мати цей намір, коли ми вмираємо. Що таке пхова і куди ми хочемо перенести свою свідомість? Ми не хочемо потрапити до раю – бо це не буддизм. Ми хочемо перенести свою свідомість до просвітлення.
2. Сила білого насіння – віддати все іншим перед смертю, щоб не мати прив'язаності до грошей, майна чи навіть власного тіла. Це, знову ж таки, дуже важливо. Дуже сумно, що відбувається з майном людей після їхньої смерті, адже часто ті, хто залишився, сваряться через спадщину, що спричиняє чимало неприємностей. Або ми можемо турбуватися, що родичі просто викинуть усі наші "дорогоцінні" речі на смітник, бо для них це просто мотлох, і вони хочуть позбутися всього. Набагато краще розібратися з усім цим за життя. Віддати все нашим сім'ям, друзям і нужденним – це набагато краще, ніж викинути все на смітник після нашої смерті.
З іншого боку, подолати прив'язаність до свого тіла не так просто. Для цього існує багато інтенсивних практик. Наприклад, якщо в нашій культурі зазвичай ховають у землю, ми можемо принести своє тіло в жертву черв'якам: "Черв'яки, ви отримаєте моє тіло, тож насолоджуйтеся ним. Смачного!" Тибетці використовують досить жахливий образ: якщо ми занадто прив'язані до свого тіла, ми перенародимося в одного з тих черв'яків, що повзають по нашому тілу, що розкладається в землі. Це досить огидно, тож намагайтеся не бути такими прив'язаними!
3. Сила призвичаєння – медитуйте на бодгічітту знову і знову, щоб у момент смерті, коли наш ум стає все більш тонким, ми могли зосередитися на бодгічітті та просвітленні.
Ми повинні усвідомлювати, що це також вчення найвищого класу тантр. Просвітлення – це повністю реалізована природа будди або ум ясного світла. В ануттарайоґа-тантрі, найвищому рівні, ми намагаємося померти з повною усвідомленістю того, як наша груба свідомість і концептуальний ум розчиняються в найтоншому умі ясного світла. Ми намагаємося зосередитися на тому повному розчиненні, яке відбудеться наступним, сигналізуючи про нашу смерть. У тантричних практиках ми так само маємо зосередитися, адже ми маємо зосередитися на умі ясного світла таким чином, щоб це було практикою бодгічітти. Це робиться з наміром перебувати в такому стані ума та реалізувати його, щоб приносити користь іншим.
4. Сила миттєвого усунення – подолання в момент смерті нашої прихильності до власного тіла. Нас вчать, що ми повинні померти, як птах, що злітає зі скелі, не озираючись назад. Тоді, з огидою до наших минулих негативних настроїв і вчинків, ми намагаємося прийняти обітниці і виконати самопосвяту перед смертю. Це не складно, бо якщо ми зберігаємо принаймні якийсь рівень свідомості, ми можемо підтвердити наші обітниці бодгісаттви.
5. Сила молитви – це складно, тому що це молитва про перенародження в пеклі, щоб взяти на себе страждання всіх інших і бути невіддільними від бодгічітти. Як ми можемо бути щирими в цьому?! Так само, як ми просимо допомоги захисників Дгарми, щоб вони створили обставини для спалення негативних потенціалів, так само, перенародившись у пеклі, ми спалимо їх і покінчимо з цим. Ми повинні відчувати, що доки маємо потенціал перенародитися в пеклі або як тварина, краще покінчити з цим, щоб з бодгічіттою продовжувати шлях до просвітлення.
Що таке бажання потрапити в пекло? Ми не хочемо потрапити туди, бо ми погані або заслуговуємо на це. Бажання перенародитися там мотивоване прагненням принести якомога більше користі іншим, для чого нам потрібно позбутися кармічних перешкод. Замість боятися і відштовхувати погані перенародження, ми вітаємо їх як шанс спалити наші негативні потенціали.
Ми також можемо мати прагнення: "Нехай цього вистачить для всіх, хто повинен перенародитися в пеклі", – щоб ми не думали тільки про себе. Завдяки позитивній мотивації негативні потенціали дозріють у щось дуже незначне. Кажуть, що з сильною мотивацією бодгічітти перенародження в пеклі схоже на відскок м'яча. Ми відскочимо в пекельну сферу на кілька митей, а потім вискочимо звідти, але це все одно спалить багато негативного потенціалу. Звичайно, це працює тільки тоді, коли наша мотивація щира: "Я дійсно, дійсно, дійсно хочу позбутися цих перешкод, щоб мати змогу більше допомагати іншим". Якщо ми маємо мотивацію, яка полягає лише в тому, що не хочемо дуже довго залишатися в пекельній сфері, це не спрацює.
Багато людей асоціюють ідею пекла з небуддійськими релігіями, і оскільки вони, можливо, мали важкий досвід з однією з цих релігій, вони не хочуть чути про пекло в буддизмі. Це недалекоглядно. Один зі способів зрозуміти пекло – це розглянути, як кожен з наших органів чуття обмежений у своїй здатності сприймати повний спектр інформації в своєму конкретному полі чуття. Наприклад, ми можемо сприймати лише видиме світло, але не ультрафіолетове чи інфрачервоне. Ми не можемо чути стільки звуків чи відчувати запахи так тонко, як собака. Подібно до цього, повинні існувати рівні задоволення та болю, які перевищують те, що можуть обробляти наші фізичні сенсори. Поза певним рівнем болю спрацьовує автоматичний механізм, який змушує нас втрачати свідомість. Перенародження в пеклі – це перенародження в тілі, яке має сенсорну здатність відчувати у повній свідомості найдальші крайності спектру болю. Принаймні для мене це здається цілком можливим.
Однак, якщо ми боїмося перенародження в пеклі, то нам ні в якому разі не слід практикувати це. У вченнях Будди дуже чітко зазначено, що бодгісаттва нижчого рівня не повинен намагатися практикувати практики бодгісаттв вищого рівня. Лисиця не стрибає туди, куди може стрибнути лев. Це дуже складні й просунуті практики. Із п'яти сил ми, безумовно, можемо спробувати зосередитися на бодгічітті, коли вмираємо, і роздати свої речі заздалегідь, щоб не мати занадто багато прив'язаності. Нам не слід вмирати й залишати після себе безлад: можна заздалегідь все прибрати. Ми можемо померти без жалю й незавершених справ.